Головуючий в 1 інстанції - Малінов О.С.

Категорія - 27 Доповідач - Шевченко В.Ю.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24 квітня 2013 року

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Новікової Г.В.,

суддів: Агєєва О.В.,Шевченко В.Ю.,

при секретарі Жарій Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду від 18 січня 2013р. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2012р. позивачка звернулась до суду із вказаним позовом, посилаючись на те,що 25 листопада 2010р. між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого нею передані відповідачці у борг грошові кошти у сумі 4000грн. Через місяць вона передала позивачці у борг 1000грн., а ще через місяць також 1000грн. Суму боргу відповідачка зобов»язалась повернути на її вимогу. Однак на її вимогу ОСОБА_2 повернула їй лише 500грн., про що була зроблена відмітка на розписці. Решта боргу не повернута до теперішнього часу. Просила стягнути з відповідачки на свою користь суму боргу у розмірі 4500грн., витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу у сумі 300грн.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду від 18 січня 2013р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у розмірі 1500грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 212грн.60коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд не прийняв до уваги те, що у судовому засіданні вона визнавала лише факт повернення їй відповідачкою в рахунок погашення суми боргу 500грн. До теперішнього часу інша частина боргу ОСОБА_2 не повернута, на чому вона наполягала під час розгляду справи і що не було враховано судом при ухваленні рішення.

В засідання апеляційного суду сторони повторно не з»явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином ( а.с.34, 36-40).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що 25 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, що підтверджується розпискою. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 у борг грошові кошти в сумі 4000 гривень (а.с.3).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд вважав доведеним те, що відповідачка ОСОБА_2 частково повернула ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 500 грн. та двічі по 1000 грн. - продуктами харчування, про що проставлені відповідні відмітки у розписці.

Однак повністю погодитись з таким висновком суду не можна за таких підстав.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позичальник, як передбачено ст.1049 ЦК України, зобов»язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що розписка, написана власноруч відповідачкою, є фактом укладання договору позики між нею та позивачкою і фактом передачі їй грошових коштів.

Відповідачка не заперечувала дійсність договору позики, укладеного у письмовій формі. Наявність у кредитора оригиналу розписки свідчить про наявності невиконаного зобов»язання.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 визначила предмет та підстави позову, надавши розписку, в якій зазначено, що ОСОБА_2 позичила у неї грошові кошти у розмірі 4000грн. ( а.с.3). Позивачка під час розгляду справи не заперечувала проти повернення їй відповідачкою в рахунок погашення боргу 500грн. Відповідачка, заперечуючи проти позовних вимог, будь-яких доказів, які б свідчили про повернення іншої частини боргу не надала, у зв"язку з чим колегія суддів вважає, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума боргу за договором позики у розмірі 3500грн.

Доводи апеляційної скарги позивачки відносно того, що вона, окрім 4000грн., позичила відповідачці ще 2000грн., є непереконливими, оскільки з тексту наданої розписки не вбачається, що вказана сума була передана ОСОБА_1 у борг ОСОБА_2, враховуючи, що остання заперечувала проти отримання цих грошових коштів (а.с.3).

Рішення суду в іншій частині не оскаржується, тому в апеляційному порядку не переглядається ( ч.1ст.303 ЦПК України).

Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 316 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду від 18 січня 2013р. в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу за договором позики змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 3500 (три тисячі п»ятьсот) грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий Судді