Справа № 2-535/11

пр.№ 2/464/47/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.05.2013 року

Сихівський районний суд м.Львова

в складі : головуючої Бойко О.М.

при секретарі Гулі А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним,-

в с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду з позовом, в якому просять визнати недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1, укладений 18 квітня 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що такий був укладений під впливом обману щодо обставин, що мають істотне значення, а саме суті правочину. Оскільки його матір ОСОБА_3 погано бачила, страждала на гіпертонію, часто втрачала відчуття реальності, а відтак, не могла розуміти значення та наслідків укладення договору дарування. Крім того, остання постійно наголошувала, що спірний будинок, після її смерті буде належати її дітям у рівних частках. Вважає, що матір була введена в оману ОСОБА_4 щодо природи правочину, а саме вважала, що укладає заповіт, а не договір дарування. Свідомо вводячи його матір в оману щодо природи укладеного правочину, ОСОБА_4 намагався, на випадок її смерті, усунути його від спадкування як спадкоємця першої черги.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали повністю, дали пояснення аналогічні змісту позовної заяви, додатково пояснивши, що позовні вимоги підтверджуються висновком судової психолого - психіатричної посмертної експертизи, яким встановлено, що ОСОБА_3, враховуючи її індивідуально - психологічні особливості, освітній та інтелектуальний рівень, на момент підписання спірного договору, не могла в повній мірі розуміти юридичну та фактичну суть договору дарування та заповіту і різницю між ними, що свідчить про її обман щодо суті укладеного правочину. Просять позов задоволити.

Відповідач та її представник в судовому засіданні позов не визнали та пояснили, що договір дарування укладений 18 квітня 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідає вимогам чинного законодавства та реальній волі дарувальника. ОСОБА_3 розуміла різницю між договором дарування та заповітом, оскільки сама набула право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 шляхом укладення договору дарування ОСОБА_5 в її користь. ОСОБА_3 мала проблеми з зором (катаракту), а не психічне захворювання, на обліку в психлікарні чи психдиспансері не перебувала, при посвідчені договору нотаріус пояснювала суть та зміст правочину, а тому вона чітко розуміла, який правочин укладає. Вважають акт судової психолого - психіатричної посмертної експертизи таким, що ґрунтується на припущеннях та не підтверджує неспроможності ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та керувати ними при укладенні спірного договору. Просять відмовити в задоволенені позову.

Третя особа - нотаріус ОСОБА_6 в судовому засіданні позов заперечила та, будучи допитаною в якості свідка пояснила, що спірний договір був укладений з волі самої ОСОБА_3, яка декілька разів приходила на консультації до нотаріуса, особисто збирала усі необхідні, для укладення договору, документи, оскільки такі були видані на її ім»я, а не її представника. ОСОБА_3 розуміла різницю між заповітом та договором дарування, оскільки для укладення заповіту, крім паспорта, не потрібно жодних документів, а для договору дарування потрібен ряд документів, для збору яких потрібен час. Крім того, різницю між цими правочинами та можливість укласти заповіт вона завжди роз»яснює на консультаціях особам похилого віку, щоб менше витрачали часу на збирання таких документів. Крім того, нею було роз»яснено ОСОБА_3 наслідки укладення договору дарування та прочитано такий договір в голос, а також роз»яснено його суть у формі доступній для розуміння старшій людині. Вважає, що спірний договір повністю відповідає нормам законодавства, при його посвідчені нею були дотримані вимоги законодавства, а тому заявлений позов є безпідставним.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, показання допитаної в якості свідка третьої особи ОСОБА_6, показання експертів ОСОБА_7 та ОСОБА_8, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,ОСОБА_12, ОСОБА_13., ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21., ОСОБА_22, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18 квітня 2005 року укладено договір дарування, згідно якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 будинок АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчений державним нотаріусом Шостої львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, зареєстровано в реєстрі за №3-628. Вказаний будинок належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Першою львівською державною нотаріальною конторою 05.08.1974 року та договору дарування посвідченого 21.10.1954 року. 01.06.2005р. здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вказаний будинок

Зазначені обставини підтверджуються копією договору дарування від 18.04.2005 року (а.с 6), копією свідоцтва про право на спадщину (а.с 24-25), копією дублікату договору дарування від 21.10.1954 (а.с 26) та витягом про реєстрацію права власності .

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Згідно ч.2 ст.229 Цивільного кодексу України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Згідно роз"яснень, що містить п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Із змісту оспорюваного договору (п.12,13) вбачається, що при його посвідченні нотаріусом роз»яснено сторонам всі умови укладення договору (ст.ст.717-719, 721,722, 727 Цивільного кодексу) момент набуття права власності на предмет договору (ст.334 Цивільного кодексу). Як ствердила в судовому засіданні допитана в якості свідка третя особа ОСОБА_6, нотаріус яка посвідчувала оспорюваний договір, текс договору ОСОБА_3 читала самостійно, крім того, вона неодноразово роз»яснювала їй суть такого, після чого, текс договору було прочитано нею вголос для ОСОБА_3

Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_3 померла 18 лютого 2010 року, тобто, через п»ять років після укладення договору дарування та реєстрації права власності на будинок за ОСОБА_4, проте, до суду із позовом про недійсність укладеного правочину не зверталась.

Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 142) та згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом №4705 (а.с 143) власником будинку АДРЕСА_1 після його смерті є донька ОСОБА_2.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_21., ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_23, ОСОБА_15 та ОСОБА_14 ствердили, що знали ОСОБА_3 тривалий час, вона ніколи на здоров»я не скаржилася, хворіла, як усі люди похилого віку, однак, була цілком адекватною, обізнана із усім що відбувалось у її житті, бавила малих дітей своїх внучок, ходила на базар торгувати городиною. Із сином ОСОБА_4 у них були нормальні відносини, вона розповідала, що син ОСОБА_16 одружився і пішов жити до дружини, а будинок і земля залишаться сину ОСОБА_4, який проживав разом з нею. Останній рік перед смертю стан її здоров»я погіршився і її доглядала внучка ОСОБА_2 та її сім»я .

Свідок ОСОБА_17, дільничий терапевт суду ствердила, що за медичною допомогою ОСОБА_3 зверталась лише у 2007р. та 2008р. з приводу простудного захворювання, при її огляді остання була адекватною, логічно відповідала на запитання, що стосувались стану її здоров»я, була охайна та доглянута. Свідок ОСОБА_18, листоноша, в судовому засіданні пояснила, що приносила пенсію покійній ОСОБА_3, остання була хорошою жінкою, спілкувалась із нею, ОСОБА_3 сама перерахувала кошти, самостійно розписувалась за їх отримання.

Із висновку судової психолого - психіатричної посмертної експертизи №947 (а.с.114-118), вбачається, що можна припустити, що на момент підписання спірного правочину ОСОБА_3, виявляла ознаки органічного ураження головного мозку, судинного ґенезу з наростаючим психоорганічним синдромом, а тому не могла повною мірою усвідомлено приймати рішення, адекватні існуючій на момент укладення спірного договору ситуації та в повній мірі усвідомлювати та реалізовувати їх і повною мірою прогнозувати наслідки власних дій та які наслідки, стосовно її прав, потягне за собою укладення спірного договору. Відтак, експерт-психолог припускає, що ОСОБА_3, враховуючи її індивідуально - психологічні особливості, освітній та інтелектуальний рівень, на момент підписання спірного договору, не могла в повній мірі розуміти юридичну та фактичну суть договору дарування та заповіту і різницю між ними

Проте, суд вважає вказаний висновок недостатнім доказом, який би свідчив про наявність обману при укладенні договору дарування, виходячи з того, що такий висновок не є категоричним, а лише припущенням, при цьому, експертами припускається не лише можливість ОСОБА_3 повною мірою усвідомлено приймати рішення та вірно розуміти різницю між заповітом та договором дарування, але і припускається наявність ознак органічного ураження головного мозку, судинного ґенезу з наростаючим психоорганічним синдромом. Таке припущення грунтується на наявності у ОСОБА_3 судинного захворювання - гіпертонічної хвороби, про яке є відомості лише у одному медичному документі (а.с. 60 зв.) , при цьому, відсутні відомості про ступінь даної гіпертонічної хвороби, при тому, що різні стадії такого захворювання можуть давати і різні наслідки, чого не заперечив допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_7. Наявність відомостей у висновку експерта-почеркознавця про те, що оспорюваний договір підписаний самою ОСОБА_3 під впливом збиваючих факторів природного характеру також не свідчить про такий психолого-психічний стан ОСОБА_3 про який зроблено припущення у висновку, оскільки такими факторами між бути як сам похилий вік ОСОБА_3, так і наявність захворювання очей, або їх сукупність. Крім того, допитана в судовому засіданні експерт-психолог ОСОБА_8 однозначно ствердила, що її висновок є припущенням, оскільки при умові детального роз»яснення нотаріусом суті та значення договору дарування ОСОБА_3 могла зрозуміти суть укладеного правочину.

Показання свідків ОСОБА_24, ОСОБА_10, ОСОБА_16, ОСОБА_12 та ОСОБА_9 не підтверджують тих обставин, які підлягають доказуванню в даному спорі, оскільки свідчать лише про те, що ОСОБА_3 хворіла та не повідомляла їм про укладення договору дарування, а не свідчать про те, що в момент укладення такого договору ОСОБА_3 була введена в оману щодо істотних умов правочину. Крім того, зазначені свідки є близькими родичами позивача, відтак, їх показання не можуть буди однозначно об»єктивними.

Відповідно до ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Частина 2 ст.60 ЦПК України визначає, що докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Однак, всупереч зазначених вимог, позивачем не надано суду належних та достатніх доказів в підтвердження обставин того, що на час укладення оспорюваного договору ОСОБА_3 неправильно сприймала предмет чи інші істотні умови правочину, які вплинули на її волевиявлення.

З огляду на вказані обставини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання договору недійсним, оскільки будь-які дані про те, що ОСОБА_3 була введена в оману щодо істотних умов укладеного правочину чи мала на меті укласти інший правочин відсутні, відтак, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного статтею 11 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов є безпідставним та не підлягає до задоволення.

На підставі ст.ст. 215, 216, 230 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м.Львова протягом 10 днів після його проголошення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення протягом 10 днів з часу отримання його копії.

Головуюча: