Справа № 11-620/2007 року головуючий в 1-й інстанції: Мазурок О.В.
категорія: ст. 187 ч.1 КК України доповідач: Шершун В.В.
ухвала
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«25» вересня 2007 року колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Хмельницької області в складі:
головуючого-судді: Шершуна ВВ.,
суддів: Майданюк К.І., Козачка С.В.,
з участю прокурора: Бірюченко С.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, від «08» серпня 2007 року.
Цим вироком
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., уродженця м. Хмельцького, мешканця АДРЕСА_1, гр-на України, з середньою освітою, неодруженого, раніше судимого Летичівським районним судом Хмельницької області:
· 05.03.1997 року за ст. ст. 81 ч.3; 89 ч.1; 42 ККУ 1960 року до 3 років позбавлення волі;
· 24.04.2000 року за ст. ст. 81 ч.3; 140 ч.3; 42; 43 ККУ 1960 року до 5 років 10 місяців 1 дня позбавлення волі
засуджено за ст. 187 ч. 1 КК України до 3 років позбавлення волі.
Постановлено стягнути з засудженого судові витрати за проведення експертизи в розмірі 164 грн. 76 коп. на користь НДЕКЦ при УМВСУ в Хмельницькій обл.
Долю речових доказів вирішено у відповідності до ст. 81 КПК України.
Міру запобіжного заходу засудженому до вступу вироку в закону силу залишено попередню - підписку про невиїзд.
Згідно вироку суду ОСОБА_1 25.03.2007 року, близько 20 год. 30 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння в м. Хмельницькому, та ідучи по пішохідній доріжці поблизу моста через річку Південний Буг по вул. . Старокостянтинівське шосе, з метою заволодіння чужим майном, здійснив напад на ОСОБА_2 , нанісши їй легкі тілесні ушкодження та з погрозою застосувати ніж, який тримав у руці, намагався заволодіти її майном: жіночою сумочкою вартістю 35 грн., в якій знаходилися особисті документи потерпілої - паспорт гр-ки України, свідоцтво про народження та пенсійне посвідчення, які видані на прізвище ОСОБА_2 , пенсійна картка банку «Раффайзен-Аваль», а також мобільний телефон «Самсунг Р-210», вартістю 399 грн., в якому знаходився стартовий пакет «Діджус», вартістю 25 грн., однак був затриманий працівниками міліції, які проїжджали неподалік та зупинилися біля них.
2
Як видно зі змісту апеляції, ОСОБА_1 просить вирок змінити, перекваліфікувати його дії на ст. ст. 15, 186 ч.1 КК України і призначити йому за цією статтею покарання з застосуванням ст. 75 КК України.
При цьому апелянт вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки потерпілій заподіяні лише легкі тілесні ушкодження, які, на його думку, не можуть підпадати під ознаки розбою.
Також він вказує, що не виказував потерпілій погроз для її життя і здоров'я, а тому він вважає, що суд неправильно застосував кримінальний закон, кваліфікувавши його дії за ч.1 ст. 187 КК України, замість ст. ст. 15, 186 ч.1 КК України.
Крім того, на його думку, місцевий суд допустив істотне порушення вимог КПК України, яке полягає в тому, що він не був повідомлений про дату складання протоколу судового засідання, а тому був позбавлений можливості подати свої зауваження на протокол. Як зазначає апелянт, копію вироку він отримав лише 17.08.2007 року.
Засуджений також вказує, що призначена йому міра покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого та особі засудженого, оскільки суд першої інстанції не врахував як обставини, що пом'якшують покарання визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину, те, що він не завдав матеріальної шкоди потерпілій, а також те, що він має дружину та неповнолітню дитину, його позитивну характеристику по місцю проживання.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який вважав вирок законним та обґрунтованим, а тому просив залишити його без змін, а апеляцію без задоволення, вивчивши матеріали кримінальної справи та доводи апеляції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів встановила, що як в ході досудового слідства, так і в суді, ОСОБА_1 повністю визнавав свою вину і пояснював, що 25.03.2007 року, у вечірній час, на доріжці біля мосту через р. Південний Буг в м. Хмельницькому, по вул. Старокостянтинівське шосе, з метою заволодіння майном потерпілої ОСОБА_2 , напав на неї з застосуванням насильства, яке не було небезпечним для життя і здоров'я останньої з погрозою насильства небезпечного для життя та здоров'я - застосування ножа.
Згідно ст. 299 ч.3 КПК України, суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову у апеляційному порядку.
В зв'язку з викладеним, в порядку названої статті Закону, оскільки проти цього не заперечували учасники судового процесу, суд визнав за недоцільне досліджувати інші докази по справі . При цьому, як видно з протоколу судового засідання, ОСОБА_1 було роз'яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржувати фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку.
Згідно ч.1 ст. 365 КК України, висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорюють ся, і стосовно яких відповідно до вимог ст. 299 ч. 1 та ст. 3-1-1 КПК України не досліджувались, - апеляційним судом не перевіряються.
3
В зв'язку з викладеним, судова колегія не бере до уваги твердження апелянта про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування кримінального закону.
Що стосується посилань апелянта на істотне порушення судом вимог кримінально-процесуального закону, то колегія суддів вважає їх надуманими, оскільки ОСОБА_1 перебував на волі і нічого не заважало йому ознайомитись з протоколом судового засідання і при необхідності подати на нього свої зауваження.
Порушення ж строку вручення йому копії вироку не потягло за собою істотного порушення його прав як засудженого.
Що ж стосується міри покарання, то вона призначена засудженому у відповідності до вимог ст. 65 КК України - з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
При цьому, суд врахував фактично усі обставини, на які посилається у своєї апеляційній скарзі засуджений та призначив йому мінімальну міру покарання, передбачену санкцією ст. . 187 ч.1 КК України.
Підстав для пом'якшення ОСОБА_1 покарання колегія суддів не знаходить.
Разом з тим, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції у вступній частині вироку послався на судимість ОСОБА_1 Летичівським районним судом Хмельницької області 12.05.1992 року за ст. 140 ч.2 ККУ 1960 року до 3 років позбавлення волі, з застосуванням ст. 46-1 ККУ 1960 року з відстрочкою виконання вироку на 1 рік.
Згідно ст. 55 п. 3-2 КК 1960 року, таким, що не має судимості вважається особа, засуджені до позбавлення волі із застосуванням ст. 46-1 КК України, якщо вони на протязі строку відстрочки виконання вироку не вчинять нового злочину і у їх відбування вирок не буде звернутий до виконання.
Оскільки в матеріалах справи відсутні дані про звернення даного вироку до виконання, колегія суддів вважає, що судимість ОСОБА_1 за цим вироком погашена, а тому посилання на неї слід виключити зі вступної частини вироку.
За таких обставин, колегія суддів судової палати з кримінальних справ, керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України,
ухвалила:
Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, від «08» серпня 2007 року відносно ОСОБА_1 залишити без зміни, а апеляцію засудженого - без задоволення.
Виключити з вступної частини вироку посилання на судимість ОСОБА_1 Летичівським районним судом Хмельницької області 12.05.1992 року за ст. 140 ч.2 ККУ 1960 року до 3 років позбавлення волі, з застосуванням ст. 46-1 ККУ 1960 року з відстрочкою виконання вироку на 1 рік