УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
_________________________________________
______________________________________________________________________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
від "20" травня 2013 р. Справа № 906/517/13
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Соловей Л.А. ,
за участю представників сторін:
від позивача: Буріма О.В., довіреність від 01.04.13р.;
від відповідача: не з'явився;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дім Спецій" (м.Київ)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "РУТА" (м.Малин)
про стягнення 79735,84грн.
Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача 79461,81грн., з яких: 69313,14грн. основної заборгованості, 3756,67грн. інфляційних витрат, 4938,48грн. 3 % річних та 1453,52грн. пені. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що згідно договорів він здійснив поставку товару відповідачу, за якій останній в повному обсязі не розрахувався.
Заявою позивача від 22.04.2013р. за №23/04-13 позивач зменшив позовні вимоги просив стягнути з відповідача 79461,81грн., з яких: 69313,14грн. основної заборгованості, 3756,67грн. інфляційних витрат, 4938,48грн. 3 % річних та 1453,52грн. пені (а.с.52-53).
20.05.2013р. від позивача на адресу господарського суду надійшла заява, якою позивач, крім іншого, просить стягнути з відповідача 79735,84грн., з яких: 69313,14грн. основного боргу, 3756,67грн. інфляційних витрат, 5049,39грн. 3 % річних та 1616,65грн. пені (а.с.89-93).
Враховуючи передбачене ст.22 ГПК України право позивача на збільшення або зменшення розміру позовних вимог, вказана заява не суперечить вимогам чинного законодавства України та не порушує чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів, приймається господарським судом та ухвалюється вважати заявленим до розгляду спір про стягнення з відповідача 79735,84грн.
Також представник позивача в прохальній частині заяви від 20.05.2013р. за №20/05-13 просить суд розглянути раніше подане ним клопотання про забезпечення позову та накласти арешт на майно - грошові кошти відповідача (в межах позовних вимог). Слід зазначити, що клопотання позивача про забезпечення позову вже розглянуто судом, про що винесено відповідну ухвалу від 23.04.2013р., якою суд відмовив в задоволенні заяви про забезпечення позову у зв'язку з тим, що відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували припущення позивача про те, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду (а.с.84-85).
Відповідач не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь в судовому засіданні: повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлявся про час та місце судового засідання (а.с.47, 88).
Оскільки явка представника відповідача в судове засідання не визнана обов'язковою, а надання письмового відзиву відповідно до вимог ст.59 ГПК України є правом відповідача, а не його обов'язком, суд вважає, що неявка представника відповідача та неподання відзиву не перешкоджатиме розгляду справи за наявними в ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи, 10 січня 2011 року та 10 січня 2012 між ТОВ "Дім спецій" (постачальник, позивач) та ТОВ "Рута" (покупець, відповідач) укладено договори поставки №ДГ-ДС 00011 та №ДГ-ДС 00009 (а.с.10-13), за умовами яких постачальник зобов'язався постачати і передавати у власність покупця товар, а покупець в свою чергу приймати та оплачувати його вартість на умовах даного договору (п.1.1 договорів).
Пунктом 1.3 договорів встановлено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару .
Розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки товару (п.5.1 договорів).
На виконання умов договорів позивач передав відповідачу товар на загальну суму 66159,91грн., що підтверджується видатковими накладними №00228 від 24.06.2011р., №00234 від 29.06.2011р., РН-00242 від 01.07.2011р., №РН-00258 від 08.07.2011р., №РН-00271 від 13.07.2011р., №РН-00297 від 22.07.2011р., №РН-00325 від 08.08.2011р., №РН-00334 від 11.08.2011р., №РН-00132 від 06.03.2012р., №РН-00286 від 10.05.2012р., №РН-00333 від 24.05.2012р. та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с.14-33).
Також на підставі усної домовленості позивач передав відповідачу товар згідно видаткової накладної №1 від 03.01.2013р. на суму 3709,68грн. (а.с.34).
Відповідач за поставлений товар провів розрахунок частково на загальну суму 556,45грн. Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, за останнім утворилась заборгованість у розмірі 69313,14грн. (66159,91грн. + 3709,68грн. - 556,45грн.).
За вказаних обставин, позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості.
Відповідно до ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).
Як передбачено ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Приписами ч.ч.1,2 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання, в тому числі підприємці, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вже зазначалось, пунктом 5.1 договорів визначено, що розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки товару.
Також, прийнявши від позивача товар по накладній №1 від 03.01.2013р., у відповідача відповідно до приписів ст.692 ЦК України виник кореспондуючий обов'язок одразу оплатити його.
Відповідач своє зобов'язання належним чином не виконав (в матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про протилежне), розрахунків з позивачем за поставлений товар на підставі договорів від 10.01.2011р. та 10.01.2012р. та усної домовленості в повному обсязі не провів.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 69313,14грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач відповідно до п.6.2 договорів від 10.01.2011р. та 10.01.2012р. за порушення строків оплати нарахував відповідачу пеню у розмірі 1616,65грн.
Згідно п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 3 ст.549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити неустойку (штраф, пеню).
Пунктом 6.2 договорів сторони встановили, що у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Перевіривши розрахунок пені здійснений по видатковим накладним №00132 від 06.03.2012р., №00286 від 10.05.2012р., №00333 від 24.05.2012р. (поставка продукції здійснювалась на підставі договору від 10.01.2012р.) (а.с.96), суд вважає його обґрунтованим, оскільки пеня в сумі 1453,53грн. нарахована відповідно до вимог чинного законодавства України.
Крім того, як вбачається з уточненого розрахунку пені (а.с.96), позивач здійснив нарахування пені по видатковій накладній №1 від 03.01.2013р., поставка продукції по якій здійснювалась на підставі усної домовленості між сторонами.
Однак, господарський суд вважає, що пеня у розмірі 163,12грн. по видатковій накладній №1 від 03.01.2013р. нарахована необґрунтовано виходячи з наступного.
Як встановлено судом, договори на поставку товару, в яких передбачалось нарахування пені за несвоєчасну оплату поставленого товару, діяли до 31.12.2011р. та до 31.12.2012р. Договір на 2013 рік між сторонами не укладався, тому поставка по накладній №1 від 03.01.2013р. здійснювалась на підставі усної домовленості.
Відповідно до ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно з ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Оскільки чинним законодавством, що регулює правовідносини між сторонами, не передбачено відповідальності покупця за невиконання договірних зобов'язань у вигляді пені, та, враховуючи відсутність між сторонами правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчиненого у письмовій формі, вимога позивача про стягнення з відповідача 163,12грн. пені нарахованої по видатковій накладній №1 від 03.01.2013р., є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Також позивач просить господарський суд на підставі ст.625 ЦК України стягнути з відповідача за прострочення грошового зобов'язання 5049,39грн. 3% річних та 3756,67грн. інфляційних.
Приписами частини 2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції та нараховані 3% проценти річних.
З розрахунку позивача вбачається, що позивач здійснює нарахування 3% річних починаючи з червня 2010р., у тому числі по видатковим накладним, які не є предметом розгляду даної справи та які позивачем не додані до матеріалів справи для здійснення перевірки правильності нарахування заявлених до стягнення сум.
Як встановлено судом, позивачем заявлено до стягнення заборгованість у розмірі 69313,140грн., яка виникла за товар, поставлений в період з 24.06.2011р. по 03.01.2013р. по видатковим накладним №00228 від 24.06.2011р., №00234 від 29.06.2011р., РН-00242 від 01.07.2011р., №РН-00258 від 08.07.2011р., №РН-00271 від 13.07.2011р., №РН-00297 від 22.07.2011р., №РН-00325 від 08.08.2011р., №РН-00334 від 11.08.2011р., №РН-00132 від 06.03.2012р., №РН-00286 від 10.05.2012р., №РН-00333 від 24.05.2012р., №1 від 03.01.2013р.
Тобто 3% річних слід нараховувати, виходячи із суми боргу, яка виникла саме на підставі вищезазначених та заявлених у позові накладних.
Згідно розрахунку, здійсненого господарським судом, розмір 3% по видатковим накладним, які є предметом дослідження по даному спору складає 3044,43грн., вимога в частині стягнення 3% річних у розмірі 2004,96грн. необґрунтована та задоволенню не підлягає.
Що стосується стягнення інфляційних у розмірі 3756,67грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно Інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).
За вказаних обставин, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 3756,67грн. заявлені позивачем необґрунтовано та задоволенню не підлягають, оскільки розрахунки здійснені без врахування вищевказаних рекомендацій, вказаних в Інформаційному листі ВГСУ від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ.
Крім того, як вже зазначалось, позивач здійснює нарахування інфляційних, у тому числі по видаткових накладних (починаючи з липня 2010 року), які не є предметом дослідження по даній справі, не зазначено у позовній заяві як підстава позову, та які позивачем на виконання припису ст.33 ГПК України не додані до матеріалів справи для здійснення перевірки правильності нарахування заявлених до стягнення сум (а.с.54-60).
Слід зазначити, що позивач не позбавлений права звернутись до суду в загальному порядку з відповідним позовом про стягнення з відповідача річних та інфляційних по накладним, які не досліджувались та не заявлялись в підставах даного позову.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідач доказів сплати заборгованості не надав, доводів позивача не спростував.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи та підлягають задоволенню на суму 73811,10грн., з яких: 69313,14грн. основного боргу, 1453,53грн. пені та 3044,43грн. 3% річних.
В частині стягнення 163,12грн. пені, 2004,96грн. 3% річних та 3756,67грн. інфляційних господарський суд відмовляє в позові.
Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, частина 2 цієї статті Кодексу передбачає, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи викладене, господарський суд визнав за необхідне покласти судовий збір на відповідача у повному обсязі, оскільки відповідач спонукав позивача звернутись з позовом до суду.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рута" (11600, м.Малин, вул.Кримського, 137, код 31164401)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дім Спецій" (02068, м.Київ, проспект Петра Григоренка, 13-Б, код 34485173)
- 69313,14грн. основного боргу;
-1453,53грн. пені;
- 3044,43грн. 3% річних;
- 1720,50грн. судового збору.
3. В позові відмовити в частині стягнення 163,12грн. пені, 2004,96грн. 3% річних та 3756,67грн. інфляційних.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення.
Суддя Соловей Л.А.
Віддрукувати: 2 прим.
1- в справу
2- відповідачу (рек. з повід.)