САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа №206/740/13-ц

2/206/283/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.05.2013 року

Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мірошниченко Н.В.

при секретарі Сєдовій А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 (відповідач) про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 28.03.2013 року прийнято до провадження вищевказану цивільну справу суддею Мірошниченко Н.В. (а.с.67).

В обґрунтування своїх позовних вимог в судовому засіданні позивач та у позовній заяві посилається на те, що вона є членом садового товариства «Шиянка» та має у користування садову ділянку АДРЕСА_1. На протязі 2012 року Голова садового товариства «Шиянка» ОСОБА_2, безпідставно звинувачує її тому, начебто вона краде електричну енергію. А на загальних зборах членів садового товариства «Шиянка», 20 травня 2012 року, на яких було присутні 75 членів садового товариства принизливо зверталося до неї з безпідставними звинуваченнями чим порушила її право честі на гідності яке гарантоване Конституцією України, що було зафіксовано в протоколі загальних зборів СТ «Шиянка», що і стало причиною звернення з даним позовом до суду.

Позивач просить суд зобов'язати відповідача спростувати перед членами садового товариства "Шиянка» поширені нею недостовірні відомості, що позивач (недобросовісно) використовує (краде) електричну енергію, а саме: спростувати інформацію на наступних зборах членів садового товариства «Шиянка» після набранням законної сили рішенням, також стягнути моральну шкоду у розмірі 25000 гривень та судові витрати (а.с.2-5).

Представник відповідача та відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, надавши на адресу суду заперечення на позов (а.с. 82-84).

Відповідач зазначає, що в позовній заяві викладені обставини не відповідають дійсності, позовні вимоги незаконні і безпідставні, просила в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення позивача, відповідача і її представника, свідків, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню по наступним обставинам.

Згідно ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як зазначено ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що позивач є членом садового товариства «Шиянка» та має у користування садову ділянку АДРЕСА_1.

20 травня 2012 року відбулися загальні збори садового товариства «Шиянка», на яких позивач була присутня. Хід проведення зборів зафіксовано в протоколі №3 (а.с.6-9). Згідно протоколу на загальних зборах ОСОБА_2 проінформувала, що було виявлено недостача електроенергії у розмірі 10600 квт., в частині садовод ОСОБА_1 за 5 місяців 2011 року використала 15000 квт. електроенергії, а за 5 місяців 2012 року біля 4000 квт. при таких же електричних приладів.

Відповідно до акта перевірки використання електроенергії на садової ділянки № НОМЕР_1 від 4 листопада 2012 та 19 січня 2013 року встановлена пломба не порушена (а.с.10,12).

Згідно зі статутом Садівничого Товариства «Шиянка» члени товариства повинні регулярно та у встановленій строки (щоквартально) сплачувати членські внески, плату за електроенергію, питну воду, цільові та інші платежі (а.с.14).

Із виписок плати за електроенергію вбачається, що позивач використовувала електричну енергію за що сплачувала кошти (а.с.15, 16).

Згідно довідки Державного підприємства «Дніпропетровський регіональний державний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації» було проведено перевірку лічильника САЧ-195 зав № 154674 та встановлено, що лічильник є непридатним через пошкодження колодки затискачів, помітка вимірювання енергії перевищує допустиму (а.с.19).

Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.

Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У зв'язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У зв'язку з цим слід брати до уваги, що відповідно до статті 275 Цивільного кодексу України (ЦК України) захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК України), тощо.

Тобто, на загальних зборах членів садового товариства «Шиянка» ОСОБА_2 доповіла що мається заборгованість за електроенергію за що ОСОБА_1 раніше у 2011 році споживала за 5 місяців 15000 квт., а за 5місяців 2012 року лише 4000 квт.. Всі ці судження були викладені в пристойній, необразливій формі та ніяким чином не ображали позивача.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 показали що вони чули на загальних зборах як ОСОБА_2 ображала позивача у тому що вона краде електроенергію.

Свідок ОСОБА_7 показала у судовому засіданні тільки те що ОСОБА_2 казала що у позивача велика заборгованість.

Допитані у судовому засіданні свідки: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, показали, що ОСОБА_2 не ображала позивача.

Показання в судовому засіданні свідків: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки не підтверджують доводи викладені в позовній заяві та не спростовують їх.

Окрім цього на адресу суду було надано заяву в яких підписалися 42 члена садового товариства «Шиянка» у тому що ОСОБА_2 не звинувачувала позивача у нібито, принизливих звертань до неї з підстав звинувачення її в тому, що вона, нібито, краде електричну енергію (а.с. 43-44).

Згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 10 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Як роз'яснено у п. 19 Постанови № 1 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до частини другої статті 471 Закону України «Про інформацію» оціночним судженням, винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що місять фактичні дані, з огляду на характер використання мових засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедент ній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Відповідно до п. 11 Постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України (в редакції від 25.05.2001 року № 5) від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Однак, якщо при цьому допускаються образа чи порушення інших захищених законом прав особи (розголошення без її згоди конфіденційної інформації, втручання в приватне життя тощо), то це може тягти за собою відшкодування моральної шкоди.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК України, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України).

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Суду не надано доказів того, що неправомірними діями відповідача, пов'язаними з начебто порушенням честі, гідності та ділової репутації позивача було завдано ушкодження здоров'я, майнової чи моральної шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідачів і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи або переведенню в первинний стан.

Статтею 1166 ЦК України встановлено право особи на відшкодування у повному обсязі майнової шкоди, завданої неправомірними діями особистому немайновому праву. Цією ж статтею на особу, яка завдала шкоди покладено обов'язок відшкодувати її у повному обсязі. Але в судовому засіданні не знайшли свого об'єктивного підтвердження неправомірні дії відповідача стосовно позивача та завдання цими діями шкоди правам позивача, а тому на відповідача не може бути покладено обов'язок відшкодувати її у повному обсязі або виконати певні дії.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина (п.1), засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них (п.22). При цьому законодавцем у статті 1167 ЦК України встановлені та чітко визначені підстави відповідальності за завдану моральну шкоду.

Ст. 1167 ЦК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань, він не довів вину відповідача, не надав доказів причинно-наслідкового зв'язку між діями (винними, а не будь-якими) відповідачем та начебто завданою шкодою.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином суд вважає, що у позові слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 40, 55, 124 Конституції України, Постанова № 1 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», ст. ст. 23, 275, 277, 1166, 1167 Цивільного кодексу України, ст. 471 Закону України «Про інформацію», ст. ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 - денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: Н.В.Мірошниченко

одний засідатель: