АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4913/13 Справа № 2-372/11 Головуючий у 1 й інстанції - Некрасов О.О. Доповідач - Чубуков О.П.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2013 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

Судді-головуючого: Чубукова О.П.

Суддів колегії: Михайловської С.Ю. та Єлізаренко І.А.

при секретарі Солод О.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Красногвардійського районного суду у м. Дніпропетровську від 27 лютого 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_5 682 968 (шістсот вісімдесят дві тисячі дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 25 коп. на користь ОСОБА_6 в рахунок погашення заборгованості за договорами позики.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, ставиться питання про скасування зазначеного рішення суду першої інстанції: вважає його безпідставним, тому що воно не відповідає дійсним обставинам у справі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів підстав для її задоволення не знаходить.

Відповідно до вимоги ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно діючого цивільного законодавства в правовідношеннях, де сторонами є кредитор і боржник, одна сторона (боржник) зобов'язана чинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

Ч. 1 ст. 525 ЦК передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно положень ст. 526 ЦК зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений термін, відповідно закону, договору.

Ч. 1 ст. 530 ЦК передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначні родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. ч. 1 та 2 ст. 1047 ЦК договір позики укладається у письмовій формі і на підтвердження укладення договору та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

На підставі ст. 1049 ЦК боржник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 57, ч.1 ст. 60, ч.1 ст. 61 та ст. 64 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, обставини. Визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач неодноразово надавала відповідачці грошові кошти у позику, що підтверджено їхніми поясненнями у суді і відповідними розписками.

Відповідачкою не було доведено, що вона у момент укладання зазначених договорів позики, не була здатною усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, тобто була визнана судом обмежено дієздатною або повно недієздатною, тобто вона усвідомлювала значення своїх дій і розуміла наслідки невиконання даних зобов'язань.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідачки моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в їх задоволенні з посиланням на, що між сторонами виникли договірні правовідносини, але жодним укладених договорів не передбачено відшкодування моральної шкоди у випадку прострочення виконання зобов'язання.

Доводи апеляційної скарги відповідачки були предметом дослідження суду першої інстанції і його висновки вони не спростовують.

Висновки суду першої інстанції достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Його висновки ґрунтуються на положеннях та вимогах ст.ст. 509, 524, 525, 526, 530, 533, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 та 1167 ЦК України і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308 та 313 - 315 ЦПК України, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Красногвардійського районного суду у м. Дніпропетровську від 27 лютого 2013 року - залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає чинності з моменту її оголошення і з цього ж дня може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді колегії: