НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-642/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2013 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Березюк В.В.

при секретарі Тен І.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту про право приватної власності на земельну ділянку, відшкодування матеріальної та моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особа Орлівщинська сільська рада Новомосковського району та приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2004 року до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_5 з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (Т. 1 а.с. 2) в якому просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2, який діяв як представник ОСОБА_5, та ОСОБА_3

В обгрунтування заявленого позову позивач посилався на те, що 15.04.2004 року він видав доручення на ім'я ОСОБА_2 згідно якого уповноважив останнього оформити документи в БТІ «Інвентаризатор» та продати по ціні і на умовах на свій розсуд житловий будинок з надвірними побудовами, який знаходиться під АДРЕСА_1.

28.04.2004 року ОСОБА_2, діючи від імені ОСОБА_5, за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, продав вказаний будинок своїй дружині ОСОБА_3

Позивач вважав, що ОСОБА_2 продав будинок в своїх інтересах чого не мав права робити, так як ч. 3 ст. 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах, а тому позивач просив визнати вищевказаний договір купівлі-продажу недійсним.

В лютому 2007 року до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернулась ОСОБА_6 з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Виконавчого комітету Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа ОСОБА_5 (Т. 2 а.с. 3-6) в якому просила суд:

- взнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 35 від 01 квітня 2004 року;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності серії САА № 072561 від 22.04.2004

року, виданого Орлівщинською сільською радою на ім'я ОСОБА_5 про право власності на домоволодіння АДРЕСА_1;

- визнати незаконним та скасувати рішення Орлівщинської сільської ради 24 скликання 12 сесії від 11.06.2004 року в частині визнання за ОСОБА_3 права приватної власності на земельну ділянку площею 0,29 га, розташовану по АДРЕСА_1;

- визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку серії ДП № 030531, площею 0,2914 га, розташовану в АДРЕСА_1, виданий Орлівщинською сільською радою на ім'я ОСОБА_3;

- визнати за ОСОБА_6 право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1

- стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивачки в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 21 600 гривень та в рахунок відшкодування моральної шкоди 20 000 гривень.

В обгрунтування заявленого позову ОСОБА_6 посилалась на те, що вона з 1972 року знаходиться у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5 і за час спільного проживання вони спільними зусиллями та за спільні кошти почали будівництво домоволодіння АДРЕСА_1, яке закінчили в 1987 році, не отримавши правовстановлюючі документи на будинок.

В квітні 2004 року до неї з ОСОБА_5 звернувся ОСОБА_2 з пропозицією продати будинок за 8000 доларів США, на що вони погодились за умови придбання їм іншого будинку для проживання та різницю коштів доплатити. Через деякий час ОСОБА_2 повідомив, що він знайшов будинок для позивачки та ОСОБА_5 розташований по АДРЕСА_2 і вони, оглянувши його, погодились на його придбання. При цьому ОСОБА_2 пояснив, що будинок коштує 4000 доларів США, а отже він має сплатити ОСОБА_5 ще 4000 доларів США, що не заперечувалось позивачкою та ОСОБА_5 В зв'язку з тим, що у ОСОБА_5 не було паспорта громадянина України вони вирішили, що ОСОБА_5 дасть довіреність ОСОБА_2 на розпорядження будинком АДРЕСА_1, що й було зроблено.

Через деякий час позивачка і ОСОБА_5 переїхали в будинок АДРЕСА_2, однак ОСОБА_2 не надав їм ані правовстановлюючих документів на цей будинок, ані 4000 доларів США, які обіцяв.

Як стало відомо пізніше 01.04.2004 року Орлівщинською сільською радою було винесено рішення № 35 «Про оформлення права власності на житловий будинок та господарські будівлі по АДРЕСА_1», на підставі якого на ім'я ОСОБА_5 22.04.2004 року Орлівщинською сільською радою було видане свідоцтво про право власності на вказаний будинок.

В подальшому 28.04.2004 року ОСОБА_2, діючі від імені ОСОБА_5, продав будинок по АДРЕСА_1 своїй дружині ОСОБА_3, а 25.05.2004 року ОСОБА_3 придбала на свої ім'я будинок АДРЕСА_2.

11.06.2004 року рішенням Орлівщинської сільської ради 24 скликання 12 сесії ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку розташовану по АДРЕСА_1, а в подальшому на підставі вказаного рішення ОСОБА_3 видано Державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку.

У вересні 2004 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.04.2004 року і з метою забезпечення позову було накладено арешт на будинок АДРЕСА_1 в с. Орлівщина, однак ОСОБА_3 і ОСОБА_2 знесли будинок, придбаний за договором купівлі-продажу.

Позивачка вважає рішення Орлівщинської сільської ради № 35 «Про оформлення права власності на житловий будинок та господарські будівлі по АДРЕСА_1» незаконним та таким, що підлягає скасуванню, так як фактично ОСОБА_5 не подавав до сільради жодної заяви про оформлення права власності на будинок на нього і, крім того, будинок АДРЕСА_1 являється спільною сумісною власністю ОСОБА_5 і ОСОБА_6, а тому самого волевиявлення ОСОБА_5 недостатньо для оформлення права власності на будинок тільки на нього.

На думку ОСОБА_6, оскільки рішення Орлівщинської сільської ради № 35 підлягає скасуванню, то й свідоцтво про право власності серії САА № 072561 від 22.04.2004 року, видане Орлівщинською сільською радою на ім'я ОСОБА_5 про право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 підлягає визнанню недійсним.

Також ОСОБА_6 вважала, що договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 в с. Орлівщина від 28.04.2004 року підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 203, 215, 238 ЦК України, так як ОСОБА_2, як представник ОСОБА_5, не мав права вчиняти правочин у своїх інтересах.

Рішення Орлівщинської сільської ради 24 скликання 12 сесії від 11.06.2004 року в частині визнання за ОСОБА_3 права приватної власності на земельну ділянку площею 0,29 га, розташовану по АДРЕСА_1 підлягає визнанню незаконним та скасуванню, так як згідно ст. 118 ЗК України громадянин має право безоплатної приватизації лише тієї земельної ділянки, яка знаходиться в його користуванні, а так як договір купівлі-продажу від 28.04.2004 року є недійсним, то й право користування земельною ділянкою у ОСОБА_3 не виникло.

На думку ОСОБА_6, оскільки рішення Орлівщинської сільської ради 24 скликання 12 сесії від 11.06.2004 року підлягає скасуванню, то й державний акт серії ДП № 030531 про право власності на земельну ділянку, площею 0,2914 га, розташовану в АДРЕСА_1, виданий Орлівщинською сільською радою на ім'я ОСОБА_3 підлягає визнанню недійсним.

Також ОСОБА_6 вважала, що оскільки відповідачами було знесено будинок АДРЕСА_1, а його вартість визначена сторонами в сумі 8000 доларів США, що на день звернення з позовом до суду складало 43 200 гривень, то вона має право вимагати від ОСОБА_3 і ОСОБА_2 відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду у розмірі 21 600 гривень - ? частину вартості будинку та моральну шкоду, яку вона визначила в розмірі 20 000 гривень.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 (Т. 2 а.с. 64), а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 (Т. 1 а.с. 155).

Ухвалою суду від 30.09.2008 р. (Т. 2 а.с. 81) цивільні справи за позовом ОСОБА_5 та за позовом ОСОБА_6 об'єднані в одне провадження і правонаступником ОСОБА_5 і ОСОБА_6 залучено ОСОБА_1, як єдину спадкоємицю за заповітом після їх смерті.

ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги, звернувшись з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Орлівщинської сільської ради (Т. 2 а.с. 86) в якому просила суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2, який діяв як представник ОСОБА_5 та ОСОБА_3;

- визнати незаконним та скасувати рішення Орлівщинської сільської ради 24 скликання 12 сесії від 11.06.2004 року в частині визнання за ОСОБА_3 права приватної власності на земельну ділянку площею 0,29 га, розташовану по АДРЕСА_1;

- визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку серії ДП № 030531, площею 0,2914 га, розташовану в АДРЕСА_1, виданий Орлівщинською сільською радою на ім'я ОСОБА_3;

- стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивачки в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 54 800 гривень та в рахунок відшкодування моральної шкоди 20 000 гривень.

В обгрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на ті ж обставини і підстави, що й ОСОБА_5 і ОСОБА_6, залишивши без розгляду позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 35 від 01 квітня 2004 року та визнання недійсним свідоцтва про право власності серії САА № 072561 від 22.04.2004 року, виданого Орлівщинською сільською радою на ім'я ОСОБА_5 про право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 (Т. 2. а.с. 99).

В подальшому ОСОБА_1 доповнила свої позовні вимоги (Т. 2 а.с. 155), посилаючись як на підставу для визнання договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 в с. Орлівщина недійсним на ст. 230 ЦК України, так як ОСОБА_2 ввів в оману ОСОБА_5 щодо

обставин, які мають істотне значення для укладення правочину, а саме, всупереч домовленості оформив на свою дружину будинок АДРЕСА_2 та не сплатив кошти, обумовлені домовленістю.

Ухвалою суду від 11.02.2009 року до участі у справі в якості третьої особи залучено приватного нотаріуса ОСОБА_4 (Т. 2 а.с. 131).

18.11.2010 року до суду звернулась ОСОБА_3 з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа Орлівщинська сільська рада Новомосковського району та приватний нотаріус ОСОБА_4 (Т. 3 а.с. 23-29) в якому просить суд визнати за нею право особистої приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку розташовані під АДРЕСА_1.

В обгрунтування заявленого позову ОСОБА_3 посилалась на те, що в квітні 2004 року вона домовилась з ОСОБА_5 про придбання його будинку АДРЕСА_1 за 8000 доларів США з яких 4000 доларів США вона мала сплатити ОСОБА_5, а інші 4000 доларів США витратити на придбання на ім'я ОСОБА_5 іншого будинку.

В зв'язку з тим, що на момент домовленості у ОСОБА_5 не було паспорта громадянина України, він дав доручення на розпорядження його будинком ОСОБА_2, який 28.04.2004 року, діючи від імені ОСОБА_5 продав будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_3

На виконання умов домовленостей ОСОБА_3 передала ОСОБА_5 4000 доларів США та знайшла будинок під АДРЕСА_2, який мала намір придбати для ОСОБА_5, однак в зв'язку з тим, що ОСОБА_5 не мав паспорту громадянина України, ОСОБА_3 була вимушена оформити цей будинок на своє ім'я і виплатила ОСОБА_5 борг за його будинок в розмірі 4000 доларів США, про що останній написав розписку.

В подальшому ОСОБА_3 приватизувала земельну ділянку на якій розміщено будинок АДРЕСА_1.

При цьому ОСОБА_3 зазначає, що кошти, які вона витратила на придбання будинку ОСОБА_5 є її особистими коштами, якій їй подарувала її матір ОСОБА_7, а отже цей будинок не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 згідно ст. 57 СК України.

Представники ОСОБА_1 - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в судовому засіданні підтримали позовні вимоги ОСОБА_1 і заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_3, посилаючись на те, що будинок по ОСОБА_1 придбано для оздоровлення дітей, а отже для забезпечення потреб сім'ї ОСОБА_3, що говорить про те, що будинок є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3, а договори дарування грошових коштів складені по домовленості між сторонами цих договорів з метою забезпечення доказової бази для задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_10 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та підтримала позовні вимоги ОСОБА_3 і пояснила, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.03.2011 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог про визнання недійсним рішення Орлівщинської сільської ради про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 і вказаним рішенням встановлено той факт, що будинок оформлено на праві особистої приватної власності за ОСОБА_5, а отже ОСОБА_6 не мала права звертатись з позовом про визнання права власності на ? частину цього будинку. Більш того, ОСОБА_6 на день смерті не мала жодного майна, яке могло б бути успадковане, а отже ОСОБА_1 не має права звернення з позовом до суду, як правонаступник ОСОБА_6 Також ОСОБА_5 на момент смерті не був власником земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, а отже ця земельна ділянка не могла ввійти в склад спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5, що говорить про відсутність у ОСОБА_1 права пред'являти вимоги про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3 та про скасування державного акту про право приватної власності на земельну ділянку. Представник також зазначила, що ОСОБА_3 придбала будинок АДРЕСА_1 за свої особисті кошти, отримані нею у дар від матері, а отже цей будинок являється її особистою приватною власністю і підстав визнати договорі купівлі-продажу згідно ч. 3 ст. 238 ЦК України не має.

ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності згідно якої він визнає позовні вимоги ОСОБА_3 та заперечує проти задоволення позову ОСОБА_1 (Т. 3 а.с. 42).

Представник Орлівщинської сільської ради Новомосковського району в судове засідання не з'явився, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності. (Т. 3 а.с. 90).

Приватний нотаріус ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, надавши заяву про розгляд справи за її відсутності (Т. 3 а.с. 86) та пояснення по справі (Т. 3 а.с. 8), згідно яких вона просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, так як договір купівлі-продажу укладено та посвідчено відповідно до вимог законодавства, право приватної власності на ОСОБА_3 також оформлено правомірно, а ОСОБА_1 не має права звернення з позовом до суду, так як на момент смерті ОСОБА_5 і ОСОБА_6, вони не мали жодного майна, яке могло б бути успадковане.

В судовому засіданні було допитано ряд свідків.

Так, свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що вона являється матір'ю ОСОБА_3 В квітні 2004 року її донька і зять вирішили придбати будинок в приватному секторі в с. Орлівщина і свідок вирішила подарувати своїй донці гроші на будинок. Вона подарувала їй 10 000 доларів США та 20 000 гривень, оформивши це простим письмовим договором.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_3 являється її рідною сестрою. ОСОБА_3 шукала будинок для оздоровлення дітей. Їх матір ОСОБА_7 вирішила подарувати гроші ОСОБА_3 і вони уклали письмові договори дарування 10 000 доларів США, а пізніше ще 20 000 гривень. Свідок була присутня при укладенні цих договорів та не заперечувала проти цього.

Свідок ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що до неї восени 2004 року звернулись ОСОБА_6 і ОСОБА_5, які сказали, що їх ввів в оману ОСОБА_2, а саме, пообіцяв за їх будинок по АДРЕСА_1 придбати їм інший будинок та сплатити на їх користь 4000 доларів США, однак кошти не сплатив, а інший будинок оформив на ім'я своєї дружини. Свідок зв'язалась з ОСОБА_2, однак той відмовився йти на контакт. Тоді свідок з чоловіком вирішили допомогти ОСОБА_6 і ОСОБА_5 Вони зареєстрували їх в своєму будинку, щоб ті отримували пенсію та почали звертатись у різні інстанції за захистом прав ОСОБА_5 і ОСОБА_6 Через деякий час свідок з чоловіком зустрілись з подружжям ОСОБА_2, які запропонували їм 1000 доларів США за те, що вони відмовились допомагати стареньким на що свідок не погодилась. Також свідкові відомо зі слів ОСОБА_5, що до нього приїздив ОСОБА_2 та дав йому 500 гривень, а ОСОБА_5 написав розписку про отримання 8000 доларів США.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснив, що він був добре знайомий і з ОСОБА_2 і з чоловіком ОСОБА_1 До свідка восени 2004 року звернувся ОСОБА_2 з проханням переговорити з чоловіком ОСОБА_1 з метою вирішення конфліктної ситуації, що виникла з приводу будинку та зазначив, що готовий заплатити кошти за врегулювання спору. Свідок поговорив, однак чоловік ОСОБА_1 відмовився від отримання коштів. Також свідкові відомо зі слів ОСОБА_2, що у нього на руках була розписка про отримання колишнім господарем будинку 8000 доларів США, яку ОСОБА_2 отримав, сплативши всього 500 гривень.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснила, що вона являлась сусідкою ОСОБА_5 та ОСОБА_6, коли вони проживали по АДРЕСА_1. Вона була свідком того, як ОСОБА_2 привозив ОСОБА_5 і ОСОБА_6 оглядати будинок та як ОСОБА_2 привіз ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з речами до будинку і покинув їх, внаслідок чого старенькі не могли занести речі самостійно і їм допомагали сусіди. ОСОБА_5 і ОСОБА_6 розповідали свідкові, що ОСОБА_2 обманув їх, так як не заплатив за будинок. Через деякий час, в липні 2004 року свідок побачила біля двору ОСОБА_5 по АДРЕСА_1

автомобіль ОСОБА_2 і, з метою поспілкуватись з ним з приводу обману стареньких, зайшла в будинок де побачила, як ОСОБА_5 щось писав. Коли ОСОБА_2 побачив свідка, то забрав у ОСОБА_5 листок і вийшов. Свідок, підійшовши до ОСОБА_5, побачила на столі пляшку горілки та п'ятсот гривень однією купюрою. ОСОБА_5, вказавши на купюру, пояснив, що ОСОБА_2 привіз йому 5000 євро за будинок, а ОСОБА_5 написав розписку про отримання коштів.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснила, що їй відомо зі слів ОСОБА_5, що вони з ОСОБА_2 домовились про те, що ОСОБА_5 продасть ОСОБА_2 будинок по АДРЕСА_1 на тих умовах, що ОСОБА_2 придбає інший будинок для ОСОБА_5 з доплатою, а ОСОБА_2 не лише не сплатив коштів ОСОБА_5, а й придбав будинок по АДРЕСА_1 на ім'я своєї дружини

Суд, заслухавши сторони, їх представників, показання свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до наступних висновків.

Що стосується права ОСОБА_1 на звернення з позовом до суду та вступ у справу в якості правонаступника ОСОБА_6 і ОСОБА_5, то суд приходить до наступного.

Як встановлено судом ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 (Т. 1 а.с. 155), який за життя - 21.01.2005 р. склав заповіт згідно якого все своє майно де б воно не було та з чого б воно не складалось, та все що належатиме йому на день смерті заповів ОСОБА_1 (Т. 1 а.с. 159).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_6 (Т. 2 а.с. 64), яка за життя - 29.03.2006 р. склала заповіт згідно якого все своє майно де б воно не було та з чого б воно не складалось, та все що належатиме їй на день смерті вона заповіла ОСОБА_1 (Т. 2 а.с. 69).

Як вбачається з копій спадкових справ, заведених після смерті ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (Т. 2 а.с. 114-124) єдиним спадкоємцем за заповітом після їх смерті, який вчинив дії, що свідчать про прийняття спадщини є позивачка ОСОБА_1

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, а ст. 1219 ЦК України визначено виключний перелік прав та обов'язків особи, які не входять до складу спадщини, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Оскільки ОСОБА_5 і ОСОБА_6 звернулись з позовом за захистом своїх прав, які не передбачені ст. 1219 ЦК України, тобто за захистом прав, які входять до складу спадщини, яка відкрилась після їх смерті, і в разі встановлення судом порушення цих прав буде застосовано певний спосіб їх захисту, то суд вважає, що ОСОБА_1 має право на звернення з позовом до суду, як правонаступник ОСОБА_5 і ОСОБА_6

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_2, який діяв по дорученню від ОСОБА_5 та ОСОБА_3, то суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що в квітні 2004 року ОСОБА_5, який проживав в будинку АДРЕСА_1 вирішив продати цей будинок. Вони домовились з ОСОБА_2 про ціну будинку в 8000 доларів США та про те, що ОСОБА_2 придбає менший будинок для ОСОБА_5 і сплатить йому різницю коштів між обумовленою сумою за будинок ОСОБА_5 та вартістю придбаного для ОСОБА_5 іншого будинку, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні та об'єктивно підтверджується рядом документів, наявних у справі. (Т. 1 а.с. 73-74, 75-78).

01.04.2004 року виконкомом Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області прийнято рішення № 35 «Про оформлення права власності на житловий будинок та господарські будівлі», яким оформлено право власності на житловий будинок та господарські будівлі по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_5» (Т. 2

а.с. 12), а 22.04.2004 року Орлівщинською сільською радою видано свідоцтво про право власності на вказаний будинок на ім'я ОСОБА_5 (Т. 2 а.с. 11), яке зареєстровано в органах БТІ 23.04.2004 р. (Т. 2 а.с. 148).

15.04.2004 року ОСОБА_5 видав довіреність ОСОБА_2, яким доручив останньому оформити правові документи в БТІ «Інвентаризатор» та продати за ціну і на умовах по своєму розсуду житловий будинок з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (Т. 1 а.с. 5).

28.04.2004 року між ОСОБА_2, який діяв по дорученню від імені ОСОБА_5, як продавцем, та ОСОБА_3, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 за 11684 гривень, який було посвідчено нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу ОСОБА_4 (Т. 1 а.с. 3-4).

Як вбачається з копії паспорту ОСОБА_3 (Т. 1 а.с. 6) та копії свідоцтва про укладення шлюбу (Т. 2 а.с. 133), станом на день укладення вищевказаного договору, вона являлась дружиною ОСОБА_2 і він своєю заявою надавав згоду на придбання ОСОБА_3 будинку АДРЕСА_1 за рахунок їх спільних грошових коштів в сумі 11684 гривень (Т. 2 а.с. 138).

Частиною першою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Частиною 3 ст. 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу), а згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Отже, ОСОБА_2, продавши на підставі доручення від ОСОБА_5 будинок АДРЕСА_1 своїй дружині за ціною 11 684,00 гривень, тобто нижчою ніж була домовленість між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, та при продажу будинку одночасно надав згоду ОСОБА_3 на його придбання за рахунок їх спільних коштів, фактично уклав договір купівлі-продажу в своїх інтересах та в інтересах своєї сім'ї, оскільки за правилами статті 60 СК України будинок стає об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому такий правочин є укладеним всупереч вимог ЦК України і підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України.

В той же час, вимоги ОСОБА_1 про визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним на підставі ст. 230 ЦК України, як укладеного внаслідок введення ОСОБА_2 в оману ОСОБА_5, суд вважає необгрунтованими оскільки позивачкою не доведено в судовому засіданні факту обману саме при укладенні правочину і, крім того, ОСОБА_5 в своєму первісному позові не посилався на його обман як на підставу для визнання цього правочину недійсним.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Орлівщинської сільської ради 24 скликання 12 сесії від 11.06.2004 року в частині визнання за ОСОБА_3 права приватної власності на земельну ділянку площею 0,29 га, розташовану по АДРЕСА_1 та визнання недійсним державного акту про право власності на вказану земельну ділянку, то суд приходить до наступного.

Як вбачається з довідки Виконкому Орлівщинської сільської ради (Т. 2 а.с. 160) станом на 01.06.2004 року, згідно земельно-шнурової книги, землекористувачем земельної ділянки площею 0,28 га за адресою АДРЕСА_1 являвся ОСОБА_5.

Після укладення договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 користувачем вказаної земельної ділянки згідно ч. 1 ст. 120 ЗК України стала ОСОБА_3

11.06.2004 року Орлівщинською сільською радою Новомосковського району було прийнято рішення «Про визначення права власності на землю» згідно якого визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,29 га, розташовану по АДРЕСА_1 в порядку приватизації. (Т. 2 а.с. 10).

На підставі вказаного рішення Орлівщинською сільською радою видано ОСОБА_3 державний акт про право власності на земельну ділянку серії ДП № 030531, площею 0,2914 га, розташовану в АДРЕСА_1, виданий Орлівщинською сільською радою. (Т. 1 а.с. 133).

Відповідно до п. «а» ч. 3 ст. 116 ЗК України, в редакції на день виникнення спірних правовідносин, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Згідно ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Оскільки договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 визнано недійсним і він є недійсним з моменту його вчинення, то у ОСОБА_3 не мало виникнути право на користування земельною ділянкою на якій розташовано вказаний будинок і, як наслідок, вона не мала права на передачу вказаної земельної ділянки їй у власність в порядку приватизації, а отже рішення Орлівщинської сільської ради 24 скликання 12 сесії від 11.06.2004 року в частині визнання за ОСОБА_3 права приватної власності на земельну ділянку площею 0,29 га, розташовану по АДРЕСА_1 підлягає визнанню незаконним та скасуванню на підставі ч. 1 ст. 21 ЦК України, а недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку серії ДП № 030531 підлягає визнанню недійсним.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь матеріальної шкоди в розмірі 54 800,00 гривень та моральної шкоди в розмірі 20 000,00 гривень, то суд приходить до наступного.

Сторонами в судовому засіданні не заперечувалось а отже суд вважає встановленим той факт, що будинок АДРЕСА_1, проданий за договором купівлі-продажу від 28.04.2004 року, станом на день розгляду справи знесений ОСОБА_3

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно ст. 57, 58, 59 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд вважає, що розмір матеріальної шкоди, спричиненої знесенням будинку може бути встановлений лише на підставі висновку експерта про вартість цього будинку, однак позивачкою

ОСОБА_1 не виконано вимог ст. 10, 60 ЦПК України, тобто не доведено розміру матеріальної шкоди, що є підставою для відмови в задоволенні її вимог в цій частині і не позбавляє її права в подальшому звернутись з цього приводу з позовом до суду.

Статтею 23 ЦК України визначено в чому саме полягає моральна шкода, а ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Позивачкою ОСОБА_1 в судовому засіданні не доведено ані факту спричинення їй моральної шкоди, ані наявності вини в діях відповідачів, що було б підставою для відшкодування такої шкоди, а тому в задоволенні цих позовних вимог належить відмовити.

ОСОБА_6 за життя було заявлено позовну вимогу про визнання за нею права власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1, яка не залишена судом без розгляду та про яку ОСОБА_1 і її представники в судовому засіданні не зазначали.

Суд вважає, що оскільки ОСОБА_1 є правонаступником ОСОБА_6, то ця позовна вимога має бути розглянута.

Сторонами в судовому засіданні не заперечувалось, а отже суд вважає встановленим той факт, що будинок АДРЕСА_1 збудовано до 2004 року за час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 і ОСОБА_6

Відповідно до ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними, однак дана норма набрала чинності 01.01.2004 р., а до цієї дати діяв КпШС України, яким взагалі не було передбачено режим спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

На час виникнення спірних правовідносин, діяла норма ст.17 Закону України «Про власність» згідно якої майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Ані ОСОБА_6, ані її правонаступником ОСОБА_1 в судовому засіданні не доведено факту участі ОСОБА_6 у будівництві будинку, а отже підстав для задоволення цих позовних вимог не має.

Позовні вимоги ОСОБА_3 суд вважає необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вже зазначалось вище, ст. 60 СК України та ст. 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.

Те, що будинок АДРЕСА_1 придбавався саме у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_3 підтверджується заявою ОСОБА_2 про надання згоди на придбання ОСОБА_3 вказаного будинку за рахунок їх спільних грошових коштів в сумі 11684 гривень (Т. 2 а.с. 138).

Таким чином, суд вважає встановленим той факт, що будинок придбавався саме у спільну сумісну власність подружжя, а заявлення позову ОСОБА_3 та визнання позову ОСОБА_2, являються фактично цивільно-процесуальною формою заперечення проти позову ОСОБА_1

Наявність в матеріалах справи договорів дарування ОСОБА_7 ОСОБА_3 10 000,00 доларів США 26.04.2004 року (Т. 3 а.с. 30) та 20 000,00 гривень 25.05.2004 року (Т. 3 а.с. 31) не спростовують висновків суду, так як ці договори є нікчемними в силу ч. 1 ст. 220, ч. 5 ст. 719 ЦК України згідно яких договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Необхідно зазначити, що під валютними цінностями розуміються валюта України та

іноземна валюта згідно ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Показання свідків, зокрема, ОСОБА_7 та ОСОБА_11, а також наявність в матеріалах справи розписки ОСОБА_5 про отримання 8000 доларів США від ОСОБА_3 (Т. 1 а.с. 27) не спростовують висновків суду про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмови в задоволенні позову ОСОБА_3

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 3, 5-8, 10, 57, 58, 59, 60, 212, 214, 215 ЦПК України, ст. ст. 21, 203, 215, 216, 230, 236, 237, 238, 369, 1216, 1218, 1219 ЦК України, ст. 116, 118, 120 ЗК України, ст. 60, 63, 74 СК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту про право приватної власності на земельну ділянку, відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 укладений 28 квітня 2004 року між ОСОБА_5, від імені якого діяв ОСОБА_2, та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_4.

Визнати незаконним та скасувати рішення Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області 24 скликання 12 сесії від 11.06.2004 року в частині визнання за ОСОБА_3 права приватної власності на земельну ділянку площею 0,29 га, розташовану по АДРЕСА_1 Новомосковського району Дніпропетровської області.

Визнати недійсним державний акт серії ДП № 030531 на право власності на земельну ділянку, площею 0,2914 га, розташовану по АДРЕСА_1 Новомосковського району Дніпропетровської області, виданий Орлівщинською сільською радою Новомосковського району Дніпропетровської області на ім'я ОСОБА_3.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особа Орлівщинська сільська рада Новомосковського району та приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.В. Березюк