Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
15 травня 2013 року м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Куштана Б.П., Мацунича М.В., при секретарі Сочка І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Тячівського районного суду від 27 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про примусове виконання обов'язку в натурі, сплату процентів та відшкодування моральної шкоди,-
в с т а н о в и л а :
У грудні 2005 року ОСОБА_4 звернувся в суд з зазначеним позовом, посилаючись на те, що 3 вересня 2001 року за договором купівлі-продажу він та відповідач ОСОБА_3 купили від ОСОБА_5 по 1/2 частині приміщення магазину, який розташований у АДРЕСА_1
Згідно умов цього договору загальна вартість приміщення магазину складала 36 995 грн., яку після підписання договору покупці мали сплатити продавцю порівну, а саме по 18 500 грн.
За домовленістю з відповідачем, позивач сплатив продавцю повну вартість приміщення магазину, а ОСОБА_3, в свою чергу, зобов'язався перед позивачем протягом трьох років на першу вимогу повернути сплачені за нього кошти в сумі 18 500 грн.
Вказував, що виконавши зобов'язання за ОСОБА_3, має право зворотної вимоги (регресу) до нього про стягнення коштів у розмірі 18 500 грн., з яких відповідач повернув тільки 1000 грн.
Посилаючись на норми цивільного законодавства, просив стягнути з відповідача в порядку регресу 17 500 грн., три відсотки річних в розмірі 1050 грн. та 5 000 грн. моральної шкоди.
Заочним рішенням Тячівського районного суду від 27 липня 2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 17 500 грн. сплачених за договором купівлі-продажу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування заочного рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Позивач рішення суду не оскаржив.
В порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1 та ч. 3 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Задовольняючи частково позов та стягуючи з відповідача на користь позивача 17500 грн. суд першої інстанції керувався вимогами ст. 175 ЦК УРСР 1963 року та виходив з того, що позивач, як один з боржників який виконав солідарне зобов'язання має право зворотньої вимоги (регрес) до другого боржника (відповідача).
Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов його без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав сторін та з порушенням норм матеріального права.
Встановлено, що 3 вересня 2001 року за нотаріально - посвідченим договором купівлі - продажу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 купили від ОСОБА_5 у рівних долях приміщення магазину загальною площею 236,88 кв.м., що розташоване у АДРЕСА_1
Вартіть приміщення магазину, згідно п. 4 цього договору, становила 36 995 грн., яку покупці мали сплатити продавцю після підписання договору.
Також встановлено, що в день підписання договору купівлі-продажу позивач одноособово сплатив продавцю кошти в розмірі 36 995 грн., тобто обумовлену договором всю вартість приміщення магазину.
Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР 1963 року (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають: - з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; - внаслідок інших дій громадян і організацій; - внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.
Стаття 173 ЦК УРСР встановлювала якщо в зобов'язанні беруть участь кілька боржників, то кожний з боржників повинен виконати зобов'язання в рівній частці з іншими, якщо інше не випливає з закону або договору.
Солідарний обов'язок, згідно з вимогами ст. 174 ЦК УРСР виникає, якщо він передбачений договором або встановлений законом, зокрема при неділимості предмета зобов'язання.
Боржник, який виконав солідарне зобов'язання, має право зворотної вимоги (регрес) до кожного з решти боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено законом або договором. Несплачене одним з співборжників боржникові, який виконав солідарне зобов'язання, припадає в рівній частці на нього і на решту співборжників ( ст. 175 ЦК УРСР).
Зі змісту пункту 1 договору купівлі - продажу від 03.09.2001 року видно, що кожний з купців придбали від ОСОБА_5 в рівній долі, одне ціле приміщення магазину і частка кожного з покупців становила 1/2 частину приміщення. Відповідно кожний з них мав сплатити продавцю половину вартості приміщення магазину.
Сам договір не містить вказівки, що обов'язок покупців по оплаті купленого приміщення магазину є солідарним. Інших письмових угод з цього приводу, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 44 ЦК УРСР, сторони не укладали.
Не передбачено також солідарного обовязку покупців перед продавцем і законом, який регулював порядок купівлі - продажу нерухомості (глава 20 ЦК УРСР).
За таких обставин колегія суддів вважає, що факт оплати позивачем всієї суми вартості приміщення магазину, без наявності письмової угоди з відповідачем, не дає йому права зворотньої вимоги (регрес) до відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Всупереч цим вимогам процесуального закону позивач не довів обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог.
Зокрема, позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про його домовленість з відповідачем про повернення останнім половини сплаченої продавцю суми.
Інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 794050 від 13.05.2013 року встановлено, що право власності на нежитлову будівлю за адресою АДРЕСА_1, площею 188,5 кв.м., позивач зареєстрував лише 06.12.2012 року на підставі договору купівлі - продажу від 03.09.2001 року та договорору купівлі - продажу від 02.10.2012 року. Останній договір позивач суду не надав. Право власності за відповідачем на приміщення магазину не зареєстроване взагалі.
Всі ці обставини суд першої інстанції не врахував, тому зробив невірні висновки, щодо правовідносин, які склалися між сторонами та застосував матеріальний закон (ст. 175 ЦК УРСР), який на них не поширюється.
Дані обставини на думку колегії суддів, відповідно до пунктів 3 та 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволеної вимоги і ухвалення в цій частині нового рішення про відмову ОСОБА_4 у задоволенні позову про примусове виконання обов'язку в натурі та стягнння коштів.
Висновок суду першої інстанції про недоведеність вимоги ОСОБА_4 про стягнення процентів та моральної шкоди на думку колегії суддів є правильним.
Рішення суду в цій частині є законним та обгрунтованим і підстави для його скасування відсутні.
Також слід зазначити, що з постанови державного виконавця від 15.03.2012 року про закінчення виконавчого провадження видно, що заочне рішення Тячівського районного суду від 27.07.2010 року було виконано і ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_3 за цим рішенням 17675 грн. (а.с.65-66).
Відповідно до ст. 380 ЦПК України питання про поворот виконання вирішує суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши рішення, він закриває провадження у справі, залишає позов без розгляду, відмовляє в позові повністю або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Колегія суддів вважає, що по справі слід допустити поворот виконання рішення та стягнути з позивача отримані ним в процесі виконання рішення кошти на користь відповідача.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
В матеріалах справи документально підтверджено витрати відповідача на оплату судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Заочне рішення Тячівського районного суду від 27 липня 2010 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 17500 грн. та судових витрат в розмірі 175 грн. скасувати.
У задоволенні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про примусове виконання обов'язку в натурі та стягнння 17500 грн. відмовити.
Допустити поворот виконання рішення.
Стягнути з ОСОБА_4 отримані ним в процесі виконання заочного рішення 17675 (сімнадцять тисяч шістсот сімдесят п'ять) грн. на користь ОСОБА_3.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 87 (вісімдесят сім) грн. 50 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: