УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №0614/3408/2012 Головуючий у 1-й інст. Тарасенко М.П.
Категорія 19 Доповідач Галацевич О. М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді Галацевич О.М.
суддів Матюшенка І.В., Борисюка Р.М.,
з участю секретаря судового засідання Кузьмінської О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Інтеркомплектмонтажстрой», треті особи - ОСОБА_2, Малинська міська рада, про визнання договору купівлі-продажу дійсним,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1,
на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 22 березня 2013 року,-
встановила:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що 01.12.2010 року між ним та Закритим акціонерним товариством «Інтеркомплектмонтажстрой» (далі - товариство) укладений нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Відповідно до п.п.1,8 попереднього договору сторони зобов'язувались в майбутньому укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу зазначеної квартири на умовах і в порядку визначених в цьому договорі, зокрема, домовились, що договір купівлі-продажу (основний договір) повинен бути підписаний та посвідчений в нотаріальному порядку до 01.06.2011 року. Оскільки, між ним та відповідачем досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, ним оплачено вартість об'єкту продажу, визначену попереднім договором, відповідачем передано йому предмет договору, однак останній ухиляється від підписання основного договору, що перешкоджає йому в оформлені права власності на вищевказану квартиру, просив визнати договір купівлі-продажу дійсним в судовому порядку з підстав, визначених ч. 2 ст. 220 ЦПК України.
Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 22 березня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом при вирішенні справи норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов. Зокрема, зазначив, що суд допустив процесуальні порушення при залученні третіх осіб по справі, приймав докази від особи, яка не була учасником процесу, порушив порядок розгляду клопотання про затвердження мирової угоди, не приєднав до матеріалів справи письмову заяву відповідача про визнання позову. Крім того, на його думку, суд не врахував, що чинним законодавством не передбачено заборони або обмеження у застосуванні ст. 220 ЦК України у разі, якщо правочин підлягає і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації та невірно трактував положення ст. ст. 210, 240, 657 ЦК України і судову практику. Судом не враховані зміни у чинному законодавстві, відповідно до яких з 01.01.2013 року скасовується обов'язок здійснювати державну реєстрацію відповідного договору купівлі-продажу після його нотаріального посвідчення. Крім того, його позовні вимоги полягали у визнанні договору дійсним, а не таким, державна реєстрація якого відбулася. Суд також не дослідив законність та порядок виділення квартири виконкомом Малинської міської ради ОСОБА_2 та підстави, на яких виконком здійснив розпорядження вказаною квартирою. Вирішуючи справу, суд, на його думку, не врахував положення ст.ст. 628, 629, 635, 638, 640 та 525 ЦК України, зокрема, що пропозиція позивача укласти договір купівлі-продажу (основний договір) була прийнята відповідачем, усі істотні умови договору були узгодженні в попередньому договорі, ним було сплачено вартість квартири, відповідачем відповідно до акту прийому-передачі передано йому предмет договору.
Заслухавши доводи осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для визнання договору купівлі-продажу дійсним у відповідності до ч.2 ст. 220 ЦК України відсутні.
Колегія суддів вважає зазначений висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 01.12.2010 року товариство та ОСОБА_1 уклали нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу, за яким зобов'язувались в майбутньому укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 на умовах і в порядку визначених в цьому договорі. Так, у пункті 8 попереднього договору сторони домовились, що договір купівлі-продажу (основний договір) повинен бути підписаний та посвідчений в нотаріальному порядку до 01.06.2011 року (а.с. 9-10).
02.12.2010 року позивач сплатив відповідачу вказану в попередньому договорі суму вартості об'єкта продажу (а.с. 11), 28.11.2011 року товариство відповідно до акту прийому-передачі передало ОСОБА_1 квартиру, обумовлену попереднім договором. Пропозицію укладання основного договору відповідач залишив без уваги (а.с. 17,18).
Правовий режим попереднього договору визначено у ст. 635 ЦК України, згідно з частиною першою якої, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Частиною 2 ст. 635 ЦК передбачені наслідки ухилення сторони від укладення основного договору - сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладання договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Тобто, законодавець чітко передбачив, що ухилення від укладання основного договору, тягне за собою не визнання попереднього договору дійсним та перехід права власності на предмет договору до покупця, оскільки такі наслідки будуть суперечити вимогам ст. 627 ЦК України, а лише передбачає можливість відшкодування збитків чи настання інших негативних наслідків, якщо вони встановлені попереднім договором.
Таким чином, посилання апелянта на ті обставини, що сторони досягли істотних умов договору та фактично виконали його, що у відповідності до ч. 2 ст. 220 ЦК України є підставою для визнання такого договору дійсним, не ґрунтуються на законі. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, основний договір сторонами не укладався, а ухилення від нотаріального посвідчення договору, якого не існує, неможливе.
Допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, на які вказав позивач у апеляційній чкарзі (правильність визначення кола третіх осіб та порядку їх залучення, отримання від них документів, порушення порядку затвердження мирової угоди, не приєднання до матеріалів справи письмової заяви відповідача про визнання позову тощо), не призвели до неправильного вирішення справи, а тому, у відповідності до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Визнання відповідачем позову та умови мирової угоди в даному випадку суперечать закону, а тому доводи апелянта про те, що у суду були підстави для прийняття визнання відповідачем позову та затвердження мирової угоди є безпідставними. Крім того, такі дії відповідача не свідчать про ухилення від укладання основного договору та вказують на можливість вирішення спору в позасудовому порядку.
Посилання апелянта на зміни у чинному законодавстві щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно; не дослідження судом законності та порядку виділення квартири, що була предметом попереднього договору, виконкомом Малинської міської ради ОСОБА_2; не дослідження судом підстав, на яких виконком здійснив розпорядження цією квартирою, не мають правового значення для вирішення даного спору.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 22 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий Судді