Головуючий суду 1 інстанції - Чаркіна І.Є.

Доповідач - Медведєва Л.П.

Справа № 2-2316/12

Провадження № 22ц/782/830/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:

Головуючого - Медведєвої Л.П.

Суддів - Заїки В.В., Лозко Ю.П.

при секретарі - Щурової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду в місті Луганську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 28 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, третя особа - ОСОБА_4,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2011 року ОСОБА_3 подано до суду вказаний позов.

У викладенні обставин, якими вона обґрунтовувала свої позовні вимоги, позивач зазначила, що 06.10.2011 року вона уклала з відповідачкою договір купівлі-продажу торгівельного кіоску і торгівельного обладнання. У забезпечення договору вона передала відповідачці грошові кошти в сумі 38000 гривень, відповідач передала їй кіоск та обладнання. Після укладення договору до неї підійшов приватний підприємець ОСОБА_4, який заявив, що вона є орендарем торгівельного кіоску і зобов'язана укласти з ним договір оренди. З цього вона зрозуміла, що відповідач не є власником вказаного кіоску. Позивач просила визнати вказаний договір купівлі-продажу недійсним, стягнути з відповідача на свою користь 38000 гривень та судові витрати в сумі 500 гривень.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Луганська від 28 січня 2013 року позов задоволено, внаслідок чого визнано недійсним договір купівлі-продажу торгівельного кіоску АДРЕСА_1 та торгівельного обладнання /холодильник,терези,стіл,лічильник,реклама/, укладеного 06.10.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, ухвалено застосувати наслідки недійсності правочину та стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 38 000 / тридцять вісім тисяч / гривень, зобов'язавши ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 торгівельне обладнання: холодильник,терези,стіл,лічильник, рекламу, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у сумі 500 гривень.

Звернувшись з апеляційною скаргою, відповідач посилається на порушення норм матеріального і процесуального права та ставить питання про скасування рішення і ухвалення нового, яким у задоволенні позову відмовити.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги,позивач вважає рішення законним і обґрунтованим.

Третя особа в судове засідання не з'явився, про час та місце останнього його повідомлено належним чином і в установленому законом порядку.

Відповідач та її представник - ОСОБА_5 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали.

Представник відповідача - ОСОБА_6 в судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача підтримала та пояснила, що суд незаконно не взяв до уваги посилання відповідача, що вона фактично не продавала кіоск?а взяла з позивача кошти у розмірі 38000 гривень ? як компенсацію понесених матеріальних затрат на його благоустрій та обладнання / 12000 гривень/ та продала торгове обладнання, власником якого була. Суд незаконно дійшов висновку про те, що продане торгівельне обладнання є приналежною річчю до кіоску. Позивачем не надано доказів того, що торгове обладнання неможливо експлуатувати в іншому торговому кіоску або продати окремо від кіоску. За таких обставин питання дійсності правочину купівлі-продажу торгового обладнання мало розглядатися судом окремо від продажу кіоску. Суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог і зобов'язав позивача повернути відповідачу належне їй торгівельне обладнання.

Позивач в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала та пояснила, що в матеріалах справи є розписку відповідача, з якої вбачається, що вона продала сам торговий кіоск, факт тому, що сторони уклали договір на відшкодування матеріальних витрат на ремонт кіоску, не підтверджено. Той факт, що датою договору оренди кіоску є 01.10.2011 року, а розписка про продаж кіоску - 06.10.2011 року, не має ніякого юридичного значення. Торгове обладнання призначено для обслуговування торгового кіоску та є його належністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача,вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги,колегія суддів встановила наступне.

За результатами розгляду справи судом першої інстанції встановлені обставини.

Так,судом встановлено, що 06.10.2011 року між сторонами був укладений договір купівлі-продажу торгівельного кіоску АДРЕСА_1 з приналежним торгівельним обладнанням: холодильником,терезами,столом, лічильником, рекламою, за яким відповідачка продала, а позивачка купила зазначений кіоск з обладнанням за 38 000 / тридцять вісім тисяч/ гривень. Зазначене підтверджується розпискою від 06.10.2011 року, складеною відповідачкою власноручно. Спірний кіоск є власністю ринка, а відповідачка власником його не була на момент укладення договору, а була його орендарем.

Спір судом вирішено на підставі ст.ст.15,16,203,215,216,655,658 ЦК України, при ухваленні рішення суд керувався ст.ст.7, 8, 10, 11, 15, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідачка продала позивачці товар, не будучи при цьому його власником, що суперечить ст.658 ЦК України та є підставою для визнання правочину недійсним.

За наслідками розгляду апеляційної скарги колегія суддів визнала, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до п.2. постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) (статті 1, 8 Конституції України).

Статтею 655 ЦК України передбачено зміст договору купівлі-продажу.

Право продажу товару відповідно до ст.658 ЦК України, крім випадків примусового продажу та інших випадків,встановлених законом, належить власникові товару.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач продала позивачці товар, не будучи при цьому його власником, що суперечить вимогам ст.658 ЦК України.

При цьому, пославшись на ч. 1 ст. 203 ЦК України, суд визнав договір недійсним з цих підстав.

Довід апеляційної скарги про те, що позивач ще 01.10.2011 року , коли нею було укладено договір оренди з ОСОБА_4, тобто до видачі їй розписки 06.10.2011 року, знала, що відповідач не є власницею кіоску, а їй належить тільки торгівельне обладнання, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки вказані обставини не мають значення, тому що договір купівлі-продажу є недійсним, як було зазначено вище, з тих підстав, що відповідач не була власницею проданого майна.

Довід апеляційної скарги про те, що відповідач фактично не продавала відповідний кіоск, а взяла з позивачки грошові кошти як компенсацію понесених матеріальних затрат на його благоустрій та обладнання, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки це суперечить матеріалам справи, так як із розписки відповідача вбачається, що нею продано кіоск і торгове обладнання.

Довід апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов незаконного висновку про те, що продане торгівельне обладнання є приналежною річчю до кіоску, теж суперечить матеріалам справи, оскільки позивач та відповідач домовились саме про купівлю-продаж торгівельного кіоску та обладнання, у тому числі: холодильнику, терезів, столу, лічильнику, реклами.

Довід апеляційної скарги про те, що суд вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав відповідача повернути позивачу торгівельне обладнання, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки позивач просила стягнути з відповідача 38 000 гривень, які вона заплатила за купівлю кіоску та торгівельне обладнання, тобто застосувати наслідки недійсності правочину.

Довід апеляційної скарги про порушення судом норми ст.88 ЦПК України щодо розподілу судових витрат між сторонами, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки позивачем за подання позову у жовтні 2011 року було сплачено судовий збір у розмірі 380,00 гривень відповідно до Закону України « Про судовий збір» та оплачено витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 гривень відповідно до «Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року №1258, яка втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 року №1224.

Керуючись ст.ст.209,307,308 ЦПК України,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 28 січня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді