Справа № 114/46/13- а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.05.2013року с. Роздольне

Роздольненський районний суд АР Крим у складі:

головуючого судді Крючкова І.І.,

при секретарі Гринюк І.І..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Роздольне адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Роздольненської районної ради Роздольненського району АР Крим про визнання неправомірним розпорядження голови Роздольненської районної ради від 30.11.2012 року№16-л "Про звільнення ОСОБА_1" та скасування рішення, про зобов,язання Роздольненської районної ради поновити ОСОБА_1 на роботі , про стягнення з Роздольненської районної ради середнього заробітку за час вимушеного прогулу , про стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Роздольненської районної ради АР Крим про визнання неправомірним та скасування розпорядження голови Роздольненської районної ради від 30.11.2012 року №16-л про звільнення та зобов'язання відповідача поновити позивача на посаді, про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.12.2012 року по час розгляду справи у суді. Згодом позивач уточнила позов, просить також стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в розмірі 5000 гривен. Вимоги мотивовані тим, що з 25.08.1997 року позивач працювала у Роздольненській районній раді, з 2007 року її було призначено на посаду начальника відділу організаційної роботи діловодства та контролю районної ради. 30.11.2012 року розпорядженням голови районної ради №16-л позивача було звільнено з роботи у зв'язку з скороченням посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивачка вважає її звільнення незаконним з наступних підстав. Рішенням четвертого пленарного засідання 11 сесії районної ради 6 скликання від 27.09.2012 року №281-6/12 було затверджено структуру керуючого складу та виконавчого апарату районної ради, яке вступило у силу з 01.12.2012 року. На підставі вказаного рішення, 28.09.2012 року було видано розпорядження №60 «Про скорочення штату та зміну умов праці виконавчого апарату районної ради». Позивачка була попереджена про скорочення, та їй було запропоновано посаду - провідного спеціаліста відділу організаційної роботи, про перехід на вказану посаду позивачкою було дано згоду, але не зважаючи на вказане позивачку було звільнено, позивачка вважає, що порушено її право, крім того незаконне звільнення призвело до значних моральних страждань, втрати нормальних життєвих стосунків та потребувало додаткових зусиль для організації життя, у зв'язку з чим змушена звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

У судовому засіданні позивачка та її представник на задоволені позову наполягали.

Представник відповідача у судовому засіданні просив у задоволені позову відмовити, вважає розпорядження про звільнення позивачки законним, оскільки у відповідності з ч.1 п. 4 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування», рішенням пленарного засідання №281-6/12 «Про структуру керуючого складу та виконавчого апарату Роздольненської районної ради АР Крим», затверджено структуру апарату Роздольненської районної ради загальною чисельністю 12,5 штатних одиниць. Вказаною структурою посада, яку займала позивачка, ліквідована. Згідно розпорядження голови районної ради №60 від 28.09.2012 року позивачку було попереджено про скорочення та одночасно їй була запропонована інша вакантна посада. Приймаючи до уваги те, що займана посада позивачки скорочена, від ОСОБА_1 не надійшло жодної заяви про її перевод на нову посаду, згідно затвердженого штатного розпису, її було звільнено у відповідністю з ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Крім того вимоги позивачки у частині поновлення її на посаді провідного спеціаліста відділу організаційної роботи взагалі не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до діючого законодавства працівник підлягає поновленню на роботі на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно ст..1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», служба в органах місцевого самоврядування - це професійна , на постійній основі діяльність громадян України , які обіймають посади в органах місцевого самоврядування , яка спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування і окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

У статті 1, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», визначається, що районна рада є органом місцевого самоврядування , який представляє загальні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Судом встановлено, що розпорядженням голови Роздольненської районної ради АР Крим №26 від 21.08.1997 року позивача ОСОБА_1 було прийнято на посаду спеціаліста секретаріату з 25.08.1997 року (а.с.15).

За розпорядженням голови Роздольненської районної ради АР Крим №26-л від 25.09.2007 року ОСОБА_1 було переведено на посаду начальника відділу організаційної роботи , діловодства та контролю (а.с.16).

Рішенням четвертого пленарного засідання 11 сесії 6 скликання №281-6/12 від 27.09.2012 року «Про структуру керуючого складу та виконавчого комітету Роздольненської районної ради», у зв'язку зі змінами у організації праці на підставі ст. ст. п. 4 ч. 1 ст. 43, п. 3 ч. 6 ст. 55, п. 3 ст. 58 Закону України «Про місцеве самоврядування», затверджено нову структуру керівного складу та виконавчого апарату Роздольненської районної ради загальною чисельністю 12,5 штатних одиниць, згідно додатку, структура набуває чинності з 01.12.2012 року (а.с.18) .

Позивач ОСОБА_1 під особистий розпис була ознайомлена з вищевказаним рішенням про зміну структури керуючого складу та виконавчого апарату Роздольненської районної ради (а.с.18).

Згідно додатку до вказаного рішення, а саме затвердженої структури керівного складу виконавчого апарату Роздольненської районної ради з 01.12.2012 року, передбачено тільки три відділа апарату Роздольненської районної ради, посада начальника відділу організаційної роботи , діловодства та контролю районної ради, яку займала позивачка, відсутня (а.с.19).

Відповідно до матеріалів справи станом до 01.12.2012 року чисельних штатних одиниць у Роздольненській районній раді АР Крим складала 13,5.

Розпорядженням Роздольненської районної ради АР Крим № 60 від 28.09.2012 року «Про скорочення штату та зміну умов праці виконавчого апарату районної ради»: п.1 розпорядження скорочено та виключено з штатного розпису посади відповідно до додатку; п.2 попереджено про наступне вивільнення з займаних посад працівників виконавчого апарату районної ради; п.п. 2.1 роз'яснено працівникам виконавчого апарату районної ради порядок та умови звільнення; п.п.2.2 розпорядження вивільненим працівникам виконавчого апарату запропонувати вакантні посади, які маються у штатному розпису Роздольненської районної ради; п.п.2.3 у разі незгоди вивільнених робітників з запропонованими вакансіями , новими умовами та оплатою праці, розірвати договір; п.5 ознайомити працівників виконавчого апарату районної ради с вказаним розпорядженням про скорочення та зміну умов праці (а.с. 20).

Відповідно до додатку 1 до вищевказаного розпорядження, посада начальника відділу організаційної роботи , діловодства та контролю районної ради з 01.12.2012 року виключена з штатного розпису Роздольненської районної ради АР Крим посад у зв'язку з скороченням штату (а.с. 21).

Як вбачається з додатку 2, Попередження працівників виконавчого апарату про скорочення штату, ОСОБА_1 28.09.2012 року, було запропоновано посаду провідного спеціаліста відділу організаційної роботи, позивач надала свою згоду на зайняття вказаної посади, про свідчить її підпис у відповідній графі документу (а.с. 22).

Розпорядженням голови Роздольненської районної ради АР Крим №14-л від 30.11.2012 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу організаційної роботи , діловодства та контролю районної ради, у зв'язку з скороченням зайнятої посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2, 6 ст. 40 КЗпП допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно ст. 49-2 КЗпП України, про майбутнє вивільнення працівники персонально попереджаються не пізніше ніж за два місяця. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»(зі змінами та доповненнями внесеними змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року N 15), розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджував ся він за 2 місяці про наступне звільнення.

Таким чином власник або уповноважений ним орган зобов'язаний одночасно з попередженням про звільнення, тобто за два місяці, запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації, а у випадку її відсутності, - довести до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці (ст. 49-2 КЗпП України). Окрім того, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган повинен врахувати наявність переважного права на залишення працівника на роботі, передбаченого законодавством.

Згідно із ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 71 ч. КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Положенням ст. 71 ч. 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи відповідача про те що, підставою для звільнення стала відсутність заяви позивачки про її перевод на запропоновану посаду, не обґрунтовані та не доведені матеріалами справи, оскільки , відповідач мав можливості перевести позивача з її згоди на іншу роботу в установі, а позивач письмово надала згоду на перехід на іншу посаду.

Отже, відповідачем суду не надано достовірних доказів того, що позивачка відмовилась від переводу на іншу посаду .

Відповідно до пояснень учасників процесу та матеріалів цивільної справи у Роздольненській районній раді АР Крим на момент звільнення позивачки та після звільнення існували вакантні посади, одна з яких - провідний спеціаліст відділу організації роботи, посада яка була запропонована позивачці та на заняття якої вона погодилась при зміні у структурі апарату районної ради.

Відповідач мав можливість перевести позивача на іншу посаду, крім того відповідачем позивачу була запропонована посада на заняття якої вона надала свою згоду.

Крім того позивач мала переважне право на залишення на роботі, а відповідач не довів суду, що позивач зі своєї освіти, стажу роботи та інших умов не могла займати запропоновану посаду - провідного спеціаліста відділу організаційної роботи на заняття якої вона погодилась.

Таким чином, суд вважає рішення відповідача з приводу звільнення позивачки незаконним, а позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування розпорядження про звільнення ОСОБА_1 такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина та їх гарантії, основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами України, згідно з ч.6 ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Тобто, зі змісту цієї статті йдеться, що працівник повинен бути поновлений на попередній, а не на будь-якій інший роботі.

Отже, відповідно до вимог трудового законодавства, поновити особу можливо лише на тій посаді, яку він займав до звільнення.

Таким чином, оскільки судом було встановлено, що відповідачем було порушено порядок звільнення, тому розпорядження голови районної ради від 30.11.2012 року №16-л про звільнення з роботи є протиправним та має бути скасовано, позивачка підлягає поновленню на посаді начальника відділу організаційної роботи, діловодства та контролю районної ради, яку вона займала до звільнення.

Вирішуючи питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку, суд керується положеннями ч. 2 ст. 235 КЗпП України, згідно із якими, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (в тому числі при виплаті заробітку за час вимушеного прогулу) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно наданої відповідачем довідки про розрахунок середньомісячної заробітної платні ОСОБА_1, її середньомісячна заробітна платня склала 1954,14 гривень та середньодобова, - 90,89 гривень (а.с. 69).

При звільнені позивач отримала вихідну допомогу в розмірі 1954, 14 грн. (а.с.70), крім того відповідно до відомостей Роздольненського районного центру зайнятості ОСОБА_1 було нарахована та виплачена допомога по безробіттю з 01.01.2013 року по 30.04.2013 року у розмірі 5771,94 грн.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.12.2012 року (з дати фактичного звільнення) по день розгляду справи, тобто 16.05.2013 року, в розмірі 3112,58 гривень (що складається з: 10838,66 грн. (середній заробіток з 01.12.2012 року по 16.05.2013 року) - 1954,14 грн. (вихідна допомога при звільнені) - 5771, 94 грн. (допомога по безробіттю) = 3112,58 грн.), з утриманням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів.

Крім того, відповідно до ст..256 КАС України постанова в частині стягнення на користь позивача середньомісячного заробітку за 1 місяць в розмірі 1954,14 гривень з подальшим відрахуванням при виплаті обов'язкових податків та зборів, які підлягають стягненню, підлягає негайному виконанню.

Перевіряючи наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Роздольненської районної ради АР Крим на користь позивачки моральної шкоди в сумі 5000,00 гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статей 32, 56, 62 Конституції України фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

Суд приймає до уваги, що відповідно до п.3 Постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року N 5) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

За ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою ст. 1166 ЦК України.

Як слідує з роз,яснень, що містяться в п.13 Постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року N 5) вказано, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Судом встановлено допущення порушення прав позивача відповідачем у зв'язку з незаконним звільненням, що є підставою для відшкодування моральної шкоди .

Суд вважає, що діями відповідача позивачу ОСОБА_1 було завдано моральну шкоду, та завдані моральні страждання, зачеплена її ділова репутація, порушені нормальні життєві зв'язки.

При визначенні розміру відшкодування суд враховує ступінь і характер моральних страждань позивачки, втрати нею нормальних життєвих зв'язків і необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, але суд приймає до уваги, що позивача своєчасно було попереджено про звільнення, крім того позивач знаходилась на обліку у державному центрі зайнятості та отримувала відповідну допомогу, крім того позивач не надала відомостей, що обов,язки по утриманню дітей та сім,ї вона несе одноособово .

Враховуючи сукупність встановлених обставин, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що відшкодуванню позивачу підлягає моральна шкода в розмірі в сумі 1000 гривень, оскільки за думкою суду, саме ця сума відповідає глибині моральних страждань позивача, які були їй спричинені порушенням трудових прав.

Відповідно до ст. 256 КАС України, постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць виконуються негайно.

Відповідно до положень ст. ст.. 87, 94, 98 КАС України , суд вважає стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 229,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159, 160, 163, 256 КАС України, суд

п о с т а н о в и в:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Роздольненської районної ради АР Крим від 30.11.2012 року №16-л «Про звільнення ОСОБА_1» .

Зобов,язати Роздольненську районну раду поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді - Начальника відділу організаційної роботи, діловодства та контролю Роздольненської районної ради АР Крим.

Стягнути з Роздольненської районної ради АР Крим на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу с 01.12.2012 року по 16.05.2013 року у сумі 3112,58 грн.

В частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах сплати за один місяць у сумі 1954,14 грн. постанову суду допустити до негайного виконання.

Стягнути з Роздольненської районної ради АР Крим на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000 гривен.

Стягнути з Роздольненської районної ради на користь держави судовий збір у сумі 229,40 гривен.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Роздольненський районний суд АР Крим суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя: