АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Справа № 22-ц/796/4354/2013 Головуючий в суді 1 інстанції - Коваль О.А.
Доповідач - Ящук Т.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Ящук Т.І.
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.
при секретарі Бабіч К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 січня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «АСВІО Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «АСВІО Банк» про визнання кредитного договору недійсним,
встановила:
У жовтні 2012 року позивач ПАТ «АСВІО Банк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості на загальну суму 466 043 грн. 44 коп., посилаючись на невиконання умов кредитного договору № 2 від 29.04.2011 року, укладеного між сторонами, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит на загальну суму 3000 000 грн.
З метою забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, між банком та ТОВ «Укрміськбудпостач» було укладено договір застави майнових прав (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) № 20-201/11-3 від 29.04.2011 року.
Відповідач скористався кредитними ресурсами, але свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого станом на 05.09.2012 року утворився борг на суму 3466043 грн. 44 коп. ПАТ «АСВІО Банк» на підставі п.п. 3.3.4. договору застави, скористався своїм правом та здійснив списання суми боргу в розмірі 3 000 000 грн. з вкладного (депозитного) рахунку в рахунок погашення заборгованості відповідача за кредитним договором, про що 07.09.2012 року та 10.09.2012 року письмово повідомив відповідача та його майнового поручителя, а також нагадав про обов'язок виконати свої зобов'язання перед позивачем в розмірі 466 043 грн. 44 коп.
ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ПАТ «АСВІО Банк» про визнання недійсним кредитного договору № 2 укладеного між ПАТ «АСВІО Банк» та ОСОБА_2 від 29.04.2011 року.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона, як дружина відповідача, про укладення договору не знала та згоду на укладання кредитного договору не давала, хоча її згода була необхідною, оскільки вказаний правочин не є дрібним побутовим та впливає на обсяг її прав та обов'язків по його погашенню за рахунок їх спільних сумісних коштів та майна.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 січня 2013 року позов ПАТ «АСВІО Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «АСВІО Банк» заборгованість по кредитному договору у розмірі 466 043 грн. 44 коп., а також судові витрати в сумі 3219 грн.
В задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ПАТ «АСВІО Банк», а позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та недоведеність обставин, які суд вважав встановленими.
Апелянт зазначав, що судом першої інстанції не встановлено факту отримання відповідачем грошей в розмірі 3000 000 грн. та виконання відповідачем умов кредитного договору щодо сплати процентів за користування кредитом. Вказував, що з метою встановлення об'єктивної істини у спірних правовідносинах суд зобов'язаний був витребувати у позивача оригінали документів та додаткові докази.
Крім того, у разі отримання відповідачем кредитних грошей, останній отримав дохід, що відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тому згода другого з подружжя на укладення іншим подружжя договорів, які виходять за межі дрібного побутового, має бути подана письмово, а висновок суду про непотрібність такої згоди є помилковим та суперечить нормам матеріального права. Положення ч. 2, 3 ст. 65 СК України не містять розмежування, щодо яких саме договорів (купівлі, продажу, кредиту, іпотеки і т.п.) потребується згода другого з подружжя, а отже повинні застосовуватись до всіх договорів, які виходять за межі дрібного побутового і вчиняються одним з подружжя.
В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити; представник позивача ПАТ «Асвіо Банк» вважала доводи апеляційної скарги безпідставними та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді Ящук Т.І., пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 29.04.2011 року між ПАТ «АСВІО Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 2, згідно з яким позивач надав відповідачу в кредит грошові кошти в сумі 3000 000 грн., зі сплатою 13 % річних та комісій, з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 29.04.2012 року.
29.04.2011 року між позивачем та ТОВ «Укрміськбудпостач» (майновим поручителем відповідача) було укладено договір застави майнових прав № 20-201/11-З, відповідно до умов якого в якості забезпечення виконання всіх зобов'язань позичальника товариство передає заставодержателю в заставу майнові права на отримання грошових коштів в сумі 3 000 000 грн., що випливають з договору банківського вкладу (депозиту) «Гарантійний» № 02-201/11Д в національній валюті без права поповнення від 29.04.2011 року, згідно з яким заставодавець виступає вкладником.
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Асвіо Банк» у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що термін виконання зобов'язання настав, однак відповідач не повернув кредит та не сплатив проценти за користування кредитом, тому станом на 05.09.2012 року заборгованість складала 3466 043 грн. 44 коп., з яких: заборгованість по поверненню основної суми кредиту - 3 000 000 грн.; заборгованість за нарахованими та простроченими процентами - 296 724 грн. 24 коп.; пеня за несвоєчасну сплату кредиту - 153 688 грн. 75 коп.; пеня за несвоєчасну сплату процентів - 15 630 грн. 45 коп.
ПАТ «АСВІО Банк» на підставі п.п. 3.3.4. договору застави скористався своїм правом та здійснив списання суми боргу в розмірі 3000000 грн. з вкладного (депозитного) рахунку в рахунок погашення заборгованості відповідача за кредитним договором, таким чином заборгованість відповідача перед банком складає 466 043 грн. 44 коп.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх законними, обґрунтованими і такими, що відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів дійшла висновку, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені. Норми матеріального права - ст. 525, 526, 527, 610, 611, 1049, 1050, 1054 ЦК України відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Доводи представника апелянта про те, що у справі відсутні докази, якими підтверджується отримання відповідачем кредиту, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки матеріалами справи доведено виконання зобов'язань ПАТ «Асвіо Банк» та надання відповідачу зазначеної у договорі суми кредиту.
Як вбачається із п.1.2 кредитного договору № 2 від 29.04.2011 року, кредит надається позичальнику на повернення заборгованості за договором про надання відзивної відновлювальної кредитної лінії № 7 від 30.04.2010 року.
В пункті 2.1 кредитного договору № 2 від 29.04.2011 року сторони узгодили, що видача коштів на цілі, зазначені в п.1.2 цього договору, проводиться шляхом перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку № НОМЕР_1 у ПАТ «Асвіо Банк» на позичковий рахунок позичальника № НОМЕР_2 у ПАТ «Асвіо Банк» на підставі цього договору.
Відповідач зі свого боку погодився з такими умовами договору, оригінал договору отримав, про що зазначено у примірнику кредитного договору позивача та підтверджується особистим підписом ОСОБА_2
Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідно до наданого позивачем меморіального ордеру № 16232169 від 29.04.2011 року та виписки із рахунку від 29.04.2011 року, ПАТ «Асвіо Банк» перерахував кредитні кошти в розмірі 3 000 000 грн. на позичковий рахунок позичальника, зазначений у кредитному договорі.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем неодноразово (09.12.2011 року, 07.02.2012 року, 07.03.2012 року, 07.05.2012 року та 10.09.2012 року) було направлено відповідачу листи-вимоги про погашення заборгованості по кредиту. Зазначені листи банку відповідач отримував, про що свідчать зворотні повідомлення про вручення поштового відправлення ( а.с. 19, 22, 24, 26), проте жодних заперечень до банку не пред'являв.
Як встановлено судом з розрахунку заборгованості, станом на 05.09.2012 року загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 466 043 грн. 44 коп., з яких заборгованість за процентами - 296 724 грн. 24 коп.; пеня за несвоєчасну сплату кредиту - 153 688 грн. 75 коп.; пеня за несвоєчасну сплату процентів - 15 630 грн. 45 коп.
Підстав для сумніву у правильності наведених розрахунків не вбачається, при цьому розрахунок і сума заборгованості в апеляційній скарзі апелянтом не оспорювались.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відхиляючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору, заявлені з тих підстав, що вона як дружина позичальника, не надавала письмової згоди на отримання кредиту, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені вимоги є безпідставними, оскільки вчинений її чоловіком правочин права та інтереси її самої не порушує, кредитний договір не є договором на розпорядження майна, належного подружжю, а тому обов'язкової згоди іншого з подружжя на укладення таких договорів законом не передбачено.
Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції письмових доказів, висновки суду щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права - ст. 203, 215 ЦК України, ст. 65, 73 СК України відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Слід зауважити, що ОСОБА_3 не оскаржувала рішення суду про відмову їй у позові, отже, погодилась із рішенням.
З апеляційної скарги відповідача вбачається, що він просить скасувати рішення суду і в цій частині та задовольнити позов ОСОБА_3 Однак доводи апеляційної скарги відповідача є аналогічними обґрунтуванню позовних вимог ОСОБА_3 та були предметом перевірки суду першої інстанції і отримали належну правову оцінку.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у п. 25 Постанови № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», положення статті 65 Сімейного кодексу України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.
Крім того, доводи ОСОБА_2 про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та визнання кредитного договору недійсним, суперечать вищевикладеним його доводам, оскільки свідчать про те, що він отримував вказані кредитні кошти.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача не містять обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду.
Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, надано вірну оцінку зібраним доказам, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення скасуванню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307-308, 313-317, 209, 218 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 січня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: