ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
22.11.06 р. Справа № 39/21
Господарський суд Донецької області у складі:
головуючого судді Морщагіної Н.С.
при секретарі Стреліній М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою Приватного підприємства „Новофарм” м.Луганськ до Приватного підприємства „Мультифарм” м.Донецьк про стягнення заборгованості в сумі 208 682,54грн., пені в сумі 31 361,50грн., 3% річних в сумі 505,04грн.
За участю:
Представників сторін:
Від позивача: не з’явився;
Від відповідача: не з’явився;
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Приватне підприємство „Новофарм” м.Луганськ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Приватного підприємства „Мультифарм” м.Донецьк, про стягнення заборгованості в сумі 240 549,08грн., яка складається з основного боргу в сумі 208 682,54грн., пені в сумі 31 361,50грн., 3% річних в сумі 505,04грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір №35 від 17.02.06р., видаткові накладні, довіреності, розрахунок.
Представник позивача у судове засідання не з’явився, незважаючи на належне повідомлення судом про час та місце проведення судового засідання, що підтверджено реєстром відправлення рекомендованої кореспонденції господарського суду від 14.11.06р., втім надав суду витребувані документи та висунув клопотання про розгляд справи за відсутністю представника позивача.
Представник відповідача до судового засідання не з’явився, заявлені вимоги не оспорив, витребуваних документів та доказів не надав, не зважаючи на належне повідомлення судом про час та місце судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням №4748332 та реєстром відправлення рекомендованої кореспонденції господарського суду від 14.11.06р.
Проте, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки наявні матеріали справи надають можливість належним чином провести спірну кваліфікацію юридичних правовідносин.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, господарський суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
17.02.06р. позивач, Приватне підприємство „Новофарм” м.Луганськ, та відповідач, Приватне підприємство „Мультифарм”, уклали договір поставки №35, який за своїм змістом та своєю правовою природою (не зважаючи на назву, визначену сторонами) є договором купівлі-продажу та підпадає під правове регулювання норм статей 655-697 ЦК України.
За умовами даного договору позивач зобов’язався передати у власність, а відповідач прийняти та оплатити медикаменти, кількість, ціна та вартість яких визначені у накладних, які одночасно є специфікаціями до договору.
На виконання умов за цим договором позивач передав відповідачу товар на загальну суму 232 040,77грн. за видатковими накладними №2234 від 03.07.06р. на суму 41 401,14грн., №2235 від 03.07.06р. на суму 2 119,32грн., №2278 від 04.07.06р. на суму 11 850,65грн., №2368 від 13.07.06р. на суму 56 215,75грн., №2441 від 18.07.06р. на суму 13 414,25грн., №2121 від 21.06.06р. на суму 43 804,59грн., №2139 від 22.06.06р. на суму 367,20грн., №2606 від 02.08.06р. на суму 35 755,24грн., №2709 від 14.08.06р. на суму 27 112,63грн.
Відповідачем прийнято означений товар, що підтверджується видатковими накладними та довіреностями ЯМЖ №413129 від 04.07.06р., ЯМЖ №413123 від 21.06.06р., ЯМЖ №413150 від 02.08.06р., підписаними сторонами без зауважень та завіреними печатками обох підприємств.
На підставі вищезазначеного, господарський суд робить висновок, що позивачем доведено факт передачі відповідачу товару за видатковими накладними на суму 232 040,77грн., тобто обов’язок позивача вважається виконаним у відповідності до п.1 договору.
Відповідно до п.7 договору відповідач зобов”язався оплатити товар протягом 60 календарних днів з моменту його отримання.
Отриманий товар відповідачем був оплачений частково в сумі 23 358,23грн.
Таким чином, заборгованість відповідача на момент прийняття рішення склала 208 682,54грн.
Доказів оплати залишку боргу відповідач не представив, у зв’язку з чим суд робить висновок, що зобов’язання відповідача перед позивачем до теперішнього часу не виконане, що є порушенням вимог статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.
За таких обставин, враховуючи те, що факт заборгованості підтверджений матеріалами справи, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 208 682,54грн. по договору №35 від 17.02.06р. суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Прострочення відповідачем грошового зобов’язання за умовами пункту 8 договору тягне за собою обов’язок сплати пені у розмірі 0,5% за кожен день прострочення від суми заборгованості, що не повністю відповідає змісту статей 231-232 ГК України та статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.
Зокрема, частиною 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення виконання грошового зобов’язання встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або Договором. Водночас, частина 1 вказаної правової норми зазначає, що законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Статтями 1 та 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, наразі розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Норми статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” є імперативними та такими, що кореспондуються з нормами статей 231-232 ГК України, а оскільки в силу статті 175 ГК України вищевказані норми є спеціальними відносно диспозитивних норм статей 549-550 ЦК України, то суд вважає, що умови пункту 8 Договору можуть бути застосовані судом лише в частині, що не суперечить чинному законодавству України, тобто нарахуванню підлягає пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а вимоги позивача щодо стягнення пені у сумі 31 361,5 грн. підлягають лише частковому задоволенню, за арифметичним розрахунком суду – у розмірі 2 945,75 грн. ((19446,36 грн. х 56 х ( 8,5% х 2)/ 365) + (367,2 грн. х 55 х (8,5% Х 2) / 365)+ (41 401,14 грн. х 43 х (8,5% х 2) / 365) + (2 119,32 грн. х 43 х (8,5% х 2) / 365) + (11 850,65 грн. х 42 х (8,5% х 2) / 365) + (56 215,75 грн. х 33 х (8,5% х 2) / 365) + (13 413,75 грн. х 29 х (8,5% х 2) / 365) + (35 755,24 грн. х 15 х (8,5% х 2) / 365)+ (27 112,63грн. х 2 х (8,5% х 2)/365)).
Крім того, прострочення відповідачем грошового зобов’язання також тягне за собою обов’язок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних з простроченої суми, на підставі ст. 625 ЦК України.
Однак позивач вимагає стягнення лише 3% річних без нарахування інфляційних витрат, що є його правом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, відповідно до якого сума трьох процентів річних з простроченої суми за період з моменту виникнення права вимоги виконання грошового зобов’язання по 16.10.06р. становить 505,04грн., з огляду на наявність заборгованості, суд вважає вимоги позивача в цій частині обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.
Додане до позовної заяви клопотання позивача щодо застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача не може бути задоволено судом через його необґрунтованість, зокрема, позивачем жодним чином не доведено, що невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України підлягають віднесенню на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.
На підставі ст.ст.525, 526, 614, 625 та 655-697 ЦК України, керуючись ст.ст.22, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд –
ВИРІШИВ:
Задовольнити частково позов Приватного підприємства „Новофарм” м.Донецьк до Приватного підприємства „Мультифарм” м.Донецьк про стягнення основного боргу в сумі 208 682,54грн., пені в сумі 31 361,50грн., 3% річних в сумі 505,04грн.
Стягнути з Приватного підприємства „Мультифарм” м.Донецьк на користь Приватного підприємства „Новофарм” м.Луганськ основний борг в сумі 208 682,54грн., пеню в сумі 2 945,75грн., 3% річних в сумі 505,04грн., відшкодування сплаченого державного мита у розмірі 2 121,33грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 104,06 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.
Суддя Морщагіна Н.С.