АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-1923/10

Номер провадження 22-ц/786/1784/2013

Головуючий у 1-й інстанції Хіль Л.М.

Доповідач Карнаух П. М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого - судді: Карнауха П.М.

Суддів: Пилипчук Л.І., Чумак О.В.

при секретарі: Ткаченко Т.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Октябрського райлнного суду м. Полтави від 16 листопада 2010 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики; за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Полтавської області Карнауха П.М., -

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення боргу, мотивуючи свій позов тим, що 17 травня 2005 року він надав ОСОБА_2 позику в сумі 85500 грн. Вказану суму відповідач зобов'язувалася почати повертати через 18 місяців рівними частками щомісячно протягом 6 місяців, про що написала відповідну розписку. Однак, своїх зобов'язань не виконала та на вимогу позивача в усній формі відмовилася сплатити заборгованість. Просив стягнути на його користь суму заборгованості 85500 грн., інфляційні втрати за період з січня 2007р. по квітень 2009 року в сумі 37349,25 грн. та суму 3% річних з 18.12.2006р. по 28.05.2009р. 5589,42 грн., а всього 128438,67 грн.

В березні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, посилаючись на те, що 16.05.2005 р. між ПКВП «Фірма Аріадна в особі директора ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір поворотної безвідсоткової позички на суму 85500 грн., а 17 травня 2005 року нею була написана відповідна розписка. Даний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки позивач, як головний лікар санаторію-профілакторію Полтавської аграрної академії, вимога від неї, як директора ПКВП «Фірма Аріадна» певну суму коштів за право постачання продукції до санаторію, внаслідок чого було укладено договір поворотної безвідсоткової позички та видана розписка.

Рішенням Октябрського райлнного суду м. Полтави від 16 листопада 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним задоволений.

Визнано недійсним договір поворотної безвідсоткової позички від 16 травня 2005 року, укладений між ПКВП «Фірма Аріадна» в особі директора ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та розписку від 17 травня 2005 року, написану ОСОБА_2 про отримання нею в борг 85500,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачені при зверненні до суду судові витрати в сумі 1644,00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення місцевого суду скасувати і передати справу на новий розгляд в той самий суд. Посилається на те, що місцевим судом було грубо порушено норми матеріального та процесуального права, невірно дано оцінку доказам. Стверджує, що не можна вважати встановленими обставини, які викладені в постанові заступника прокурора Октябрського району м. Полтави від 18.08.2008р. про відмову в порушенні кримінальної справи, оскільки даний процесуальний документ не є вироком суду в кримінальній справі. Також вказує, що грошові кошти ним були передані відповідачу, про що остання написала розписку. Договір було укладено реально, а не фіктивно, як стверджує відповідачка.

Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши межі апеляційного оскарження, колегія суддів приходить до необхідності задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового рішення з підстав, визначених п. 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України - невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

У відповідності до ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин.

Як убачається з матеріалів справи, 16 травня 2005 року між ЧПКП «Аріадна» в особі директора ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно бо якого ОСОБА_2 отримала в позиву від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 85500,00 грн., які зобов'язувалася почати повертати через 18 місяців рівними частинами щомісячно протягом 6 місяців.

На підтвердження отримання грошових коштів ОСОБА_2 власноручно написала відповідну розписку.

За заявою ОСОБА_1 була проведена перевірка та постановою заступника прокурора Окрябрського району м. Полтави від 18.08.2008 року було відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 на підставі ст. 6 п. 2 КПК України, у зв'язку з відсутністю в її діях складу злочинів, передбачених ст.ст. 190, 192 КК України.

Вирішуючи спір по суті, місцевий суд прийшов до висновку, що фіктивність укладеного договору доводиться висновками органів досудового слідства, що викладені в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи та ОСОБА_2 доведено те, що грошових коштів вона не отримувала, а правочин було вчинено без наміру створення правових наслідків. В задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено, а позов ОСОБА_2 задоволено.

Однак з таким висновком суду колегія суддів погодитись не може, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, що в свою чергу призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи не може бути доказом щодо встановлених обставин фіктивності укладеного правочину, а тому застосування місцевим судом норм ч. 4 ст. 61 ЦПК України є невірним.

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 жодними належними та допустими доказами не доведено, що грошових коштів від ОСОБА_1 вона не отримувала.

Отримання ЧКПК «Аріадна» коштів від санаторію свідчить лише про належне виконання договору поставки та не може бути підставою для визнання укладеного договору позики фіктивним.

З умов договору поворотної безвідсоткової позички від 16.05.2005р. убачається, що сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов позики в сумі 85500 грн. Грошові кошти в сумі 85500 грн. передані відповідачу, про що 17 травня 2005 року останньою власноручно написана розписка.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Рішення суду повинно ґрунтуватись на доказах, які були досліджені в судовому засіданні, а не на припущеннях суду, які нібито спростовують досліджені докази.

Договір позики укладено в письмовій формі, підписано сторонами, на підтвердження передачі та отримання грошових коштів видана розписка. Таким чином, колегія суддів вважає, що факт передачі грошей на підставі укладеного договору позики доведений та договір і розписка являються належним та допустимим доказом.

Відповідно до норм статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до норм статей 629, 610, 612 ЦК України - договір є обов'язковим до виконання; порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором та не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч.2 ст. 625 вказаного Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відтак, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

З урахуванням викладеного положення статті 625 ЦК регулюють зобов'язальні правовідносини, тобто поширюються на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

Таким чином, виходячи з юридичної природи правовідносин як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини 2 статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Розрахунок заборгованості щодо інфляційних втрат та 3 % річних позивачем здійснений вірно. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження невірності проведеного розрахунку.

Сума основного боргу становить 85 500 грн., сума інфляційних втрат - 37349,25 грн., розмір 3% річних - 5589,42 грн. Таким чином, до стягнення підлягає загальна сума 128 438, 67 грн.

За таких обставин, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення заявлених позовних вимог ОСОБА_1 та відмови в задоволенні позову ОСОБА_2

Частиною 1 статті 88 ЦПК України передбачено, що стороні на користь, якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Судові витрати понесені позивачем по оплаті судового збору в сумі 51 грн. (а.с.2), витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 120 грн. (а.с.3) та витрат понесених по оплаті судового збору при подачі апеляційної скарги в сумі 642,53 грн. (а.с.67) документально підтвердженні та складають загальну суму 813,53 грн. Зазначена сума судових витрат, відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Окрім того, виходячи з розміру задоволених вимог (128 438,67 грн.) з відповідача слід стягнути на користь держави недоплачений судовий збір в сумі 1233,39 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 309 ч.1 п.3,4, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Октябрського райлнного суду м. Полтави від 16 листопада 2010 року - скасувати.

Ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.

Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 128 438 грн. 67 коп., що складається з : суми боргу 85500 грн., інфляційних втрат 37349 грн. 25 коп. та 3% річних 5589 грн. 42 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 813,53 грн. в рахунок відшкодування понесених судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1233,39 грн.

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Карнаух П.М.

Судді:

Пилипчук Л.І.

Чумак О.В.

З оригіналом згідно:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Карнаух П.М.