ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
ПОСТАНОВА
Іменем України
|
06.10.08 |
Справа №2а-2018/08/8 |
(12год:42хв)
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О. , при секретарі Дрягіні В.П., розглянув у відкритому судовому засіданніматеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Сімферополя АР Крим
про зобов`язання до нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2, представник, довіреність НОМЕР_1 від 08.09.08р.у справі.
від відповідача: Євсєєва І.О., представник, довіреність №4 від 21.02.2008р.
Суть спору: позивач звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до УПФУ в Київському районі м. Сімферополя АРК у якому просить визнати дії відповідача протиправними, стягнути з відповідача недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу, у розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком, яка складає в період з 01.01.2006р. по серпень 2008р. - 3906 грн.
Вимоги мотивовані тим, що позивач має статус «дитина війни» та згідно з положеннями Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має право отримувати підвищення пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, але відповідач вказані виплати не здійснює.
У судове засідання, що відбулося 06.10.08р., позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, у якій просить суд визнати бездіяльність відповідача протиправною, зобов'язати його виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу в період з 01.01.2006р. по теперішній час.
У судовому засіданні представник відповідача зазначив, що позивачем пропущений передбачений статтями 99, 100 КАС України строк для звернення до суду за захистом порушених прав, тому відповідач наполягає на застосуванні наслідків порушення строку та на відмові з цих підстав у задоволені позову. Також відповідач надав відзив на позов, у кому повідомляє суду, що на його думку жодним законом не передбачений порядок, процедура та орган, який зобов'язаний виплачувати соціальну допомогу, крім того, на його думку, за основу перерахунку не може бути взятий розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки цей закон визначає розмір мінімальної пенсії виключно для правовідносин, які регулюються зазначеним законом, приймаючи до уваги, що кошти Пенсійного фонду використаються виключно по призначенню, та не можуть бути витрачені на інші цілі - у позові слід відмовити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 (а.с. 6), тобто станом на час закінчення Другої світової війни їй було менше 18 років, тому вона є особою, яка віднесена до категорій осіб, визнаних дітьми війни.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для дітей війни, що підтверджується пенсійним посвідченням НОМЕР_3 (а.с.7), у тому числі на передбачену статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” щомісячну державну соціальну допомогу, підвищену на 30% мінімальної пенсії за віком.
Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1.1. Розділу 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002, № 11-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року за № 208/14899, головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.
Відповідно до пункту 1.1. розділу 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року, № 8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.
Таким чином, Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя АРК у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади та суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.
Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача, який є суб'єктом владних повноважень,та зобов'язання його вчинити певні дії, суд зобов'язаний встановити, чи діяв відповідач на підставі закону, чи є його дії обґрунтованими, безсторонніми та добросовісними.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р., № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Згідно з частиною 1 статті 65 Закону України від 20.12.2005р., № 3235-IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2006 рік затверджений у наступному розмірі: з 1 січня - 350 гривень, з 1 квітня - 359 гривень, з 1 жовтня - 366 гривень.
Згідно з частиною 1 статті 62 Закону України від 19.12.2006р. № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2007 рік затверджений у наступному розмірі:з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.
Згідно із законом України "Про державний бюджет на 2008 рік" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня-470 гривень, з 01 квітня-481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 01 жовтня - 498 гривень.
У судовому засіданні представник відповідача не погодився з розрахунком, зробленим позивачем, оскільки, вважає, що законодавчими актами України не врегульоване питання розміру мінімальної пенсії за віком для Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, а суд не може приймати за основу розрахунку мінімальний розмір пенсії, визначений статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки він застосується виключно для визначення розмірів пенсій, встановлених Законом.
Суд вважає, що вказані доводи відповідача не можуть бути враховані при вирішенні справи з наступних підстав.
Судом встановлено, що щомісячна державна соціальна допомога відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” розраховується на підставі мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначений частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Судом встановлено, що дійсно, згідно з частиною 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р., № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Зазначена норма Закону введена в дію згідно із Законом України від 25.03.2005р. № 2505-IV.
Але, суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду не суперечить вимогам частини 3 ст.28 Закону України "про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Також, суд враховує, що згідно з частиною 4 статті 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Суд вважає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку це надання щорічної грошової допомоги дітям війни, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Крім того, згідно з частиною 2 статті 65 Закону України від 20.12.2005, № 3235-IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" розміри державних соціальних гарантій на 2006 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, що відповідно, дає право керуватися встановленими розмірами прожиткового мінімуму для визначення державних соціальних гарантій за Законом України “Про соціальний статус дітей війни”.
Суд не погоджується з доводами відповідача в тій частині, що "мінімальна пенсія за віком", що передбачена частиною 1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" застосовується виключно для визначення розміру пенсій, що призначені відповідно до цього Закону.
У Прикінцевих положеннях Закону України “Про соціальний захист дітей війни” Кабінету Міністрів України було дано доручення подати до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом, а не встановлювати чи визначати розмір грошової соціальної допомоги.
Невиконання цього доручення суб'єктами владних повноважень, колізії у застосування законодавчих актів не можуть бути визнані підставами для відмови у захисті прав позивача, які встановлені та визнані державою.
На підставі викладеного, суд не може визнати обґрунтованими доводи відповідача, що позов не може бути задоволеним у зв'язку з невизначеністю мінімального розміру пенсії за віком, який має бути підставою для розрахунку щорічної грошової допомоги.
Таким чином, розрахунок щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни необхідно здійснювати за наступною формулою:
Щомісячна державна соціальна допомога за 2006 рік дорівнює 1290,60 гривень
Січень - березень (350 гривень х 30%) х 3 місяця = 315 гривні;
Квітень-вересень (359 гривень х 30%) х 6 місяців = 646,20 гривень;
Жовтень-грудень (366 гривень х 30%) х 3 місяця = 329,40 гривень
Щомісячна державна соціальна допомога за 2007 рік дорівнює 1442,70 гривень:
Січень - березень (380 гривень х 30%) х 3 місяця = 342 гривні;
Квітень-вересень (406 гривень х 30%) х 6 місяців = 730,80 гривень;
Жовтень-грудень (411 гривень х 30%) х 3 місяця = 369,90 гривень.
Щомісячна державна соціальна допомога за період з січня по жовтень 2008 року дорівнює 1439,10грн.
Січень - березень 470грн. х 3 місяця = 1410 грн.
Квітень - червень 481грн. х 3 місяця =1443 грн.
Липень - вересень 482грн. х 3 місяця =1446грн.
Жовтень - 498грн.
(1410+1443+1446+498) х 30% = 1439,10грн.
Згідно частини 2 статті 49 КАСУ особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст. 71 КАС України відповідач не надав доказів нарахування та сплати позивачу щорічної державної соціальної допомоги як дітям війни за 2006,2007р.р. та за період з січня по жовтень 2008р. - 1439,10грн.
Матеріалами справи, в тому числі довідкою УПФ в Київському районі АРК від 22.09.08р. підтверджується нарахування відповідачем та отримання позивачем за період з січня по жовтень 2008р. тільки 479,70грн.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що позивачем за 2006,2007р. не отримувалася щомісячна державна соціальна допомога взагалі, а за період з січня по жовтень 2008р. була отримана частково, тільки в сумі 479,70грн., що не заперечується відповідачем, таким чином за період з січня по жовтень 2008р. позивачу не донараховано 959,40грн. ( 1439,10грн.- 479,70грн. = 959,40грн.)
Таким чином, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про зобов'язання відповідача виплатити позивачу щорічну державну соціальну допомогу як дітям війни за період з січня 2006р. по жовтень 2008р. підлягають задоволенню частково, тільки за період з 01.08.07р. по жовтень 2008р. в сумі 1572,90грн. за наступними підставами:
Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені частинами 1 та 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідач наполягав на застосуванні наслідків пропуску строків звернення до адміністративного суду як стосовно позовних вимог позивача щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги за 2006 рік, так і стосовно вимог позивача про нарахування допомоги за 2007 рік.
Частиною 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом. Але позивач не заявляв клопотання про поновлення строків для звернення до суду з цим позовом, тому суд вважає за необхідне застосувати наслідки пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Судом встановлено, що Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) офіційно оприлюднене в Офіційному віснику України від 27.07.2007р. № 52.
Таким чином, позивач повинен був дізнатися, що його право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги за 2007рік порушено саме з моменту оприлюднення зазначеного рішення Конституційного Суду України, тобто з 27.07.2007 року.
Приймаючи до уваги, що позивач звернувся з позовом до суду 19.08.2008 року, тобто вимоги позивача за період з серпня 2007 по жовтень 2008р. в межах встановленого статтею 99 КАС України річного строку, у зв'язку із чим суд вважає, що заява відповідача щодо застосування до позовних вимог позивача щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги за наведений період наслідків пропущення строків не підлягає задоволенню, тому, що зазначений строк не був пропущеним. Отже в цій частини доводи відповідача про застосування наслідків пропущення строків звернення з позовом до суду є необґрунтованими.
Що стосується нарахування щомісячної державної допомоги за 2007 рік, суд зазначає наступне:
У цій частині позов підлягає частковому задоволенню, а саме за період з серпня по грудень 2007р. у зв'язку з застосуванням наслідків пропуску строків. Суд зазначає, що підлягає задоволенню щомісячна державна допомога у розмірі 613 гривень 50 копійки:
Серпень-вереснь (406 гривень х 30% х 2 місяців) = 243,60 гривень;
Жовтень-грудень (411 гривень х 30% х 3 місяця) = 369,90 гривень.
У той же час, суд вважає, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо нарахування щомісячної державної соціальної допомоги повністю за 2006 рік.
Судом встановлено, що пункт 17 статті 77 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік” був виключений на підставі Закону України від 19.01.2006 року № 3367-ІV “Про внесення змін до Закону України “Про Дрежавний бюджет України на 2006 рік”.
Зазначений Закон набрав чинності через 10 днів з дня опублікування, яке відбулося в Офіційному віснику України, 2006 № 10 22.03.2006 року, а в Відомостях Верховної Ради України, 2006, № 19-20 19.05.2006 року. Таким чином, позивачка повинна була дізнатися, що її права на нарахування щомісячної державної допомоги за 2006 рік порушені не пізніше 29.05.2006 року, навіть якщо суд врахує більш пізнішу дату оприлюднення Закону.
Таким чином, встановлений статтею 99 КАС України річний строк звернення до адміністративного суду за захистом права на нарахування допомоги за січень-квітень 2006 року закінчився для позивача 29.05.2007 року, а відповідно за весь 2006 рік -31 грудня 2007 року.
Судом встановлено, що позивач просить суд зобов'язати відповідача виплатити щорічну державну соціальну допомогу як дітям війни за період з січня 2006р. по жовтень 2008р., але враховуючи вищевикладене та те, що без нарахування відповідної суми за певний період виплата відповідачем вищенаведеної допомоги неможлива, приймаючи до уваги те, що у відповідності до ч.2 ст. 11 КАС України суд може вийти за рамки позовних вимог якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає можливим вийти за межи позивних вимог та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячну державну соціальну допомогу за період з серпня 2007р. по жовтень 2008р. як дитині війни в розмірі 1572,90грн. (з урахуванням застосування наслідків пропуску строків для звернення до суду та без врахування вже нарахованої та отриманої суми в розмірі 479,70грн. за 2007р.).
Що стосується вимоги позивача про визнання бездіяльності відповідача неправомірною та ця вимога також підлягає задоволенню за наступними підставами:
Суд вважає, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження доводи відповідача про те, що відповідач діяв відповідно до закону та порушень у виплаті щомісячної державної соціальної допомоги стосовно позивача не вчиняв, оскільки він не виплачував допомогу на підставі Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік” , Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, а здійснювати перерахунок він не зобов'язаний.
Відповідно до п. 17 ст. 77 цього Закону з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2006 рік дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Але судом встановлено, що Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 19.01.2006 року № 3367-ІV п. 17 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" виключений, тобто дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2006 рік поновлена.
Отже, в 2006 році ніяких перешкод для нарахування щомісячної державної соціальної допомоги в розмірах, передбачених статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не існувало.
Згідно ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Відповідно до п. 12 ст. 71 цього Закону з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2007 рік дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
З'ясовуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Крім того, згідно з абзацом 1 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 “Про незалежність судової влади” звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.
Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини 3 статті 8 КАС України гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.
Статтею 1 Конституції України Україна проголошено демократичною, соціальною, правовою державою. Статтею 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави. Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Статтею 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.
Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.
Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м.Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, відповідно до якої держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Відповідно до частин 2,3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до частини 2 статті Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Статтею 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни» визначено, що під державною соціальною гарантією розуміється саме встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їх.
Таким чином, будь-які закони, які регулюють правовідносини стосовно прав та свобод громадян, у тому числі Закон України “Про державний бюджет на 2007 рік” має відповідати вимогам Конституції та Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”.
Крім того, встановлений частиною 2 статті 95 Конституції України, частиною 2 статті 38 Бюджетного кодексу України перелік відносин, які регулюються Законом України про Державний бюджет є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, у тому числі Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Отже, встановлення Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” розміру та порядку виплати щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в меншому розмірі, ніж передбачено статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом. Позбавивши певну категорію осіб, які мають право на пільги як діти війни, права на отримання щомісячної державної соціальної допомоги пунктом 12 статті 71, статтею 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” звужено обсяг цього права і водночас фактично скасовано конституційну гарантію забезпечення належних умов існування дітей війни.
Враховуючи викладене Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 “У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29,36 частини 2 статті 56, частини 2 статті 62, частини 1 статті 66, пунктів 7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) стаття 111 та пункт 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.
Суд враховує, що відповідно до пунктів 5, 6 Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/20075 (справа про соціальні гарантії громадян) рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Що стосується дії у 2008р. статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004, № 2195-IV, то Законом України "Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007р. передбачена інша редакція наведеної статті, а саме: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Але положення пункту 41 розділу ІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007р. визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008.
Таким чином, при визначенні розміру щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в 2006 - 2008 роках необхідно керуватися статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, а не положеннями Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, Закону України "Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" які визнані неконституційними, та положеннями Закону України “Про Державний бюджет України на 2006рік”, які фактично не позбавили права осіб отримувати зазначену соціальну допомогу.
За Преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно з підпунктом 6 пункту 2.2. розділу 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 13.03.2008 року № 209/14900 саме на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах, містах, в районах в містах покладені обов'язки щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії.
Суд звертає увагу учасників процесу, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Так, у справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати щомісячної державної соціально допомоги дітям війни.
Крім того, суд також вважає, що державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, у тому числі той, що підтверджений судовим рішенням. Така відсутність коштів не може бути визнана як виключна обставина, та це є порушенням пункту 1 статті 6, статті 13 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 11.09.1997 року, про що також зазначено в Рішенні Європейського суду з прав людини Справа “Жовнер проти України” від 29.06.2004 року.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач по справі, був зобов'язаний відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" здійснювати нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги.
Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.
На підставі викладеного, суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо відмови в нарахуванні щомісячної державної соціальної допомоги у розмірах, визначених Законом України “Про соціальний захист дітей війни” не може бути визнана такою, що вчинена на підставі, у межах повноважень, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Відповідно до частини 3 статті 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволений частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
Приймаючи до уваги, що суд задовольнив позовні вимоги частково, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача судовий збір частково в розмірі 1 гривні 70 копійок.
У зв'язку зі складністю справи судом 06.10.2008 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови.
Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 13.10.2008р.
Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим (95000, м. Сімферополь, вул. Д. Ульянова, 6, рахунки невідомі) щодо не нарахування ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1року народження, адреса: АДРЕСА_1) щомісячної державної соціальної допомоги як “дитині війни” за період з січня 2006р. по жовтень 2008р.
3. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим (95000, м. Сімферополь, вул. Д. Ульянова, 6, рахунки невідомі) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1року народження, адреса: АДРЕСА_1) щомісячну державну соціальну допомогу за період з 01.08.2007р. по жовтень 2008р. як дитині війни в розмірі 1572гривні 90 копійок.
4. В решті позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1року народження, адреса: АДРЕСА_1) з Державного бюджету України (розрахунковий рахунок 31115095700002; Банк: ГУ ДКУ в АРК Сімферополь; МФО 824026; Отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, 22090200; ОКПО 34740405) судовий збір у розмірі 1 гривні 70 копійок.
6. Після набрання постановою законної сили за заявою позивача видати виконавчі листи.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).
Суддя Окружного
адміністративного суду
Автономної Республіки Крим Кушнова А.О.