Справа № 1716/763/2012

Номер провадження 2/570/104/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2013 року Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Остапчук Л.В.

при секретарі Захарук Г.Л.

за участю: позивача ОСОБА_1

представника позивача, адвоката ОСОБА_3

представника відповідача, адвоката ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рівному

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за усним договором позики,

в с т а н о в и в :

У зв'язку з тим, що на протязі 2000-2001 року він, на підставі усної домовленості про надання позики, яка виникла у них з відповідачем у 2000 році, п'ятьма платежами із банку в США перерахував на рахунки ОСОБА_5 в РФ КБ "Західінкомбанк" і у ВАТ КБ "ПриватБанк" 50000 доларів США, при укладенні договору позики він не був ознайомлений з вимогами чинного законодавства і письмової форми договору між ним і відповідачем укладено не було, на його вимогу у 2012 році відповідач не повертає позику, позивач звернувся з даним позовом до суду та просить стягнути з ОСОБА_5 50000 доларів США та судові витрати по справі.

В суді позивач ОСОБА_1 свій позов підтримав, пославшись на обставини, викладені в позовній заяві і слово для пояснень передав своєму представнику ОСОБА_3

Представник позивача, адвокат ОСОБА_3, в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Пояснив, що позивач і відповідач мали дружні стосунки. Вони вдвох разом з ОСОБА_6 мали спільний бізнес, створили товариство з обмеженою відповідальністю "Нерудтехпром", де директором був призначений ОСОБА_5 В 2000 році між позивачем і відповідачем було досягнуто усної домовленості про надання позивачем позики відповідачу в сумі 50000 доларів США, які були перераховані йому 5 платежами на протязі 2000-2001 років. Перших два платежі було здійснено з особового рахунку позивача, через його дружину ОСОБА_2, яка має право на спільне користування вищевказаним рахунком, решту платежів здійснив сам позивач. Письмового договору позики між сторонами не було укладено, але ні Цивільний кодекс України 1963 року, ні нині діючий Цивільний кодекс України не містять положень про те, що договір позики, укладений не у письмовій формі є недійсним. Тобто, письмова форма договору не є обов'язковою, перерахунок коштів позивачем на рахунки відповідача підтверджується банківськими документами, де написано, що то позика. Зазначив, що до 2012 року позивач не звертався до відповідача з проханням повернути позичені кошти, так як вважав, що ОСОБА_5 поверне їх добровільно і у них не було домовленості про кінцевий строк повернення позики. Бажаючи повернути свої гроші, позивач в грудні 2011 року вперше подав вимогу відповідачу про повернення позичених грошей, але той відмовився це зробити, направивши позивачу письмові відповіді. З цих причин позивач вимушений звертатися до суду з даним позовом. Вважаючи позов обгрунтованим і доведеним, він, як представник позивача, просить його задоволити.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, подав суду заяву про те, що через поганий стан здоров'я він не може брати участі у розгляді справи, тому просить слухати справу у його відсутності, за участю його представника ОСОБА_4 Крім того, відповідач подав заперечення на позов, в яких позов не визнає, оскільки ні усної, ні письмової угоди між ним і позивачем про позику 50000 доларів США не було. На протязі тривалого часу не стояло питання повернення позики і лише в 2011 році, коли між ним і позивачем виникли спірні питання щодо ведення спільного бізнесу, позивач почав вимагати повернення грошей. Вважає позов безпідставним і просить відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача, адвокат ОСОБА_4, в судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що за спільні кошти ОСОБА_1, ОСОБА_5 і ОСОБА_7 08 червня 2000 року було засноване Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерудтехпром ЛТД" і директором цього товариства було призначено ОСОБА_5, де він працював тривалий час, а саме з часу заснування до 31 серпня 2011 року. Ними спільно було вирішено побудувати готельний комплекс в с.Біла Криниця Рівненського району. Інвестором будівництва був ОСОБА_1, який щедро направляв кошти. Був укладений контракт на будівництво готелю і був кошторис на проведення цих робіт. Але деякі питання фінансування будівництва не вирішувалися безготівково. Так, за котельню, дизельний генератор і трансформаторну підстанцію необхідно було платити гроші готівкою. Багато коштів витратилося на оформлення документів і відповідних дозволів у відповідних інстанціях. Всі ці витрати проводилися відповідачем з відома позивача. ОСОБА_5 не заперечує, що позивач перераховував вказані кошти, але ці кошти вкладалися у їх спільний бізнес і будь-якого обов'язку повертати ці кошти відповідач на себе не брав. Надані позивачем банківські документи, лише підтверджують той факт, що гроші перераховувалися, але ніяким чином не підтверджують того, що відповідач брав на себе обов'язок повернути ці кошти. Позивач не надав суду належних доказів, які б це ствердили. На його думку позивач поводить себе не зовсім чесно, кажучи, що він не був обізнаний з українським законодавством і не знав, що договір позики необхідно укладати в письмовій формі. Він тривалий час проживав в Україні. В 2000 році дружина позивача ОСОБА_2 укладала з відповідачем договір позики на 30000 доларів США і цей договір був укладений в письмовій формі. Тривалий час не було у позивача жодних претензій до відповідача, лише в кінці 2011 року, після того, як виникли спірні питання стосовно ведення спільного бізнесу, відповідач став вимагати повернення вказаних коштів. Вважає позов безпідставним, не доведеним належними доказами, а тому просить в його задоволенні відмовити.

Судом встановлено, що 08 червня 2000 року було засноване Товариство з обмеженою відповідальністю «Нерудтехпром ЛТД». Свої кошти у створення цього товариства вкладали позивач, відповідач і ОСОБА_7, які перебували у дружніх стосунках. Директором цього товариства з моменту заснування було призначено ОСОБА_5 і він працював ним до 31 серпня 2011 року. Ці факти підтвердив в суді сам позивач, відповідач у своїх запереченнях на позовну заяву.

Позивачем надано суду ксерокопії банківських документів Банку оф Америка, Н.А. з їх перекладом на українську мову, згідно яких вбачається, що 17.05.2000 року ОСОБА_2 на рахунку в ПАТ "Західінкомбанк" переказала 10000 доларів США на ім'я ОСОБА_5; 10.10.2000 року знову ж вона перерахувала на рахунок в ПАТ КБ "ПриватБанк" 10000 доларів США на ім'я ОСОБА_5; 27.03.2011 року знову на ім'я відповідача в ПАТ КБ "ПриватБанк" перераховано 15000 доларів США; 09.07.2011 року на ім'я ОСОБА_5 перераховано 5000 доларів США; і 29.08.2011 року аналогічним чином перераховано на ім'я ОСОБА_5 10000 доларів США. Загальна сума переказів становить 50000 доларів США. У заявках на переказ коштів та в авізо значиться, що це позика від ОСОБА_1.

Згідно меморіального ордеру № 8495 від 18.05.2000 року, наданого Рівненською філією ПАТ «Західінкомбанк», для ОСОБА_5 було зараховано 10000 доларів США (еквівалент 54103 грн.) і в цьому ордері зазначено призначення платежу: зарахування отриманого приватного переказу згідно повідомлення від 17.05.2000 року.

Як вбачається із повідомлення ПАТ КБ "ПриватБанк" № 30.1.0.0/2-20120905/1669 від 27.09.2012 року зарахування на рахунок ОСОБА_5 грошових коштів в розмірі 40000 доларів США не відбувалось.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року цей Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки встановлено, що перекази від позивача мали місце в 2000-2001 роках, тобто до набрання чинності новим Цивільним кодексом України, то до цих правовідносин мають застосовуватися норми Цивільного кодексу України 1963 року.

Згідно ст.44 ЦК України 1963 року повинні укладатися у письмовій формі угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців і інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми.

Відповідно до ст.374 ЦК України 1963 року за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Стаття 375 цього ж Кодексу встановлює, що договір позики на суму понад п'ятдесят карбованців повинен бути укладений у письмовій формі.

Фактично аналогічні вимоги передбачені до договорів позики і за новим Цивільним кодексом України (ст.ст.1046, 1047, 1049).

Отже, на момент переказів позивачем коштів для відповідача, які він вважає позикою, діюче законодавство вимагало дотримання письмової форми договору позики, який між сторонами не укладався.

А згідно ст.46 ЦК України 1963 року недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Виходячи із заявлених позовних вимог, суд вважає, що позивачем не надано належних доказів того, що між ним і ОСОБА_5 було укладено договір позики і доказів того, що відповідач брав на себе обов'язок по поверненню цих коштів.

Як встановлює ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, виходячи із наявних доказів, суд вважає, що позивач не довів належними доказами тих обставин, що в 2000-2001 році мала місце угода про позику. На думку суду, надані позивачем ксерокопії банківських документів також не можуть бути належними доказами у справі, оскільки вони належним чином установами банку не завірені, відсутні апостилі.

Доводи позивача про те, що він не знав про необхідність укладати письмовий договір позики, суд оцінює критично. Позивач тривалий час до переїзду в Америку проживав в Україні, в 2000 році його дружина ОСОБА_2 укладала договір позики з ОСОБА_5 і цей договір було укладено в письмовій формі, на підтвердження його укладення відповідач надав розписку. Крім того, більше 10 років позивач не мав жодних претензій до відповідача стосовно повернення перерахованих грошей.

В зв'язку з цим суд вважає, що позов є безпідставним, не доведений належними доказами, а тому до задоволення не підлягає.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, тому відповідно до ст.88 ЦПК України, судові витрати не підлягають стягненню.

Так як в задоволенні позову відмовлено, то відповідно до ст.154 ЦПК України, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Рівненського районного суду від 28 лютого 2012 року, тобто скасувати арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_5 на праві приватної власності.

Керуючись ст.11, 57, 59, 60, 88, 154, 213-215, 223, 294, 295 ЦПК України, ст.ст.1046, 1047, 1049, Прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України 2003 року, ст.ст.44, 46, 153, 374, 375 ЦК України 1963 року, суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за усним договором позики - відмовити повністю за безпідставністю і недоведеністю позовних вимог.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Рівненського районного суду від 28 лютого 2012 року, тобто скасувати арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_5 на праві приватної власності, саме: на земельну ділянку площею 1,03 га, яка розташована за адресою: Рівненська область, Рівненський район, Великожитинська сільська рада (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 958610 від 16.12.2010 року, виданого управлінням Держкомзему у Рівненському районі, кадастровий номер земельної ділянки 5624681500:08:001:0048) та житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Копію рішення суду, після набрання ним законної сили, направити у Відділ державної виконавчої служби Рівненського районного управління юстиції для виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом

Суддя Остапчук Л.В.