АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Апеляційне провадження №22-ц/796/6350/13 Головуючий в 1 інстанції - Остапчук Т.В.
Доповідач - Желепа О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Желепи О.В.
суддів Кабанченко О.А., Заришняк Г.М.
при секретарі Дубик Ю.Г.
за участю представників відповідача: ОСОБА_1, ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, -
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
ВСТАНОВИЛА:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення боргу за договором позики в сумі 230 тисяч Доларів США та судових витрат.
Вимоги обґрунтовував тим, що 12 липня 2005 року відповідач за дорученням позивача зняв у банку грошові кошти в сумі 230 000 доларів США, які позивачу не повернув.
Письмовий договір позики між сторонами не укладався, строк повернення коштів сторонами не встановлювався. На вимогу позивача про повернення коштів від 10 липня 2012 року відповідач не прореагував, а тому позивач просив суд стягнути з відповідача зняті з рахунку позивача кошти.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2013 року в задоволенні позову про стягнення коштів за договором позики відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням представник відповідача подав апеляційну скаргу в якій просив про його скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
В скарзі зазначено, що висновки суду про недоведеність заявлених вимог спростовуються наданими позивачем доказами, а саме довіреністю, заявою про видачу готівки відповідача, а також поясненнями самого відповідача, який не заперечував факт отримання ним коштів в банківській установі за дорученням.
В апеляційному суді представники відповідача доводи скарги не визнали та пояснили, що відповідач дійсно за дорученням зняв кошти, проте, передав їх колишній дружині позивача з якою перебував у дружніх стосунках.
Позивач та його представник до суду не з'явились. Про дату розгляду справи в апеляційному суді представник позивача ОСОБА_3 був повідомлений 13 квітня 2013 року, що підтверджено зворотнім повідомленням.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого судом рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд встановив.
01.07.2005 року позивач уповноважив відповідача зняти кошті в сумі, що не перевищує 400 000 Доларів США з рахунку в банку. Строк дії довіреності був зазначений 2 місяці.
12.07.2005 року відповідачем ОСОБА_5 було знято з відповідного рахунку ОСОБА_4 в ЗАТ «ПроКредитБанк» кошти в розмірі 230 000 Доларів США, згідно доручення виданого позивачем 01.07.2005 року.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність рішення в межах позовних вимог заявлених в суді першої інстанції.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою позову позивач обрав повернення коштів за договором позики.
Згідно з вимогами ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позичальникові таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частина перша статті 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Так як позивачем суду не було надано жодного доказу на підтвердження того, що відповідач брав на себе зобов'язання щодо повернення ним коштів знятих в банківській установі за дорученням позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не довів отримання відповідачем в борг грошових коштів та укладення між сторонами договору позики.
Доводи позивача про те, що ним був доведений факт отримання коштів не спростовують висновків суду, що відповідач не брав на себе зобов'язання повернення вказаних коштів відповідачу. При цьому суд правильно врахував, що за договором позики позичальник повинен дати зобов'язання щодо повернення отриманих ним коштів , а відповідач такого зобов'язання не давав, а тому з підстав, яких був заявлений позов, суд першої інстанції правомірно відмовив в його задоволенні.
Інших доводів апеляційна скарга відповідача не містила.
Суд повно і об'єктивно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким дав належну правову оцінку.
Рішення суду першої інстанції ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Судді: