Справа № 2-о-47/07р., №2-о-3/08р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 лютого 2008 року м. Гребінка
Гребінківський районний суд Полтавської області у складі:
Головуючої судді Кривчун Т.О., при секретарі Дмитренко В.П.,
за участю заявника - ОСОБА_1, представника заінтересованої особи Коршак Н.М.,
розглянувши заяву ОСОБА_1, заінтересована особа -Управління праці та соціального захисту населення Гребінківської РДА, про встановлення факту перебування в місцях примусового тримання під час Великої Вітчизняної війни, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 (уроджена Постернак) звернулася до суду з вказаною заявою, посилаючись на те, що народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, її батько у 1941 р. був закликаний до лав Радянської Армії і загинув у 1943 році, а вони разом з матір"ю у 1941р. переїхали до батьків останньої в АДРЕСА_1 (з 1945р. АДРЕСА_3), де матір працювала в колгоспі до моменту своєї смерті у ІНФОРМАЦІЯ_2.
Зазначає, що, у вересні 1941р. с Ядлівка було окуповано німцями, а в серпні 1943р., за участь місцевого насеслення у партизанському русі, повністю спалене, частину мешканців було закатовано, а решту (у т.ч. і їх) відправлено до Броварського фільтраційно-концентраційного табору, де вони перебували до визволення м. Бровари Радянською Армією, після чого знову повернулися у АДРЕСА_1, де проживала і з 1947р. по 1957р. навчалася в Перемозькій школі, у 1967р. закінчила Київський педінститут і працювала у вказаній школі, в 1968р. одружилася і переїхала до АДРЕСА_2, за місцем проживання чоловіка, де мешкає і на даний час.
Вказує, що, у зв"язку з її перебуванням у Броварському фільтраційно-концентраційного таборі вона звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Гребінківської РДА щодо надання їй статусу жертви нацистського преслідування, але Управління не вирішило це питання та звернулося до Полтавського обласного Управління соцзахисту, а останнє-до Міністерства праці і соціальної політики України, яке відмовило на тій підставі, що концентраційний табір для військовополонених не входить до визначеного статтею 1 ЗУ „Про жертви нацистських переслідувань" переліку місць примусового тримання.
Вважає, що Міністерство не вникло у суть обставин і формально віднеслося до її справи, тому прохала суд встановити факт перебування в місцях примусового тримання
2
під час Великої Вітчизняної війни, який має юридичне значення для одержання пільг по оплаті квартирної плати, комунальних послуг, санаторно-курортних путівок, придбання ліків тощо.
У судовому засіданні заявниця свою заяву підтримала, прохаючи її задовольнити, та, в доповнення пояснила, що, незважаючи на те, що під час перебування у концтаборі їй не виповнилося ще і трьох років, вона запам'ятала те, що табір був огороджений колючим дротом, тому за його територію вийти було неможливо, стояли озброєні, у формі, німецькі вартові. У цьому таборі вони пробули майже місяць, з 27 серпня по 25 вересня, до звільнення м. Бровари.
Представник заінтересованої особи суду пояснила, що вони не змогли вирішити дане питання, тому звернулися до Головного управління праці та соцзахисту населення Полтавської ОДА, а те, у свою чергу, до Мінпраці та соціальної політики, яке надало відповідь про те, що ОСОБА_1 не має можливостей для встановлення статусу жертви нацистських переслідувань.
Суд, заслухавши пояснення заявника, представника заінтересованої особи, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних
підстав.
У судовому засіданні встановлено, і це вбачається із матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, її батьками були ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що підтверджується актовим записом №214 в Книзі реєстрації актів про народження Подольського ЗАГС м. Києва, відповідно до Свідоцтва про народження (повторного), серія НОМЕР_1 (а.с.9).
Як установлено у судовому засіданні, батько ОСОБА_1 у 1941 р. був закликаний до лав Радянської Армії і загинув у 1943 році, а вона разом із сестрою ОСОБА_4 та матір"ю у 1941 році переїхали до батьків останньої в АДРЕСА_1 (з 1945р. АДРЕСА_3), де ОСОБА_3 працювала в колгоспі до моменту своєї смерті у ІНФОРМАЦІЯ_2.
Судом установлено і це убачається з матеріалів справи, що, с Ядлівка Новобасанського району Чернігівської області з 15 вересня 1941 року до 24 вересня 1943 року було окуповано німецько-фашистськими військами, і під час окупації, у серпні місяці 1943 року, за участь місцевого насеслення у партизанському русі, було повністю спалене німецькими карателями, частину мешканців села було закатовано, а решту (у т.ч. і ОСОБА_3 разом з батьками та доньками) відправлено до Броварського концентраційного табору, звідки людей направляли на примусові роботи до Вінницької, Кам"янець-Подільської областей та до Німеччини. Дана обставина підтверджується, зокрема, архівною довідкою Державного архіву Чернігівської області №К-960 від 25.06.2007р. (а.с.5), довідкою виконкому Перемозької сільської ради Баришівського району Київської області №720 від 04.07.2007р. (а.с.7).
Перебування ОСОБА_3 разом з батьками та доньками (в т.ч. ОСОБА_1 у Броварському концтаборі знайшло підтвердження довідкою Броварського краєзнавчого музею від 11.07.2007р. №918, де зазначено, що, за свідченнями місцевих жителів та жителів навколишніх сіл, які знаходилися під гітлерівською окупацією з 15 вересня 1941 року до 24 вересня 1943 року, а також документів Державного архіву Чернігівської області, на території Броварів знаходився фільтраційний концентраційний табір для військовополонених радянських воїнів, який являв собою
3
пустир, обнесений колючим дротом, в якому знаходилися також і жінки з дітьми, які були пригнані з навколишніх сіл для подальшого етапування ешелонами (з залізничної станції Бровари) в місця примусового працевлаштування. Перед спаленням 27.08.1943р. с Ядлівка Новобасанського району Чернігівської області мешканці були вигнані зі своїх домівок і разом з дітьми та немічними етаповані пішим порядком, ніч з 27 на 28 серпня 1943р. вигнанці провели на пустирі, обнесеному колючим дротом біля с Гоголів Броварського району Київської обл., а 28 серпня 1943р. в Броварський концтабір окупантами були пригнані всі меканці с Ядлівка, серед яких була і ОСОБА_3 з доньками та батьками (а.с.6).
Дана обставина підтверджена також свідченнями очевидців ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в минулому жителів с Ядлівка, засвідченими нотаріально 04.07.2007 року, які вказують на те, що, дійсно, після спалення даного села німецькими карателями, їх, мешканців села, які залишилися живими, під наглядом німців, пішим ходом було вигнано до м. Бровари Київської області, де їх утримували у Броварському концтаборі (територія була обнесена колючим дротом), під наглядо есесівців. Через декілька днів їх разом з частиною односельців було відправлено на примусові роботи до Німеччини, а решта жителів села залишилися у концтаборі до відправлення їх на примусові роботи до Вінницької чи Кам"янець-Подільської областей. Зазначають, що, разом із ними та іншими жителями села Ядлівка-Перемога у даному концтаборі перебувала і ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом зі своєю матір"ю- ОСОБА_3 та малолітньою сестрою ОСОБА_4, дідом ОСОБА_7 та бабою ОСОБА_8. Після відправлення їх до Німеччини, сім"я ОСОБА_1 залишилася у концтаборі. Обидва очевидця мають посвідчення учасника бойових дій, видані Баришівським райвійськкоматом 26.12.1997р. серії НОМЕР_2 та НОМЕР_3 відповідно (а.с.13.14).
У суду немає підстав ставити під сумнів показання даних свідків, враховуючи воєнний час, окупацію території України у досліджуваний період (1941-1943 рік) німецько-фашистськими загарбниками, створення останніми концентраційних таборів та інших місць примусового тримання населення, з урахуванням також того, що ними було наведено характерні ознаки концентраційного табору, де утримувалися як вони, так і сім"я ОСОБА_1. Аналогічні ознаки наводить у своїх поясненнях і заявниця.
Аналіз змісту статті 1 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" (далі-Закон) свідчить про те, що місцями примусового тримання під час Великої Вітчизняної війни були концентраційні табори (характерні ознаки яких наведено у даній статті) та гетто, а також інші місця примусового тримання та місця примусових робіт, як-от: виправно-трудовий табір, табори знищення, гестапівські тюрми тощо.
З огляду на наведене, твердження у листі від 18.10.2007р. №708/014/91-07 Мінпраці та соціальної політики України про те, що концентраційний табір для військовополонених не входить до визначеного статтею 1 Закону переліку місць примусового тримання, суд оцінює критично.
У судовому засіданні установлено, що ОСОБА_1 перебувала разом із членами своєї сім"ї у Броварському концтаборі до визволення м. Бровари Радянською Армією, після чого знову повернулися у АДРЕСА_1, де позивач проживала та навчалася у Перемозькій школі з 1947р. по 1957р., після чого, у 1967р. закінчила Київський педінститут і працювала у даній школі, 12.01.1968р. зареєструвала шлюб з ОСОБА_9 та переїхала до АДРЕСА_2, за місцем проживання чоловіка, де мешкає на даний час (а.с.8,10).
4
Суд, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності і взаємозв'язку, приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 грунтується на встановлених у судовому засіданні об"єктивних фактах, заявником доведено факт перебування її в місцях примусового тримання під час Великої Вітчизняної війни (а саме концентраційному таборі), встановлення даного факту має юридичне значення для одержання заявницею пільг по оплаті квартирної плати, комунальних послуг, санаторно-курортних путівок, придбання ліків тощо, а тому заяву необхідно задовольнити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 234-235, 256, 259 ЦПК України, -
ВИРІШИВ:
Заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Встановити факт перебування в місцях примусового тримання під час Великої Вітчизняної війни ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області через Гребінківський районний суд Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.