УХВАЛА

ІМЕНЕМ            УКРАЇНИ

14 червня 2006 року

Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого - Подковського О.А.

Суддів - Гавриш Г.П., Ваврів І.З.

З участю прокурора - Маслюка О.П.

та адвоката ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі кримінальну справу за апеляцією адвоката ОСОБА_1 на вирок Тернопільського міськрайонного суду від 23 березня 2006 року, яким

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2Тернопільської області, не працюючий, не судимий, прожива­ючий АДРЕСА_1 засуджений за ч.1 ст.122 КК України до 2-х років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України засудженого ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком на 1 рік.

Згідно ст.76 КК України на засудженого ОСОБА_2 покладено обов"язки не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання і роботи та періодично з"являтися до них на реєстрацію.

____ Міра запобіжного заходу засудженому ОСОБА_2 залишена___________

Справа №11-193                                                         Головуючий у 1-й інстанції - Очеретяний Є.В.

Категорія ст.122 ч.1 КК України                                                        Доповідач-   Гавриш Г.П.

попередня підписка про невиїзд з постійного місця проживання.

В задоволенні цивільного позову ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди відмовлено.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_2 в користь потерпілого ОСОБА_3 3000 гривень завданої моральної шкоди.

Згідно вироку суду ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за те, що 9 вересня 2005 року біля 17 год., перебуваючи в квартирі №НОМЕР_1, що по АДРНОМЕР_2 в М.Тернополі, під час сварки умисно наніс потерпілому ОСОБА_3 тілесні ушкодження у вигляді синців та перелому 7-го лівого ребра, які не були небезпечними для життя в момент заподіяння та кваліфікуються як ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров"я.

В своїй апеляції адвокат ОСОБА_1 просить змінити вирок суду в частині цивільного позову і зменшити розмір стягнутої з засудженого ОСОБА_2 моральної шкоди в користь потерпілого ОСОБА_3 до 500 гривень.

Заслухавши доповідача, виступи засудженого та його адвоката, потерпілого, міркування прокурора, який вважає, що вирок слід залишити без змін, розглянувши матеріали кримінальної справи та дослідивши доводи поданої апеляції, колегія суддів прийшла до переконання, що апеляція адвоката до задоволення не підлягає.

Висновки суду, викладені у вироку, відповідають фактичним обставинам справи. Винність ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, стверджена доказами зібраними та дослідженими в судовому засіданні.

Кваліфікація дій ОСОБА_2 за ч.1 ст.122 КК України є вірною і ніким не оспорюється.

Міра покарання призначена засудженому, на думку колегії суддів, є законною та справедливою і відповідає вчиненому ОСОБА_2 та даним про його особу.

Що стосується вирішення цивільного позову то суд 1-ї інстанції виходив із того, що діями ОСОБА_2, потерпілому ОСОБА_3 було завдано моральні страждання, які виразилися в його переживанні та переживанні його рідних за власне здоров"я, порушився звичайний ритм його життя, а також від отриманих тілесних ушкоджень він зазнав сильного фізичного болю.

В своїй апеляції адвокат ОСОБА_1 посилається на те, що суд 1-ї інстанції, задовольняючи цивільний позов не перевірив та не дав належної оцінки твердженням потерпілого ОСОБА_3, що після отримання травм, нанесених йому ОСОБА_2 він не виходив на роботу майже 3 місяці оскільки проходив лікування. В зв"язку з цим, на думку апелянта, судом стягнуто з засудженого ОСОБА_2 в користь потерпілого ОСОБА_3 занадто велика сума завданих моральних збитків.

Вищенаведені твердження апелянта є безпідставними оскільки дослідження даного факту відноситься до питання стосовно спричинення матеріальних збитків, щодо стягнення яких судом 1-ї інстанції відмовлено у задоволенні цивільного позову, по тій причині, що потерпілий ОСОБА_3 не представив в судове засідання жодних документів в підтвердження підставності своїх позовних вимог.

Отже за таких обставин підстав до задоволення апеляції та зміни вироку суду колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.356, 365, 366 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляцію адвоката ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду від 23 березня 2006 року відносно ОСОБА_2 - без змін.