25.04.2013
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22ц-797-983/2013р. Головуючий у першій
інстанції Пекарініна І.А.
категорія 46 Доповідач у апеляційній інстанції Водяхіна Л.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 квітня 2013 року колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого - Водяхіної Л.М.,
суддів - Андрейченко А.А., Колбіної Т.П.
при секретарі - Наталевичі Д.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Нахімовського районного суду м.Севастополя від 15 лютого 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ подружнього майна, визнання права власності на 1/2 частку подружнього майна,-
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 та просив поділити майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а саме домоволодіння АДРЕСА_1 та земельну ділянку за вказаною адресою площею 0,0395 га, в порядку поділу подружнього майна визнати за позивачем право власності на ? частку домоволодіння та земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у період з 17 серпня 1991 року по 17 вересня 2010 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. У період шлюбу 20 липня 2006 року подружжям був придбаний будинок з надвірними будівлями, право власності було зареєстровано на ім`я відповідача, та земельна ділянка за вказаною адресою площею 0,0395 га, на підставі цивільно - правової угоди від 02 листопада 2006 року. Згідно договору купівлі - продажу на користь відповідача був відчужений житловий будинок літер «А» та надвірні споруди у вигляді прибудови літера «а1», прибудови літера «а4», веранди літера «а5», сарай літера «З», сарай літера «К», погріб під літером «К», баня літера «Л», навіс літера «М», сарай літера «Н», навіс літера «О», гараж літера «Р», оглядова яма, вбиральня літера «У», огородження 2-8. Вказане майно є об'єктом права спільної власності подружжя та підлягає поділу між ними у рівних частках.
Рішенням Нахімовського районного суду м.Севастополя від 15 лютого 2013 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 задоволений частково.
Поділено майно, яке є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а саме: домоволодіння АДРЕСА_1 та земельну ділянку за вказаною адресою площею 0,0395 га.
Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право приватної власності по 1/2 частини за кожним на домоволодіння та земельну ділянку за адресою:АДРЕСА_1
У задоволенні вимог про стягнення витрат за надання правової допомоги відмолено.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду у частині відмови у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_4 судових витрат та витрат на правовому допомогу, та ухвалення нового, яким просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, вважає, що рішення суду постановлено при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду, та ухвалення нового, яким просить у задоволенні позову відмовити, вважає, що рішення суду постановлено при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи.
У судове засідання особи, які беруть участь у справі, не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені. Відповідно до ст.197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що останні підлягають відхиленню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що сторони по справі є колишнім подружжям, вони перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 17 серпня 1991 року до 17 вересня 2009 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с.4).
З договору купівлі - продажу житлового будинку з надвірними будівлями посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу - ОСОБА_5 від 20 липня 2006 року вбачається, що на ім`я відповідача ОСОБА_4 було придбане домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.3).
З довідки БТІ та ДРОНІ №3745 від 30 березня 2012 року вбачається, що право власності на будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі - продажу №4587, посвідченого 20 липня 2006 року приватним нотаріусом ОСОБА_5 (а.с.11).
Згідно довідки головного управління Держземагенства у м.Севастополі від 13 грудня 2012 року №8-2.1-1/1106, право власності на земельну ділянку , площею 0,0395 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на землю ЯК 536123, реєстраційний номер 010666101057 від 02 листопада 2006 року (а.с.60).
Згідно ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ч.1,2 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Частинами 1,2 статті 71 СК України передбачено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Відповідно до ч.3 статті 368 ЦК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 3 статті 372 ЦК України, передбачено, що у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що домоволодіння АДРЕСА_1 та земельна ділянка за вказаною адресою, площею 0,0395 га являється спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 яке підлягає поділу за правилами ч.1 ст.70 СК України, тобто у рівних частках.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що позовні вимоги про визнання права власності за ОСОБА_3 на ? частку домоволодіння та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача у частині стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 2700 грн., не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.56,84 ЦПК України, витрати на правову допомогу можуть бути пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які допускаються до участі в розгляді справи ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що інтереси позивача ОСОБА_3 представляв - ОСОБА_6 за дорученням, що міститься в матеріалах справи. Відомості про те, що представник позивача є фахівцем в галузі права відсутні. Акти прийму - передання виконаних робіт, укладені між ОСОБА_7 та ПП «Сервіс та Право» суперечать вимогам Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
Суд першої інстанції, керуючись ст.88 ЦПК правильно розподілив судові витрати між сторонами по справі, стягнувши з відповідача на користь позивача судовій збір сплачений до суду по вимогам про визнання права власності на 1/2 частку домоволодіння на земельної ділянки, виходячи з 1/2 частки вартості домоволодіння визначеної договором в сумі 451,25 грн., та виходячи з мінімального розміру судового збору по майновим вимогам про визнання права власності на 1/2 частку земельної ділянки в сумі 214,60 грн.
Тому апеляційна скарга ОСОБА_7 про скасування рішення в частині судових витрат задоволенню не підлягає.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 суттєвими не являються та висновків суду не спростовують.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 суттєвими не являються, висновків суду не спростовують та не підтверджені належними доказами.
Рішення відповідає вимогам закону, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, колегія не знаходить, а тому воно відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.303, 305, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Нахімовського районного суду м.Севастополя від 15 лютого 2013 року залишити без змін.
Ухвала суду набирає законну силу з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня оголошення.
Головуючий: Л.М.Водяхіна
Судді: А.А.Андрейченко
Т.П.Колбіна