Господарський суд міста Севастополя
Іменем України
РІШЕННЯ
"01" червня 2006 р. | справа № 20-5/100 |
За позовом: Дочірнього підприємства “Севастопольський УПРДОР” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (99029 м. Севастополь, вул. Хрустальова, 22; 99014 м. Севастополь, вул. Камишове шосе, 9)
до: Приватного підприємства “ТТТ” (99041 м. Севастополь, вул. Жіділова, б. 11, кв. 6; 99029 м. Севастополь, вул. Хрустальова, 22)
Про стягнення 22360,27 грн.
Суддя Євдокимов І.В.
Представники :
Позивач: Черемісін В.М., довіреність № 1-3/144 від 15.03.2006;
Відповідач: Чаплигин О.О., довіреність б/н від 04.05.2006.
СУТЬ СПОРУ:
Позивач, ДП “Севастопольський УПРДОР” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”, звернувся до суду з позовом до відповідача, Приватного підприємства “ТТТ”, про стягнення заборгованості по орендній платі, комунальних послуг та фактичне використовування нерухомого майна за договором оренди № 2 від 01.07.1998 в розмірі 22360,27 грн., з яких: 22138,28 грн. –основний борг, 221,99 грн. –пеня.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем належним чином не виконувались обов’язки щодо внесення орендної плати, комунальних послуг та плати за фактичне використовування нерухомого майна.
В процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просить стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 22360,27 грн., з яких: 20006,77 грн. –основний борг, 221,99 грн. – пеня, 2131,51 грн. – 3% річних (вх. № 14519 від 31.05.2006).
Відповідач позовні вимоги не визнав мотивуючі свої заперечення тим, що спірне приміщення він фактично не використовує, в період з 21.09.2005 по 23.09.2005 належне йому майно було вивезене, також відповідач посилається на те, що договір оренди нерухомого майна № 2 від 01.07.1998 рішенням господарського суду м. Севастополя від 18.11.2005 по справі № 20-11/089 розірваний.
Представникам сторін в судовому засіданні роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні оголошувалась перерва з 23.05.2006 по 01.06.2006.
Заслухавши представників сторін, дослідивши надані позивачем докази, суд, -
ВСТАНОВИВ:
01.07.1998 між позивачем (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення № 2 зі строком дії до 01.07.2003.
Відповідно до п. 1.1 Договору позивач передає, а відповідач приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення загальної площею 21,2 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. Хрустальова, 22 для використання під офіс.
Згідно з п. 3.1.1 Договору оренда плата за орендоване приміщення перераховується відповідачем на користь позивача не пізніш 1 числа місяця, якій слідує за звітним.
Відповідно до п. 4.2 Договору відповідач зобов’язувався своєчасно та в повному об’ємі вносити орендну плату.
Згідно з п. 4.8 Договору відповідач також зобов’язався здійснювати оплату фактичних витрат по утриманню та обслуговуванню орендованого приміщення (користування електроенергією, водою, опалюванням і таке інше).
Свої зобов’язання щодо внесення орендної плати, комунальних послуг та плати за фактичне використовування нерухомого майна відповідач виконував неналежним чином у зв’язку з чим його заборгованість перед позивачем з листопада 2005 по грудень 2005 склала 20006,77грн. (з урахуванням перерахунку).
Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 4 Заключних і перехідних положень Цивільного кодексу України, діючого з 01.01.2004г., Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки між сторонами продовжують існувати права і обов'язки, що виникли в 2000р., до правовідносин сторін разом із ст.ст. 161, 162 Цивільного кодексу України (в редакції 1963р.) підлягають застосуванню ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, діючого з 01.01.2004р., які містять аналогічні положення.
Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 та статей 525, 526 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ).
Об'єктом оренди можуть бути:
· державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;
· нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);
· інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
Згідно з п. 3 ст. 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню основний борг в розмірі 20006,77 грн.
Посилання відповідача на те, що він не повинен сплачувати орендну плату за договором оренди нерухомого майна № 2 від 01.07.1998 якій рішенням господарського суду м. Севастополя від 18.11.2005 по справі № 20-11/089 розірваний, суд вважає безпідставними, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу або у стані який було обумовлено у договорі.
Згідно з п.п 2.1 Договору, вступ Орендатора у володіння та користування приміщенням настає одночасно з підписанням сторонами договору та акту приймання –передачі вказаного майна.
Як вбачається з акту приймання –передачі від 01.07.1998р. (а.с.36) позивач передав, а відповідач прийняв в користування нежитлове приміщення загальної площею 21,2 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. Хрустальова, 22.
Згідно з п. 2.4 Договору вартість приміщення, яке повертається відповідачем позивачеві визначається на підставі передаточного балансу і акту оцінки, складеного за даними інвентаризації приміщення на момент припинення даного договору, звіреним з актом прийому - передачі державного майна в оренду. Приміщення вважається повернутим позивачеві з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.
Як вбачається із матеріалів справи та пояснень представника відповідача, такого акту прийому-передачі орендованого приміщення сторонами здійснено не було, приміщення позивачу у даній час не повернуто, посилання відповідача на те, що він в період з 21.09.2005 по 23.09.2005 належне йому майно із орендованого приміщення було вивезене, судом до уваги не приймається, тому що спірне приміщення фактично продовжує знаходитися у користуванні відповідача безпідставно.
Відповідно до п. 3.3 Договору орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі стягується з урахуванням пені в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення, з урахуванням дня сплати.
Згідно статті 230 Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 та статті 546 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 виконання зобов’язань може забезпечуватися пенею.
Позивачем нарахована пеня в сумі 2131,51 грн., яка підлягає стягненню.
Суму основного боргу в розмірі 20006,77 грн. позивач просить стягнути з урахуванням 3% річних.
Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотку річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
15.07.2005 Інформаційним листом № 3.2.-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.
Відповідно наданому позивачем розрахунку, який був перевірений судом, сума 3% річних складає 221,99 грн.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 22360,27 грн., з яких: 20006,77 грн. – основний борг, 221,99 грн. –пеня, 2131,51 грн. –3% річних.
Керуючись ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на відповідача витрати по сплаті державного мита в сумі 223,60 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 49, 82 –85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В И Р І Ш И В :
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства “ТТТ” (99041 м. Севастополь, вул. Жіділова, б. 11, кв. 6; 99029 м. Севастополь, вул. Хрустальова, 22, код ЄДРПОУ 24497494, п/р 260011171 СФ АППБ “Аваль”, МФО 324509) на користь Дочірнього підприємства “Севастопольський УПРДОР” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (99029 м. Севастополь, вул. Хрустальова, 22; 99014 м. Севастополь, вул. Камишове шосе, 9, код ЄДРПОУ 05422674, п/р 260049800429 в СФ № 7 КФ АКБ “Мрія”, МФО 384618) заборгованість в сумі 22360,27 грн., з яких: 20006,77 грн. –основний борг, 221,99 грн. –пеня, 2131,51 грн. –3% річних, витрати по сплаті державного мита в сумі 223,60 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя І.В. Євдокимов
Рішення оформлено
згідно з вимогами
ст. 84 ГПК України
та підписано
06.06.2006
Розсилка:
1. ДП “Севастопольський УПРДОР” ВАТ “ДАК “Автомобільні дороги України” (99029 м. Севастополь, вул. Хрустальова, 22)
2. ДП “Севастопольський УПРДОР” ВАТ “ДАК “Автомобільні дороги України” (99014 м. Севастополь, вул. Камишове шосе, 9)
3. ПП “ТТТ” (99041 м. Севастополь, вул. Жіділова, б. 11, кв. 6)
4. ПП “ТТТ” (99029 м. Севастополь, вул. Хрустальова, 22)
5. Справа
6. наряд