У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів  Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 13 червня 2006 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора та касаційною скаргою представника цивільного позивача на вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 25 квітня 2005  року, яким  засуджено:

ОСОБА_1,  

ІНФОРМАЦІЯ_1, 

                  - за ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчою діяльністю, без конфіскації майна, а на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки;

ОСОБА_2,   

ІНФОРМАЦІЯ_2, 

                  - за ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчою діяльністю, без конфіскації майна, а на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки.

Стягнено з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь Херсонської філії ЗАТ КБ “Приватбанк” на відшкодування матеріальної шкоди 429 787 грн. 43 коп.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 5 липня 2005 року вирок щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінено в частині цивільного позову:

стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кошти у сумі 432 198 грн.

В решті вирок щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без зміни.

За вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, будучи службовою особою - начальником відділу по обліку і контролю операцій юридичних і фізичних осіб Херсонської філії КБ “Приватбанку”,  у період з 13 вересня 2001 року по січень 2005 року, зловживаючи своїм службовим становищем, вступив у злочинну змову зі  ОСОБА_2 про те, що останній відкриє у вказаному банку рахунки, а він            (ОСОБА_1) перерахує на них кошти, і таким чином заволодів грошима, що належали ХФ КБ “Приватбанку”, на загальну суму 656 038 грн., спричинивши вказаному банку матеріальну шкоду в особливо великому розмірі. 

У касаційному поданні прокурор просить судові рішення щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати, мотивуючи тим, що суд призначив їм надто м'яке покарання.

Представник цивільного позивача ОСОБА_4 просить судові рішення щодо  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати в частині цивільного позову, а справу у цій частині направити на новий судовий розгляд, мотивуючи тим, що судом було безпідставно відмовлено цивільному позивачеві у повному задоволенні цивільного позову.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання та скаргу, представника цивільного позивача ОСОБА_3, яка підтримала касаційну скаргу, засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які заперечували проти задоволення касаційного подання та скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги та подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання прокурора та скарга підлягають задоволенню.

Винність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочинів за обставин, викладених у вироку, доведена  зібраними  у  справі доказами,  у тому числі їх показаннями,  у яких вони визнали  себе винними, даними висновків судових експертиз: почеркознавчої та бухгалтерської, а також даними акта ревізії окремих питань фінансової діяльності відділу обліку і контролю операцій юридичних і фізичних осіб ХФ КБ “Приватбанку”,   а їх злочинні дії правильно кваліфіковані за ч. 5 ст. 190 КК України і не оспорюються у поданні та скарзі.

Однак що стосується покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2, то воно призначено з порушенням вимог ст. 65 КК України, як про це вірно вказано у поданні прокурора.

Суд першої інстанції, застосувавши ст. 75 КК України та звільнивши    ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, не в достатній мірі врахував дані про особу кожного з них, ступінь тяжкості вчиненого ними злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, наслідки злочину - спричинення  ХФ КБ “Приватбанку”  матеріальної шкоди в особливо великому розмірі та лише часткове відшкодування засудженими збитків, завданих банку. 

Крім того, суд першої інстанції на порушення вимог ст. 75 КК України та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання” не врахував того, що звільнення засуджених з випробуванням допускається лише від відбування основного покарання, а додаткові покарання, застосовані до засуджених, підлягають реальному виконанню, про що повинно бути зазначено у вироку.  

Апеляційний суд, слухаючи справу в апеляційному порядку, не звернув увагу на вказані обставини і, крім  того, допустив порушення вимог ст. 377 КПК України, залишивши поза увагою доводи апеляційної скарги представника цивільного позивача про порушення в ході судового розгляду справи норм кримінально-процесуального законодавства, зокрема права цивільного позивача подавати додаткові докази, заявляти клопотання, брати участь у судовому розгляді та збільшувати позовні вимоги.

За таких підстав судові рішення щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають скасуванню, а кримінальна справа - направленню на новий судовий розгляд.

При новому судовому розгляді суду необхідно врахувати вищенаведене, обставини злочину, суспільну небезпечність дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2,  більш повно дослідити дані про особу кожного з них, а якщо суд дійде висновку щодо винності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні вказаного злочину, то міру покарання із застосуванням ст. 75 КК України слід вважати м'якою.       

Керуючись ст. ст. 394-396  КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Касаційне подання прокурора та касаційну скаргу представника цивільного позивача задовольнити.

Вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 25 квітня 2005 року та  ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 5 липня 2005 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати, а кримінальну справу направити в той же суд на новий судовий розгляд. 

СУДДІ:

Присяжнюк Т.І.                                Пошва Б.М.                                   Нікітін Ю.І.