Справа № 2-22/11

Номер провадження 2/570/2/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2013 року Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Остапчук Л.В.

при секретарі Захарук Г.Л.

за участю: позивача ОСОБА_1

відповідачки ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рівному

цивільну справу за позовом ОСОБА_3 (в ході розгляду справи замінено позивачку на належного позивача ОСОБА_4) до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відновлення межі,

в с т а н о в и в :

У зв'язку з тим, що позивачці на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії РВ № 002628 від 20.12.1996 року належить земельна ділянка площею 0,15 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1, по сусідству з нею, у житловому будинку АДРЕСА_2 проживають відповідачі по справі, які без згоди позивачки перемістили межу, що поділяє їхні земельні ділянки в глиб території позивачки та встановили на ній металеві й дерев'яні стовпи, позивачка звернулася з даним позовом до суду та просить зобов'язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою у відповідності з даними земельно-кадастрової документації і стягнути 10000 гривень моральної шкоди і судові витрати.

У зв'язку з переходом відповідно до договору дарування від 26.08.2009 року права власності на земельну ділянки ОСОБА_3 до її сина ОСОБА_4, за клопотанням останнього в порядку процесуального правонаступництва було проведено заміну позивача по даній справі, а саме ОСОБА_3 на її правонаступника ОСОБА_4

З'явившись в перше судове засідання позивачка ОСОБА_3 позов підтримала і суду пояснила, що в неї земельна ділянка приватизована ще в 1996 році, а коли стала ставити паркан по межі, то сусідка їй не дала цього зробити, а в 2008 році чоловік відповідачки поставив свій паркан, змістивши межу на 1,5 м на її, позивачки, земельну ділянку. Згідно Державного акту ширина її земельної ділянки становить 26 м і фактично є 26 м. Неподалік межі, з порушенням будівельних норм, відповідачка посадила дерева і кущі, що також заважає використанню земельної ділянки.

В подальшому інтереси позивачки представляв її син ОСОБА_4, який також позов підтримав з мотивів, наведених його матір'ю у позовній заяві і в поясненнях у судовому засіданні.

Після заміни позивачки ОСОБА_3 на ОСОБА_4, останній в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, пояснив, що згідно договору дарування земельної ділянки від 26 серпня 2009 року, ОСОБА_3 передала йому в дар земельну ділянку, що розташована на території с.Решуцьк Кустинської сільської Ради народних депутатів Рівненського району Рівненської області, цільове призначення земельної ділянки площею 0,15 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд. Він приватизував на себе цю земельну ділянку, отримавши 02.04.2010 року відповідний Державний акт. Крім того, він 04.08.2010 року отримав Державний акт на земельну ділянку площею 0,0933 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Фактично ця земельна ділянка є продовженням земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Ширина його земельної ділянки згідно плану в державному акті становить 26,04 м, а ширина земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з однієї сторони становить 26,04 м, а з іншої - 26,72 м. Будь яких претензій до розмірів земельних ділянок, які вказані в Державних актах він немає, вважає їх вірними. Однак, дерева відповідачки насаджені з порушенням будівельних норм, тому він не маже встановити паркан між їх земельними ділянками. Крім того, відповідачка знищила межові знаки, які були встановлені по межі, тому з цих причин вимушені були звертатися до суду з позовом і просить позов задоволити.

Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала. В суді пояснила, що комісією з земельних ресурсів проводилася перевірка і було зроблено висновок, що вона не порушила межу. В 1991 році їй було виготовлено план забудови земельної ділянки, де вказана ширина її земельної ділянки 25 м. Позивачці план забудови було видано на рік пізніше і на той час дерева поблизу межі були вже посаджені. На межі між їх земельними ділянками для будівництва і обслуговування житлового будинку, позивачка і її син самі встановили бетонний паркан. Спір у них фактично був за межу між земельними ділянками для ведення особистого селянського господарства. Там їх межа, згідно плану, мала виходити на старий дуб, так межа фактично і виходить на це дерево. Коли виник спір, то ці земельні ділянки не були приватизовані. На даний час як, позивач ОСОБА_4, так і вона приватизували свої земельні ділянки. Свої державні акти вона отримала 25 жовтня 2010 року, тобто пізніше, ніж позивач. Будь-яких накладок земельних ділянок одна на другу землевпорядні організації, які виготовляли державні акти не встановили, тому й були видані державні акти. Вважає позов безпідставним і просить в його задоволенні відмовити.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином і в установлений строк повідомлявся про слухання справи. Суд визнав його неявку до суду неповажною і прийшов до висновку про можливість слухання справи у його відсутності, тим більше, що земельна ділянка перебувала у користуванні його матері ОСОБА_2, а вже в ході розгляду справи вона приватизувала цю земельну ділянку.

Свідок ОСОБА_7, землевпорядник Кустинської сільської ради, суду дала показання, що вона неодноразово виходила переміряти земельні ділянки сторін, межа між їх земельними ділянками виходить на дерево старого дубу, що відповідає плану. Паркан, який почали встановлювати ОСОБА_3 зміщено в сторону ОСОБА_5, відповідачів у справі. Дерева вздовж межі, насаджені ОСОБА_2, ростуть давно, ще до того, як земельна ділянка була наділена ОСОБА_3. На даний час у всіх є порушення, тому, що згідно плану забудови у всіх мали бути земельні ділянки правильної прямокутної форми, але чомусь пройшло зміщення і тепер по всій вулиці земельні ділянки трапецевидної форми. Державні акти видаються на ті земельні ділянки, які фактично є у користуванні.

Судом встановлено, що згідно договору дарування земельної ділянки від 26 серпня 2009 року, ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 в дар земельну ділянку, що розташована на території с.Решуцьк Кустинської сільської Ради народних депутатів Рівненського району Рівненської області, цільове призначення земельної ділянки площею 0,15 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд. На підставі вказаного договору дарування, ОСОБА_4 02.04.2010 року було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЯИ № 646570 на земельну ділянку площею 0,1526 га в с.Решуцьк Рівненського району Рівненської області. Крім того, 04.08.2010 року ОСОБА_4 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЯЛ № 133395 на підставі рішення Кустинської сільської ради від 25 травня 2010 року № 468 на земельну ділянку площею 0,0933 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Як ствердив в суді позивач ОСОБА_4 в його державних актах розміри і площа земельних ділянок вказана вірно, будь-яких претензій до Державних актів він немає.

Також судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 25 жовтня 2010 року приватизувала свої земельні ділянки і отримала Державні акти серії ЯК № 400191 на земельну ділянку площею 0,1479 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та серії ЯЛ № 684645 на земельну ділянку площею 0,0747 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Тобто, як ОСОБА_4, так і ОСОБА_2 приватизували свої земельні ділянки в період розгляду даної цивільної справи. Їм обом межі земельної ділянки були погоджені Кустинською сільською радою. Є загальновідомим, що на даний час Державні акти видаються на підставі аерофотозйомки, розміри і межі земельних ділянок встановлюються за допомогою точних вимірювальних приладів і в разі накладення земельних ділянок одна на другу, Державні акти не видаються. Оскільки, як ОСОБА_4, так і ОСОБА_2 були видані державні акти, то накладення їх земельних ділянок одна на другу не встановлено.

Хоча на даний час ОСОБА_4 підтримує позов, але не може пояснити в чому ж є порушення його прав і одночасно стверджує, що будь-яких претензій по своїх Державних актах він немає. Тобто він погоджується з тими розмірами і межами земельних ділянок, які вказані в його Державних актах.

На час подачі позову спір щодо межі виник між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 з приводу земельних білянок, які були у їх користуванні для ведення особистого селянського господарства. На даний час ці земельні ділянки приватизовані.

Відповідно до ст.106 Земельного кодексу України власник земельної ділянки має право вимагати від власників сусідніх земельних ділянок сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Згідно ст.107 Земельного кодексу України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.

Стаття 152 цього ж Кодексу передбачає, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Як вже зазначалось вище, спір між сторонами виник з приводу межі між земельними ділянками, якими вони користувалися для ведення особистого селянського господарства, а між їх земельними ділянками для будівництва і обслуговування житлового будинку межа встановлена давно, на ній самими ОСОБА_3 поставлено бетонний паркан і спору щодо цієї межі немає.

На даний час як ОСОБА_4 так і ОСОБА_2 земельні ділянки приватизовані і Державні акти видані на ті земельні ділянки, які фактично були у них у користуванні. Розміри земельної ділянки ОСОБА_2 відповідають плану забудови земельної ділянки і площа її земельної ділянки є меншою, ніж площа земельної ділянки ОСОБА_4 Тобто, судом не встановлено порушення відповідачкою межі земельної ділянки.

Як пояснив ОСОБА_4 в 2008 році чоловік ОСОБА_2 змістив межу на 1,5 метра, поставивши металеві стовпчики, але на даний час ці стовпчики прибрані.

Посилань позивача на те, що ОСОБА_2 пошкодила межові знаки, суд не може взяти до уваги, оскільки судом встановлено, що межові знаки встановлювалися по периметру з чотирьох сторін і вздовж межі межові знаки не виставлялися. Будь-яких доказів, які б це спростовували позивач суду не надав, так само як і не надав доказів того, що саме ОСОБА_2 пошкодила межові знаки.

Відповідно ж до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

А ст.11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Оскільки на даний час ОСОБА_3 не є власником земельної ділянки, то вона й не може вимагати усунення перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою.

Що стосується ОСОБА_4, який на даний час є власником земельної ділянки, то він не забажав змінювати позовні вимоги, підтримував первинний позов матері, однак належних доказів того, що йому чиняться перешкоди в користуванні його земельною ділянкою і в який спосіб суду не надав. За таких обставин суд вважає, що позов є недоведеним, безпідставним і до задоволення не підлягає.

Як встановлено судом, дерева вздовж межі були насаджені ОСОБА_2 ще в 1991 році, коли їй була виділена земельна ділянка. Будь-яких претензій ОСОБА_3 щодо того, що дерева ростуть вздовж межі у них не було впродовж багатьох років. На даний час суд не вбачає підстав зобов'язувати відповідачку викорчувати дерева.

Оскільки в позові про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою відмовлено, то немає підстав для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди і судових витрат, так як ці вимоги були похідними від основної вимоги. Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода стягується у разі наявності вини особи, яка її завдала. Суд же не вбачає вини ОСОБА_2 у нанесенні моральної шкоди позивачці. Спричинення моральної шкоди не доведені жодним доказом. А сам ОСОБА_4, просячи суд стягнути моральну шкоду, заявив в суді, що хоч буде мати за що лікувати матір.

Виходячи з вищенаведеного, суд не вбачає порушення прав позивачів, за захистом якого спрямоване звернення до суду, а тому позов до задоволення не підлягає.

В зв'язку з відмовою в задоволенні позову, не підлягають стягненню і судові витрати.

Керуючись ст.ст.11, 57, 59, 60, 88, 213-215, 223, 294, 295 ЦПК України, ст.ст.106, 107, 152, 158 ЗК України, ст.1167 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в :

Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_3 (в ході розгляду справи замінено позивачку на належного позивача ОСОБА_4) до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відновлення межі - за безпідставністю і недоведеністю позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Остапчук Л.В.