АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/43/13Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 8, 11 Мельник І.О.

Доповідач в апеляційній інстанції

Єльцов В. О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого Єльцов В. О.

суддів Пальонний В. С. , Карпенко О. В.

при секретарі Котолуп А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 та апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про погодження меж присадибної ділянки, зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12, Черкаської міської ради, міськрайонного управління земельними ресурсами в м. Черкаси та Черкаському районі про встановлення меж між сусідніми домоволодіннями, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою за цільовим призначенням, внесення змін до державного акту про право власності на землю, ОСОБА_10 до ОСОБА_7, Черкаської міської ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, відновлення її первісного розміру, відміну рішення.

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_7 звернулася з позовом до суду до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про погодження меж присадибної ділянки.

Свої вимоги мотивувала тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину від 17 вересня 2003 року вона є власницею домоволодіння АДРЕСА_1 та має право на приватизацію землі. Нею був замовлений обмір земельної ділянки та зафіксовано, що домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 1375 кв.м.. Ділянка має один вихід до дороги, прохід має ширину 2,67 м. і довжин 44,11 м.. Суміжні землекористувачі домоволодінь НОМЕР_1 та АДРЕСА_2 - відповідачі по справі - відмовляються погодити існуючі межі і підписати акт, чим перешкоджають використати їй своє право на приватизацію. Просила визнати недійсною відмову відповідачів у погодженні меж присадибної земельної ділянки та зобов'язати їх погодити дані межі.

ОСОБА_10 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_13, Черкаської міської ради про усунення перешкод в користуванні присадибною ділянкою, відновлення її первісного розміру, визнання недійсним рішення міськвиконкому.

Свої вимоги мотивує тим, що він є власником домоволодіння АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19 серпня 1988 року, яке розташоване на земельній ділянці площею 670 кв.м..

Власником сусіднього домоволодіння НОМЕР_2, яке було розташоване на земельній ділянці 910 кв.м., була ОСОБА_14, а в 2003 році стала її донька ОСОБА_7. Оскільки конфігурація обох домоволодінь була дуже незручною, у 1988 році вони домовилися змінити конфігурацію своїх земельних ділянок, щоб вони були більш компактніші. З цією метою були подані письмові заяви до Черкаського міськвиконкому про двосторонній обмін земельними ділянками у розмірі по 415 кв.м.. Рішенням міськвиконкому № 146 від 26 жовтня 1988 року розмір земельної ділянки відповідача складав попередній 910 кв.м., а ще йому було надано у тимчасове користування 240 кв.м.. Площа його земельної ділянки у рішенні вказана 590 кв.м., яка повинна була бути збільшена до попереднього розміру після знесення відповідачем старого будинку. У 1989 році сусіди, у 1992 році і він почали будівництво на своїх земельних ділянках нових жилих будинків. Після знесення відповідачем старого будинку, площа його земельної ділянки стала складати 639 кв.м. згідно нового технічного паспорту, виданого у 1991 році. Відповідачів обіцяв, що після закінчення будівництва його земельна ділянка буде приведена до первісного розміру, тобто до 670 кв.м.. На той час твердої межі не існувало. Після побудови стін будинку, відповідач встановив межу на відстані всього 30 см.. Від його будівлі що не дає можливості обслуговувати свій будинок. Крім того відповідач неодноразово переставляв кілочки, які символізували межу між їхніми земельними ділянками, тому земельна ділянка зменшилася на 52 кв.м.. Просила зобов'язати ОСОБА_7 перенести паркан по самовільно встановленій межі та відновити первісний розмір його присадибної ділянки до 670 кв.м..

В додатковій позовній заяві позивач ОСОБА_10 вказує, що в заявах, якими вони просили змінити конфігурацію земельних ділянок в рівній площі по 415 кв.м. не припускають зменшення площі його земельної ділянки. Рішення № 146 від 26 жовтня 1988 року було прийнято без урахування заяв власників, в результаті чого межа домоволодіння НОМЕР_2 змістилася в бік земельної ділянки НОМЕР_3 і тому площі земельних ділянок не відповідають правовстановлюючим документам. Вважає, що по даному спору повинні бути застосовані норми земельного кодексу 1970 року, оскільки земельна ділянка у нього не вилучалася, а тому не може бути передана у користування іншій особі. Рішення прийняте з порушенням норм земельного законодавства, тому просить скасувати його. В додатковій заяві також просить поновити строк звернення до суду, так як про дане рішення дізналися лише у 2006 році в ході розгляду справи. Про дане рішення його ніхто не повідомляв та він не міг знати про порушення його прав.

ОСОБА_6 звернувся до ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12, Черкаської міської ради з позовом вказуючи, що на підставі державного акту від 11 травня 2002 року він є власником земельної ділянки, яка закріплена за домоволодінням по АДРЕСА_3. Землевпорядна організація яка виготовляла проектно-технічну документацію на приватизацію землі помилково зарахувала, порушивши червону лінію 100 кв.м. з земель міста на користь його домоволодіння, що призвело до зменшення площі та зміни межі земельної ділянки з боку домоволодіння НОМЕР_4, яка належить ОСОБА_12 та ОСОБА_11. Земельна ділянка його домоволодіння НОМЕР_5 збільшена за рахунок земель міста та зменшена її площа зі зміною конфігурації суміжною межею за рахунок захоплення відповідачем ОСОБА_7 власником домоволодіння АДРЕСА_1 - 23 кв.м. та зменшена площа його земельної ділянки зі зміною конфігурації суміжною межею з домоволодінням НОМЕР_4 - 63 кв.м.. Таким чином, в результаті аналізу фактичних розмірів земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_3 та порівняння її з квартальною зйомкою і абрисами ЧООБТІ виявлений факт розбіжностей стосовно меж, розміру та конфігурації його земельної ділянки з правовстановлюючими документами та технічною документацією на виготовлення державного акту. Отже площа його земельної ділянки безпідставно включає самовільне захоплення з земель міста, що в свою чергу призвело до зменшення площі його земельної ділянки та зміни її конфігурації по суміжним межам. Просить відновити розмір земельної ділянки, яка йому належить на праві власності відновивши суміжну межу між земельними ділянками домоволодіння НОМЕР_2 та НОМЕР_5 в розмірах відповідно рішення № 224/2 від 04 листопада 1987 року, відновити суміжні межі між домоволодіннями 17, 21 та визнати державний акт недійсним. В додатковій заяві ОСОБА_6 просить зобов'язати управління земельних ресурсів у м. Черкаси Черкаської області внести зміни до державного акту ІІ-ЧР № 033195 відповідно до плану, складеного «Контакт-сервіс» № 39/БУД від 19 червня 2009 року та внести відповідні зміни до земельно-кадастрової документації.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 жовтня 2012 року позов ОСОБА_7 залишено без задоволення.

Позов ОСОБА_10 задоволено.

Визнано п. 2 рішення міської ради № 146 від 26 жовтня 1988 року «Про впорядкування землекористування індивідуальних домоволодінь» недійсним. Відновлено розмір земельної ділянки ОСОБА_10 згідно з планом квартальної зйомки та рішення від 26 листопада 1987 року, збільшивши площу земельної ділянки АДРЕСА_2 до 670 кв.м., відповідно до додатку № 3 судової будівельно-технічної експертизи № 39/Буд від 19 червня 2009 року.

Позов ОСОБА_6 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 жовтня 2012 року як незаконне та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити повністю.

ОСОБА_6 також просив скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 жовтня 2012 року як незаконне та ухвалити нове рішення , яким задовольнити його позовні вимоги повністю.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_7 підлягає до задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає до часткового задоволення з слідуючих підстав.

Ст. 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, дане рішення суду вказаним вимогам не відповідає.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17 вересня 2003 року ОСОБА_7 є власником домоволодіння АДРЕСА_1. Площа земельної ділянки становить 910 кв.м. та 160 кв.м. лишки. Згідно з рішенням № 224/2 від 26 листопада 1987 року «Про затвердження обміру земель в мікрорайоні «Дахнівський», затверджена конфігурація присадибних ділянок, в яких відсутні лишки земельної площі. Зареєстровані за користувачами ділянки по нормі, а виявлені лишки залишені користувачам до виникнення потреби. Всього даним рішенням за домоволодінням по АДРЕСА_1 зареєстровано 1070 кв.м.. В свідоцтві про право на спадщину житлового будинку з надвірними спорудами ОСОБА_7 вказана площа 1232 кв.м. по фактичному користуванню.

Земельна ділянка по АДРЕСА_4, де власниками домоволодіння є ОСОБА_8, ОСОБА_9, згідно вищевказаного рішення становить 910 кв.м. по нормі та лишки 424 кв.м., а всього закріплено 1334 кв.м.

Земельна ділянка по вул. Тичини, 15 власниками домоволодіння якого є ОСОБА_10 становить 670 кв.м., що відповідає нормі за рішенням № 224/2 від 26 листопада 1987 року.

Судом також встановлено, що відповідно до заяв власників домоволодінь ОСОБА_10 та ОСОБА_14, які були подані до виконкому міської ради, змінена конфігурація частин земельної ділянки в розмірі 415 кв.м. Рішенням № 146 від 26 жовтня 1988 року про впорядкування землекористування виходячи з фактичної площі та конфігурації земельних ділянок змінилась площа земельної ділянки по вул. Тичини, 15 та зменшилась на 80 кв.м. і стала розміром 590 кв.м., а площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 збільшилась на 80 кв.м. і стала розміром 1150 кв.м..

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_7 мала на меті реалізацію свого права на приватизацію земельної ділянки. Залишаючи позовні вимоги ОСОБА_7 без задоволення, суд першої інстанції виходив з тих підстав, що її позовні вимоги перебувають за межами правового поля і у чинному законодавстві України відсутній обов'язок землекористувача в наданні згоди по погодженню меж суміжних земельних ділянок, а тим паче обов'язку надання згоди на погодження в примусовому порядку.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком районного суду з наступних підстав. Ухвалюючи своє рішення, районний суд виходив з тих обставин, що позивачка ОСОБА_7 просила в своїй позовній заяві (а.с. 3-4 Т.1) визнати незаконною відмову відповідачів ОСОБА_15, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 у погодженні меж присадибної земельної ділянки та зобов'язати їх погодити межі згідно плану, зазначеному ОСОБА_7 щодо визначення і погодження меж земельної ділянки від 28 квітня 2005 року і обґрунтовуючи доводи свого рішення, суд виходив саме з оцінювання доказів щодо даного позову. Але колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що в матеріалах справи (а.с. 92 Т.3) є заява про змінення позовних вимог ОСОБА_7 про визнання недійсною відмову в погодженні меж земельної ділянки. В даній зміні позовних вимог ОСОБА_7 просила визнати безпідставною відмову відповідачів ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 у погодженні меж її присадибної земельної ділянки.

Так як було вищезазначено, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 17 вересня 2003 року № 2-2496, вона являється власницею домоволодіння АДРЕСА_1.

У зміст терміну «погодження» на думку колегії суддів, законодавцем покладено принцип добровільності вчинення дій суб'єктами земельних правовідносин.

Відповідно до ст. 121 ЗК України, вона має право на приватизацію присадибної земельної ділянки. Для виготовлення і отримання Державного акту на право приватної власності на землю позивачкою було замовлено проведення обмірів її присадибної ділянки та складання необхідних для приватизації документів в ТОВ «ГЕОЗЕМПРОЕКТ». Конфігурація земельної ділянки відображена в акті визначення та погодження меж земельної ділянки від 28 квітня 2005 року.

Згідно з вимогами ст.ст. 91, 96, 103 ЗК України власники, землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок землекористувачів, власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них.

Також встановлено, що згідно акту визначення та погодження меж земельної ділянки (а.с. 6 Т. 1) ОСОБА_7 пропонується передати у власність земельну ділянку 1000 кв.м., при зазначених у рішенні №224/2 від 26 листопада 1987 року «Про затвердження обміру земель в мікрорайоні «Дахнівський» 1070 кв.м., і 375 кв.м. надано в оренду. Претензій до встановленої межі земельної ділянки у наведеному вище розмірі суміжними землекористувачами не заявлено.

Оскільки відповідно до вимог ЗК України та Конституції України ОСОБА_7 має право на приватизацію земельної ділянки, але відповідачі, які являються суміжними землекористувачами безпідставно відмовляються від підписання акту погодження меж земельної ділянки і своєю відмовою в погодженні меж земельної ділянки перешкоджають ОСОБА_7 скористатися своїм законним правом на приватизацію, колегія суддів вважає за необхідно задовольнити її позовні вимоги та визнати їхню відмову недійсною.

Крім того, встановлено, що ОСОБА_10 є власником домоволодіння АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19 серпня 1988 року. Власником сусіднього домоволодіння НОМЕР_2 на той час була ОСОБА_14.

Звертаючись до суду з додатковою позовною заявою (а.с. 19 Т.1), вимоги якої неодноразово уточнював та змінював (а.с. 93 Т.1), (а.с. 167 Т.1), (а.с. 42 Т.2), (а.с. 172-173 Т.2), (а.с. 59 Т.3), (а.с. 68 Т.3), (а.с. 109-110 Т.3), (а.с. 207 Т.3) в якій в кінцевому варіанті просив визнати незаконним п. 2 рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради № 146 від 26 жовтня 1988 року «Об упорядочении землепользования индивидуальных домовладений» та зобов'язати ОСОБА_7 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться у його (ОСОБА_10.) користуванні шляхом перенесення паркану відповідно до додатку 3 висновку технічної експертизи ТОВ «Контакт-сервіс» № 39/БУД.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 вересня 1988 року ОСОБА_14 та ОСОБА_10 звернулися до Черкаського міськвиконкому з заявами про двосторонній обмін земельними ділянками у розмірі 415 кв.м. та зміну її конфігурації (а.с. 174-175 Т.1). Рішенням Черкаського міськвиконкому № 146 від 26 жовтня 1988 року (а.с. 168) розмір земельних ділянок був закріплений: ОСОБА_10 590 кв.м, ОСОБА_14 1150 кв.м..

Нормами ЗК України 1970 року, зокрема ст. 16 ЗК України встановлено, що надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_10 районний суд виходив з тих підстав, що надання земельної ділянки, що є в користуванні іншої особи, іншому землекористувачеві здійснюється тільки після вилучення даної земельної ділянки в порядку передбаченому ст. 37-41 ЗК України. Дані норми передбачають підстави, порядок погодження питань, пов'язаних з вилученням земель.

Статтею 25 ЗК України (1970 року) встановлено, що припинення права користування земельною ділянкою, або зменшення її розмірів може мати місце лише у випадках, прямо передбачених законом. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню. ОСОБА_10 є користувачем земельної ділянки, тому його права як землекористувача на думку суду є порушені так як зменшення розміру його земельної ділянки на 80 кв.м. сталося без законних на те підставах.

Проте, колегія суддів вважає, що оскільки на момент подання заяв ОСОБА_14 та ОСОБА_10 орган виконавчої влади задовольнив заяви обох про двосторонній обмін земельними ділянками та змінив їхню конфігурації у межах своїх повноважень і здійснив необхідну покладену на них процедуру шляхом ухвалення відповідного рішення, тому не вбачається підстав для визнання п. 2 рішення Черкаського міськвиконкому № 146 від 26 жовтня 1988 року недійсним та вважає незаконним висновок про відновлення розміру земельної ділянки ОСОБА_10 згідно з планом поквартальної зйомки та рішення від 26 листопада 1987 року, так як рішення виконавчого комітету є законним і прийнятим відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім того, згідно наданої в суді апеляційної інстанції довідки реєстрування змін до земельної ділянки ОСОБА_10 відбулася 14 жовтня 1991 року, тому колегією суддів було достовірно встановлено, що сторони з 1991 року знали про такі зміни і згідно із ст. 71 ЦК УРСР (1961 року), яка діяла на час виникнення спірних правовідносин строк позовної давності звернення до суду встановлювався три роки. Таким правом ОСОБА_10 у відведений чинним законодавством строк не скористався і пропустив без поважних причин строк звернення з своїми вимогами до суду. Тому колегія суддів вважає, що ОСОБА_10 необхідно відмовити в задоволенні позову, у зв'язку із пропуском строків позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_6 є власником земельної ділянки розміром 1024 кв.м., яка закріплена за домоволодінням АДРЕСА_3. 11 травня 2002 року ОСОБА_6 виданий державний акт на право приватної власності на землю по АДРЕСА_3 площею 1024 кв.м. на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради. Згідно з рішенням № 603 від 16 вересня 1997 року про впорядкування землекористування домоволодінь земельна ділянка домоволодіння по АДРЕСА_3 площею 857 кв.м. закріплена за ОСОБА_6.

На підставі рішення № 678 від 21 жовтня 1997 року, договору дарування частини земельної ділянки від 06 вересня 2000 року прилеглих домоволодінь змінилась конфігурація і площа земельної ділянки по АДРЕСА_3 та передана в приватну власність площею 1024 кв.м. та в тимчасове користування площею 91 кв.м. на 1 рік рішенням № 1185 від 29 листопада 2000 року.

Згідно з рішенням Черкаської міської ради № 224/2 від 26 листопада 1987 року, за домоволодіннями НОМЕР_4, яке належить ОСОБА_12 та ОСОБА_11, зареєстрована загальна площа земельної ділянки 1145 кв.м. із яких 910 - по нормі та 235 кв.м. - лишки. По інвентаризаційній справі та з пояснень представника ЧООБТІ з 1983 року закріплена земельна ділянка площею 1126 кв.м., по квартальній зйомці 1145 кв.м., в 1998 році рахується 1145 кв.м..

На приватизованій земельній ділянці позивач ОСОБА_6 збудував гараж, який пізніше був ним узаконений як самовільне будівництво. Даний гараж знаходиться на земельній ділянці, що виходить за червону лінію.

Про порушене право він дізнався після проведення експертом судової будівельно-технічної експертизи, при цьому зазначив, що цегляний паркан між його домоволодінням та домоволодінням ОСОБА_11 побудований в 2000 році ним особисто, тобто до приватизації ним своєї земельної ділянки.

В матеріалах справи мається припис 2000 року заступника голови ради з виконавчої роботи на ім'я ОСОБА_6, де його зобов'язували негайно припинити будівництво паркану та усунути порушення ДБН.

Відповідно до ст. 126 ЗУ України право власності на земельну ділянку і право постійного користування посвідчується державним актом. Державний акт видається на підставі рішення міської ради, яке приймається на підставі всіх необхідних документів, які проходять державну експертизу.

Стаття 140 ЗК України чітко визначає підстави припинення права власності на земельну ділянку, в даний перелік не входить порушення червоної лінії.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком про те, що надання ОСОБА_6 земельної ділянки, яка виходить за межі червоної лінії, ніяким чином не порушує його законних прав, а тому і підстав для внесення змін до державного акту на приватизацію землі не вбачається.

Крім того, колегія суддів зазначає, що необхідною умовою при отриманні державного акту на землю є акт визначення та погодження меж між суміжними землекористувачами. Даний акт був підписаний відповідачами ОСОБА_7 та ОСОБА_11 і ОСОБА_12 і в період приватизації позивачем земельної ділянки претензій щодо порушення землекористування до відповідачів, зокрема зменшення розміру внаслідок переміщення огорожі не заявлялось.

Колегія суддів звертає увагу також на та обставину що ОСОБА_16 в приватну власність рішення Черкаської міської ради від 21 жовтня 1997 року № 678, договору дарування частини земельної ділянки змінилась конфігурація і площа земельної ділянки від 16 вересня 2000 року прилеглих домоволодінь змінилась конфігурація і площа земельної ділянки по АДРЕСА_3 та передана у приватну власність площею 1024 кв.м. та в тимчасове користування площею 91 кв.м. на 1 рік рішення № 1185 від 29 листопада 2000 року.

Згідно висновку судового експерта ОСОБА_17 земельна ділянка по АДРЕСА_3 становить 1048 кв. м. та згідно висновку комплексної будівельно-технічної експертизи проведеної КНІСЕ з залученням Укргеоінформ вказана земельна ділянка становить 1069 кв.м.. ОСОБА_6 11 травня 2002 року виданий державний акт на право приватної власності на землю площею 1024 кв.м. на підстав рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 16 вересня 1997 року № 603. Сам ОСОБА_6 не звертався з відповідним питанням до органу виконавчого комітету і тому його посилання, що земельна ділянка, яка виходить за межі червоної лінії не відповідає правовстановлюючим документам, а тому потрібно відновити суміжну межу між земельними ділянками і відновити їх розмір станом на 1987 рік і визнати державний акт не дійсним, ніяким чином не порушує його законних прав.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не в повній мірі застосовано норми матеріального права та ухвалено рішення без додержанням положень чинного законодавства, а тому підлягає до скасування з постановлення нового судового рішення, яким необхідно задовольнити позовні вимоги ОСОБА_7 та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_10. Рішення суду в частині залишення позовних вимог ОСОБА_6 необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційних скарг є суттєвими і дають підстави для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права , які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси м. Черкаси від 05 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про погодження меж присадибної ділянки, зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12, Черкаської міської ради, міськрайонного управління земельними ресурсами в м. Черкаси та Черкаському районі про встановлення меж між сусідніми домоволодіннями, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою за цільовим призначенням, внесення змін до державного акту про право власності на землю, ОСОБА_10 до ОСОБА_7, Черкаської міської ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, відновлення її первісного розміру, відміну рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про погодження меж присадибної ділянки та частині задоволення позовних вимог ОСОБА_10 до ОСОБА_7, Черкаської міської ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, відновлення її первісного розміру, відміну рішення скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_7 задовольнити.

Визнати безпідставною відмову відповідачів ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 у погодженні меж присадибної ділянки ОСОБА_7.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили

Головуючий :

Судді :