Дата документу 08.04.2013

Справа № 1511/5961/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2013 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Петрюченко М.І.

при секретарі - Котелевець Т.В.,

за участю:

представника відповідача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Іллічівську Одеської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та зустрічного позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», ОСОБА_5, ОСОБА_4 про розірвання кредитного договору та визначення наслідків розірвання кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» звернулося до суду із позовом (а.с.2-5) до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, у якому стверджує, що 13 лютого 2008 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № ОД07/02/2008/840-К/329, згідно до п.1.1 якого ОСОБА_3 надано кредит у розмірі 40000,00 доларів США.

В якості забезпечення зобов'язань по даному кредитному договору між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 поручився перед Кредитором за належне виконання взятих ОСОБА_3 зобов'язань згідно кредитного договору.

Однак, в порушення умов кредитного договору, повернення кредиту та оплати процентів відповідачами не відбувається, у зв'язку з цим позивач просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 кредитної заборгованості у розмірі 316470,07 гривень та судові витрати.

06 грудня 2012 року ОСОБА_3, не погоджуючись з позовом, надала до суду зустрічну позовну заяву до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», ОСОБА_5, ОСОБА_4 про розірвання кредитного договору та визначення наслідків розірвання кредитного договору, стверджуючи, що у 2008 році вона отримала споживчий кредит, оскільки в п.1 кредитного договору вказано, що банк надає їй кредит у розмірі 40000,00 доларів США на споживчі цілі.

Позивачка зазначає, що після укладення кредитного договору обставини змінилися в гіршу сторону, оскільки настала світова фінансово-економічна криза, в результаті якої змінилися економічні умови в країні, зокрема різке зростання офіційного та комерційного курсу долару США по відношенню до національної валюти.

Вважаючи своє право порушеним через те, що у кредитному договорі, що оскаржується позивачкою, відсутня умова про те, що саме вона несе валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором, позивачка просить суд розірвати кредитний договір №ОД07/02/2008/840-К/329 від 13 лютого 2008 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та нею з 30 вересня 2008 року та застосувати наслідки розірвання договору у вигляді визначення суми боргу, що підлягає поверненню ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» у розмірі 17428,06 доларів США (що в еквіваленті складає 139 302,48 гривень) та розірвати договір застави автомобілю MAZDA CX 7, 2007 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_3 та ВАТ КБ «Надра».

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 12 лютого 2013 року об'єднано в одне провадження зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», ОСОБА_5, ОСОБА_4 про розірвання кредитного договору та визначення наслідків розірвання кредитного договору до спільного розгляду з первісним позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В судове засідання представник позивача по первісному позову не з'явився, був належним чином сповіщений про день і час судового розгляду справи, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 по зустрічному позову проти задоволення первісного позову заперечила та надала до суду заяву про часткову відмову від позову в частині розірвання договору застави автомобілю MAZDA CX 7, 2007 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_3 та ВАТ КБ «Надра». В іншій частині просила задовольнити зустрічний позов з підстав наведених в ньому.

Ухвалою суду від 02 квітня 2013 року прийнято відмову представника позивача по зустрічному позову від частини позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 проти задоволення первісного позову заперечив та проти задоволення зустрічного позову не заперечив, мотивуючи тим, що повністю згоден з обставинами, викладеними у зустрічному позові.

Відповідач ОСОБА_4 був належним чином сповіщений про день і час судового розгляду справи, однак в судове засідання не з'явився та заяви про відкладення розгляду справи до суду не надав.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі суд вважає, що позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 кредитної заборгованості у розмірі 316470,07 гривень - слід залишити без задоволення, а позов ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», ОСОБА_5, ОСОБА_4 про розірвання кредитного договору та визначення наслідків розірвання кредитного договору підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно копії договору «Автопакет», 13 лютого 2008 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (а.с.29) та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № ОД07/02/2008/840-К/329, згідно до п.1.1 якого ОСОБА_3 надано кредит у розмірі 40000,00 доларів США (а.с.8-13).

Відповідно до копії договору поруки, 13 лютого 2008 року, в якості забезпечення зобов'язань по даному кредитному договору між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки №ОД07/02/208/840-К/329, відповідно до умов якого він поручився перед Кредитором за належне виконання ОСОБА_3 взятих зобов'язань згідно кредитного договору № Д07/02/2008/840-К/329 (а.с.14-15).

Згідно копії заяви про видачу готівки №NL-1 від 13 лютого 2008 року ОСОБА_3 отримала готівкою 40000,00 доларів США (в еквіваленті 202000,00 грн.) (а.с.16).

Згідно ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом і банком.

Відповідно до ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільним в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших правових актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно п.13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», відповідно до абзацу 3 частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. У зв'язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», за позовом заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п.15 вказаної Постанови вказано, що при вирішенні спорів щодо розірвання кредитного договору з посиланням, зокрема, на світову фінансову кризу чи інші суттєві обставини суд має враховувати положення частини другої статті 652 ЦК і виходити з того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою цієї статті, при істотній зміні обставин.

Крім того, згідно до п.16 Постанови зазначається, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

При цьому суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року №541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.

При розгляді таких справ суди повинні враховувати, зокрема, висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг).

Так, згідно із п.3.2 Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 зазначається, що Регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі - Кодекс).

Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 Кодексу. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.

Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Згідно п.3.3 Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вказано, що Конституційний Суд України бере до уваги також положення актів міжнародного права.

Так, у пунктах 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН „Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 9 квітня 1985 року № 39/248 зазначено такі цілі: сприяти країнам у встановленні або подальшому забезпеченні належного захисту свого населення як споживачів; сприяти створенню структур виробництва і розподілу, здатних задовольняти потреби і запити споживачів; заохочувати високий рівень етичних норм поведінки тих, хто пов'язаний з виробництвом і розподілом товарів та послуг для споживачів; сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою всіх підприємств на національному і міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах; заохочувати створення ринкових умов, що надають споживачам більший вибір при нижчих цінах. При цьому уряди повинні розробляти, укріплювати та продовжувати активну політику захисту інтересів споживачів.

Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (пункти 9, 13, 14 преамбули зазначеної Директиви).

За змістом Директиви 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів важливим для забезпечення довіри споживачів є пропонування ринком достатнього ступеня їх захисту. При цьому в зазначеній Директиві відповідні права споживачів регламентуються на доконтрактній стадії, а також на стадії виконання кредитної угоди.

Також, згідно ст.11 Закону України «Про захист прав споживача», вказано, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Не вважається пропонуванням споживчого кредиту застереження про можливість надання його під час придбання продукції.

Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

2. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту;

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Крім того, відповідно до п.2.1 Постанови Національного банку України №168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» передбачено, що банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Пунктом 2.2 Правил передбачено, що інформація про платежі споживача, які зазначені в пункті 2.1 цієї глави, надається з обов'язковим зазначенням бази їх розрахунку (зазначається сума, на підставі якої робиться розрахунок, зокрема сума наданого кредиту, сума непогашеного кредиту, фіксована сума тощо).

Згідно п. 2.4 Правил зазначається, що банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

Відповідно до п.2.5 Правил вказано, що банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

Пунктом 3.8 Правил передбачено, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

В судовому засіданні, з пояснень представника ОСОБА_3 та матеріалів справи, вбачається, що така інформація позивачу не надавалася.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позивачем за первісним позовом - Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» було допущено істотне порушення права відповідачки ОСОБА_3, як споживача фінансових послуг, у зв'язку з чим остання була позбавлена можливості оцінити належним чином властивості такої послуги та можливі негативні для неї наслідки, що можуть настати внаслідок отримання цієї послуги.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином згідно умов договору і вимог Цивільного кодексу.

Згідно ст.526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також, відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.п.1 та 3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Згідно ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст.652 УК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінилися, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставини зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Крім того, зі змісту Закону України «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 31.10.2008 року слідує, що в період після укладення кредитного договору в державі виникла економічна криза, що підтверджується також тим, що станом на момент укладення вказаного договору офіційний курс гривні до долару США становив 5,05 грн. за 1 долар США, а станом на день подання позову - 8,20 грн. за 1 долар США, крім того, офіційний індекс інфляції за вказаний період перевищив 22%.

Отже в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. Крім того, відповідачка ОСОБА_3 не могла усунути причини такої зміни обставин після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися, оскільки згідно п.3, 4 ст.116 Конституції України саме до повноважень Кабінету Міністрів України віднесено забезпечення фінансової цінової, інвестиційної, податкової політики шляхом розроблення і здійснення загальнодержавних програм економічного розвитку країни.

До того ж, згідно із ст.6 Закону України «Про національний банк України», основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України та сприяє дотриманню стабільності банківської системи та цінової стабільності.

Як слідує зі змісту кредитного договору ОСОБА_3 отримала саме споживчий кредит, а не комерційний кредит, вона не проводить експертно-імпортних операцій та не здійснює розрахунки в іноземній валюті, а тому не може отримувати доходи в такій валюті, що в свою чергу зумовлює необхідність значного тягаря відшукання фінансових ресурсів на придбання іноземної валюти для продовження виконання зобов'язань за договором.

Вказана обставина вказує на те, що подальше виконання договору в умовах економічної кризи порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, правовий аналіз умов кредитного договору дозволяє встановити відсутність умов покладення ризику описаних вище кризових явищ у економіці, як обставин, що суттєво впливають на умови обслуговування кредиту, власне на відповідачку ОСОБА_3 та її обов'язок усунути їх одноособово. Не передбачено такого обов'язку і законодавчо (ст.1056-1 ЦК України, ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

З огляду на вищевикладене, ризик появи елементів світової економічної кризи у економіці України повинні нести всі учасники даних правовідносин, а тому ризик зміни обставин у спірній ситуації відповідачка не може нести самостійно.

Приймаючи до уваги, що сторони не досягли між собою згоди щодо розірвання договору, враховуючи одночасну наявність визначних у пунктах 1-4 ч.2 ст.652 ЦК України умов, суд приходить до висновку про залишення без задоволення позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 кредитної заборгованості у розмірі 316470,07 гривень, та задоволення позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», ОСОБА_5, ОСОБА_4 в частині розірвання кредитного договору та визначення наслідків розірвання кредитного договору.

Згідно ч.3 ст.652 ЦК України, у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Згідно матеріалів справи станом на 30 вересня 2008 року залишок боргу складав 32365,91 дол. США (а.с.6-7). За період з 31 жовтня 2008 року по грудень 2011 року позивачка сплатила банку суму у розмірі 14937,85 дол. США. Таким чином залишок боргу на день подачі позову до суду складає 17428,06 дол. США.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.16, 525, 526, 610, 611, 628, 651, 1054 ЦК України, ст.ст.1, 10, 11, 18.21 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та держане регулювання ринків фінансових послуг», Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), Постановою Національного банку України №168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», ст.ст.11, 15, 60, 61, 213-215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 кредитної заборгованості у розмірі 316470,07 гривень - залишити без задоволення.

Позов ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», ОСОБА_5, ОСОБА_4 про розірвання кредитного договору та визначення наслідків розірвання кредитного договору задовольнити.

Розірвати кредитний договір №ОД07/02/2008/840-К/329від 13 лютого 2008 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_3 з 30 вересня 2008 року та застосувати наслідки розірвання договору у вигляді визначення суми боргу, що підлягає поверненню ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» у розмірі 17428,06 доларів США (що в еквіваленті складає 139 302,48 гривень).

Скасувати забезпечення позову у вигляді арешту на автомобіль марки MAZDA CX 7, 2007 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, накладений ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 08 травня 2012 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Іллічівський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги, яка подається протягом 10 днів з дня оголошення рішення, або отримання його копії.

Суддя Іллічівського міського суду

Одеської області М.І.Петрюченко