29.04.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22ц-797-1195/2013р. Головуючий у першій

інстанції Фисюк О.І.

категорія 42 Доповідач у апеляційній інстанції Водяхіна Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2013 року колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого - Водяхіної Л.М.,

суддів - Андрейченко А.А., Колбіної Т.П.

при секретарі - Пасічник Г.В.,

за участю відповідача - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

представника позивача - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_5, та апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 01 березня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, третя особа Відділ громадянства, паспортизації та міграційної служби Ленінського району м.Севастополя про усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру, виселенні та знятті з реєстраційного обліку, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7 про усунення перешкод у здійсненні права користування квартирою,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2012 року позивач ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 та просила усунути їй перешкоди в здійсненні права власності на квартиру, шляхом виселення відповідача ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, а також зняти з реєстраційного обліку по вказаній квартирі відповідачів ОСОБА_3. ОСОБА_7, ОСОБА_9

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1. У 2005 році вона уклала з відповідачем ОСОБА_7 договір оренди (найму) квартири АДРЕСА_1, строк дії якого закінчився ще у 2011 році. Незважаючи на це, відповідач ОСОБА_3 залишилася проживати у зазначеній квартирі, чим перешкоджає позивачу у вільному доступі до квартири та користуванні квартирою на власний розсуд. Крім того, позивач вказує, що відповідач ОСОБА_3 відмовляється у добровільному порядку виселитися із квартири.

ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7 та просила усунути їй перешкоди у здійсненні права користування квартирою АДРЕСА_1, посилаючись на положення ст.ст.395,396 ЦК України., ч.3 ст.65 СК України, ч.2 ст.158 ЖК України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з боку відповідача ОСОБА_6 їй чиняться перешкоди у користуванні квартирою у вигляді вивезення з квартири речей дочки та її власних речей, а також звернення до суду з позовом про виселення.

Рішенням Ленінського районного суду м.Севастополя від 01 березня 2013 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, третя особа Відділ громадянства, паспортизації та міграційної служби ленінського району м.Севастополя задоволений частково.

УсунутІ перешкоди ОСОБА_6 у здійсненні права власності на квартиру, шляхом виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду представник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог про знятті з реєстраційного обліку ОСОБА_3, та ухвалення нового, яким просить задовольнити зазначені позовні вимоги, вважає, що рішення суду постановлено при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи.

Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового яким у задоволенні позову ОСОБА_10 відмовити, зустрічний позов ОСОБА_3 просить задовольнити, вважає, що рішення суду постановлено при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_5 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 підлягає відхиленню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності позивачу ОСОБА_6, що підтверджується договором купівлі-продажу від 31 серпня 2004 року, якій зареєстрований у КП «БТІ та ДРОНМ» Севастопольської міської Ради за реєстраційним записом № 717 від 31 серпня 2004 року.

З договору оренди житлового приміщення (квартири), від 05 квітня 2005 року, укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_7 вбачається, що позивач ОСОБА_6 (орендодавець) передала в користування відповідачу ОСОБА_7 (орендар) квартиру АДРЕСА_1 з метою особистого проживання та проживання його родини - дружини ОСОБА_3 і дочки ОСОБА_9 з правом реєстрації по вказаній квартирі.

Вказаний договір оренди квартири був укладений строком на 3 роки - до 05 квітня 2008 року. Після закінчення терміну дії договору оренди квартири між позивачем ОСОБА_6 і відповідачем ОСОБА_7 була досягнута домовленість про продовження терміну дії договору оренди квартири ще на 3 роки, тобто до 05 квітня 2011 року, про що сторони зробили відповідний запис у договорі оренди квартири.

Відповідно до умов договору оренди (наймання) квартири АДРЕСА_1 відповідач ОСОБА_7 прийняв на себе зобов'язання здійснювати оплату комунальних та інших обов'язкових платежів за квартиру.

Згідно до пунктів 2.2.6, 2.2.7 зазначеного договору оренди квартири від 05 квітня 2005 року, відповідач ОСОБА_7 прийняв також на себе зобов'язання негайно звільнити житлове приміщення (квартиру) після закінчення обумовленого договором строку оренди та протягом 10 днів з цього моменту знятися з реєстраційного обліку по квартирі.

Пунктом 4.2.2 договору від 05 квітня 2005 року передбачено, що у разі відмови ОСОБА_7 та членів його родини, які були вселені в квартиру, виселиться з квартири у передбачений договором десятиденний строк з моменту спливу строку дії цього договору, останні підлягають примусовому виселенню.

Разом з тим, відповідно до умов пункту 6.1. договору сторони домовились про те, що усі спори, що виникнуть між сторонами з цього договору, вирішуються виключно виходячи з положень глави 58 параграфа 1 та глави 59 ЦК України. Вказаний договір до цього часу у судовому порядку неукладеним або недійсним не визнаний.

У червні 2009 року відповідач ОСОБА_7 разом із дружиною ОСОБА_3 та дочкою ОСОБА_8 добровільно виселилися зі спірної квартири та переїхали на інше місце проживання за адресою: АДРЕСА_4, де і проживали всією родиною до березня 2010 року.

Вказана обставина у повному обсязі визнається відповідачами, а тому в силу вимог ч. 1 ст. 61 ЦК України не підлягає доведенню. Факт добровільного виселення зі спірної квартири у червні 2009 року всієї родини ОСОБА_7 сторонами не оспорюється.

З матеріалів справи також вбачається, що 19 березня 2010 року відповідач ОСОБА_3 разом з дочкою ОСОБА_8 повернулися в спірну квартиру, де дочка проживала до 19 серпня 2011 року.

Судом першої інстанції встановлено, та не заперечується сторонами по справі, що з 19 серпня 2011 року неповнолітня ОСОБА_8 проживає з відповідачем ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_4.

Після повернення в спірну квартиру у березні 2010 року відповідач ОСОБА_3 будь-якого договору найму з власником квартири ОСОБА_6 не укладала, письмової згоди власника на вселення в квартиру, а також осіб, що зареєстровані у спірній квартирі, не отримувала.

Статтею 158 ЖК УРСР передбачено, що наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення.

Порядок укладання договору найма жилого приміщення, що є об'єктом приватної власності, та усі правовідносини з цього приводу, регулюються нормами ст.ст. 810-826 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 810 ЦК України до договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом. З цього слідує, що ЦК як основний законодавчий акт в сфері цивільних відносин самостійно регулює правовідносини найму житла у приватному житловому фонді, залишаючи поза своїм регулюванням лише найм житла, що перебуває у державній або комунальній власності (ч. 2 ст. 810 ЦК).

Відповідно до вимог ст. 811 ЦК України договір найму житла укладається у письмовій формі.

Частиною 2 статті 64 ЖК УРСР передбачено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що позивач ОСОБА_6 та відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 не були членами однієї сім'ї, оскільки завжди проживали та по цей час проживають окремо за різними адресами, та ніколи не вели спільного господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Частина 4 ст. 156 ЖК УРСР передбачає збереження права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

У даному випадку підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним права користування майном.

Власник житлового будинку (квартири) згідно ст. 383 ЦК України має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ч. 2 ст. 386 ЦК).

Завдяки негаторному позову захищаються права власника щодо здійснення права користування та розпорядження своїм майном, не пов'язаним із втратою власником володіння. Вимога відповідно до цього позову полягає в усуненні перешкод, які заважають власнику або іншому титульному володільцю здійснювати повно і незаперечно свої права користування і розпорядження майном.

Таким чином, звертаючись до суду з первісним позовом, ОСОБА_6, як на підставу свого позову, посилалась саме на положення ст. 386 ЦК України.

Виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК УРСР підстави для позбавлення права на житло.

На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції, перевірівши всі обставини справи, дійшов до вірного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_6 про виселення відповідача ОСОБА_3 зі спірної квартири фактично є вимогою про позбавлення останньої права користування житловим приміщенням, та обґрунтовано задовольним позовні вимоги у цій частині.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що посилання відповідача ОСОБА_3 на ту обставину, що договір оренди спірної квартири від 05 квітня 2005 року не був належно зареєстрований відповідно до вимог ч. 2 ст. 158 ЖК УРСР не можуть бути прийняти до уваги, оскільки недотримання умови ч. 2 ст. 158 ЖК України щодо реєстрації договору найму жилого приміщення у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється, при відсутності у ст. 810 ЦК України та ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вказівки на необхідність державної реєстрації договорів найму (оренди) житла не тягне за собою недійсність такого договору.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 змінила замки на вхідній двері у квартирі АДРЕСА_1, про, що вона пояснила 15 березня 2012 року працівникам міліції при проведенні перевірки за заявою ОСОБА_6

Положеннями ст. 810 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Частинами 1,2 ст. 816 ЦК України встановлено, що у договорі найму житла мають бути вказані особи, які будуть проживати разом із наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов'язків щодо користування житлом. При цьому наймач несе відповідальність перед наймодавцем за порушення умов договору особами, які проживають разом з ним.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, якій було обумовлено в договорі.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України встановлене, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

Частиною 2 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, якій має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7 про усунення перешкод у здійсненні права користування квартирою не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3, у порушення статті 60 ЦПК України не надала суду безперечних доказів, які б підтверджували створення перешкод з боку ОСОБА_6 в користуванні спірною квартирою №5 по вул.Дроздова буд.№9 в м.Севастополі.

Посилання ОСОБА_3 на той факт, що ОСОБА_6 без згоди ОСОБА_3 вивезла з квартири деякі речі, не є перешкодою для проживання позивача в спірній квартирі. Доказів того, що внаслідок дій ОСОБА_6 позивач ОСОБА_3 позбавлена права проживання у квартирі або права користування квартирою суду не надано.

Звернення ОСОБА_6 з позовом до суду про виселення ОСОБА_3 зі спірної квартири також не можна вважати перешкодою в здійсненні останньою права на проживання у цій квартирі, оскільки відповідно до положень ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права звернення до суду за захистом є недійсною.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановивши фактичні обставини справи, дав об'єктивну оцінку зібраним у справі доказам, вірно застосувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, ухвалив у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, про усунення перешкод у здійсненні права власності на квартиру, шляхом виселення ОСОБА_3, та відмовивши у задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7 про усунення перешкод у здійсненні права користування квартирою рішення, яке відповідає закону, тому позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, про зняття з реєстраційного обліку відповідачів також підлягають задоволенню з наступних підстав.

Вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою;про оголошення фізичної особи померлою.

З пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» вбачається, що наявність чи відсутність прописки (реєстрації) сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду, зокрема, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою тощо.

Виходячи зі змісту зазначеної норми права, поняття «зняття з реєстрації» нерозривно пов'язане з поняттям «житлові права» (право власності на житлове приміщення, право користування житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила таке користування, виселення із займаного приміщення та інше).

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України саме по собі заявлення вимоги про зняття з реєстрації за місцем проживання чи скасування реєстрації можливе лише при вирішення спору про право.

За таких обставин питання про зняття відповідачів з реєстраційного обліку не може бути вирішено без з`ясування питання про наявність у відповідачів права проживання у зазначеної квартирі.

Матеріалами справи підтверджується, що наймач ОСОБА_7 добровільно виселився з квартири, яку орендовав у позивача, однак з реєстраційного обліку до сьогоднішнього часу не знявся, тому позовні вимоги у частині зняття з реєстраційного обліку відповідачів підлягають задоволенню.

Таким чином, оскільки вимоги позову у частині усунення перешкод з боку відповідачів у здійсненні права власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1, шляхом виселення підлягають задоволенню, отже позовні вимоги у частині зняття з реєстраційного обліку відповідачів також підлягають задоволенню.

У відповідності з пунктом 4 статті 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З огляду на вищевикладене, на підставі п.4 ст.309 ЦПК України, апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_5 підлягає задоволенню, апеляційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 підлягає відхиленню, а рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 01 березня 2013 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про знаття з реєстраційного обліку ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 303, 304, ч.1 п. 2 ст.307, п.4 ч. 1 ст. 309, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_5 задовольнити.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 01 березня 2013 року у частині відмови у задоволенні позову про зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 скасувати.

Ухвалити у цій частині нове рішення, яким позов у частині зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 задовольнити.

Зняти з реєстраційного обліку з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Л.М.Водяхіна

Судді: А.А.Андрейченко

Т.П.Колбіна