Справа №0907/2-6207/2011
Провадження №22ц/779/893/2013
Категорія 45
Головуючий у 1 інстанції Островський Л.Є.
Суддя-доповідач Шишко А.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 травня 2013 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Шишка А.І.,
суддів: Беркій О.Ю., Пнівчук О.В.,
секретаря Лисак І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог - управління Держкомзему в м. Івано-Франківську до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою для обслуговування домоволодіння по АДРЕСА_1, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №859670 від 30.09.2009 року, виданого на ім'я ОСОБА_3, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 21 січня 2013 року, -
в с т а н о в и л а:
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 21 січня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №859670 від 30.09.2009 року, виданого на ім'я ОСОБА_3 та зобов'язано ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2 частиною земельної ділянки по АДРЕСА_1 шляхом демонтажу та винесення огорожі за межі земельної ділянки для обслуговування будинку.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 115 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Апелянт зазначає, що у 2008 році був погоджений акт встановлення та відновлення зовнішніх меж землекористування в натурі та план земельної ділянки, як начальником управління архітектури і містобудування, в.о. начальника управління земельних ресурсів в м. Івано-Франківську, так і суміжними землекористувачами, в тому числі і ОСОБА_5 - попередньою власницею земельної ділянки на якій знаходиться домоволодіння ОСОБА_2
17 листопада 2011 року інженером-геодезистом ТОВ НВП "ГІС" було проведено огляд земельної ділянки апелянта та складено акт прийому-передачі межових знаків на зберігання, згідно якого на його земельній ділянці встановлено межові знаки згідно розміру та місцезнаходження земельної ділянки, що показані на плані-схемі, який був доданий до даного акту. План-схема земельної ділянки, як додаток до акту прийому-передачі межових знаків від 17.11.2011 року і план земельної ділянки, який існує в технічній документації, а також план меж земельної ділянки, який зазначений на зворотній стороні Державного акту на право власності на дану земельну ділянку є ідентичними. А це означає, що межі земельної ділянки взагалі не змінювались.
При цьому, межі земельної ділянки по АДРЕСА_2 були встановлені землекористувачами ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 ще в 2003 році, що значно раніше ніж відбулось узгодження та встановлення зовнішніх меж земельної ділянки апелянта по АДРЕСА_3. План ділянки по АДРЕСА_2 був погоджений як ОСОБА_5 так і відповідачем. Аналогічні підписи ОСОБА_5, які є на акті встановлення та відновлення зовнішніх меж землекористування в натурі земельної ділянки апелянта є і на акті встановлення та виносу зовнішніх меж землекористування в натурі по АДРЕСА_2, співвласницею якої була до 2010 року ОСОБА_5 Це свідчить про те, що розміри та межі ділянки ОСОБА_2 були узгоджені і влаштовували всіх власників ще з 2003 року.
Поза увагою суду залишилась та обставина, що державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є похідною і залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий оскаржуваний державний акт.
Таким чином, позивачкою не було надано суду жодних доказів на підтвердження протиправної поведінки відповідача, що призвело до порушень норм земельного законодавства, чи прав та законних інтересів ОСОБА_2
Вислухавши суддю-доповідача, доводи представника апелянта, заперечення позивача та його представника, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст.10 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів.
Згідно ч.1 ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 24.10.2008 року №12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку", перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.
Колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення без дотримання вимог щодо його законності та обґрунтованості.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 більше 10 років тому влаштував металеву огорожу на суміжній земельній ділянці, що належала матері позивачки ОСОБА_5, захопивши при цьому приблизно 1 метр земельної ділянки по всій довжині межі від точки В до точки А - 13,16 м., згідно Державного акту. А тому, виготовлення Державного акту на право власності на земельну ділянку відповідачем проводилось з грубим порушенням вимог земельного законодавства по встановленню меж земельних ділянок в натурі та їх закріплення межовими знаками.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Як встановив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, за адресою АДРЕСА_2 на відстані одного метра від межі земельної ділянки ОСОБА_3, батьками ОСОБА_2 була збудована літня кухня.
Рішенням Івано-Франківської міської ради №289 від 12.06.2007 року дозволено ОСОБА_5 (матері позивачки) провести реконструкцію літньої кухні під житлові та допоміжні приміщення з добудовою та надбудовою мансардного поверху на власній земельній ділянці. Рішенням Івано-Франківської міської ради №417 від 21.08.2007 року ОСОБА_2 включено співзабудовником на реконструкцію літньої кухні. На підставі цих рішень органу місцевого самоврядування ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було проведено реконструкцію літньої кухні, яка була здійснена без порушень та відхилень від проекту.
На підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №12 від 26.01.2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було видано свідоцтво на право власності на вищевказане нерухоме майно (по ? частки). 04.06.2010 року, згідно договору дарування, ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_2 свою частку домоволодіння та земельної ділянки для його обслуговування.
В той же час, суміжна земельна ділянка, що знаходиться по АДРЕСА_3, належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, на підставі договору купівлі-продажу від 11.11.1988 року, згідно Державного акту на право власності серії ЯЖ №859670 від 30.09.2009 року, який був виданий на підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 16.10.2008 року.
Таким чином, вищезазначені суміжні земельні ділянки належать ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на законних підставах, з належним оформленням правовстановлюючих документів, які підтверджують їх право власності.
Колегія суддів приходить до висновку, що визнаючи Державний акт на право власності недійсним та зобов'язуючи ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 частиною земельної ділянки шляхом демонтажу та винесення огорожі за межі земельної ділянки для обслуговування будинку, суд не врахував обставини щодо правомірності користування відповідачем належної йому на праві власності земельної ділянки, належно не обґрунтував підстави для задоволення позову.
Так, актом встановлення та виносу зовнішніх меж землекористування в натурі гр. ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 від 08.05.2003 року, інженером ДП "Івано-Франківський міський центр ДЗК" ОСОБА_1 та у присутності спеціаліста міського відділу земельних ресурсів ОСОБА_8 проведено встановлення на місцевості меж земельної ділянки, що знаходиться в м. Івано-Франківську по АДРЕСА_2 (а.с.166-167). Зазначено, що межі земельної ділянки проходять по металевій і дерев'яній огорожі і по стіні будівлі,ніяких претензій при встановленні меж землекористування не виявлено.
При цьому, до акту, який підписали та завірили печатками в тому числі ОСОБА_5 та ОСОБА_3, додано план земельної ділянки, де чітко зазначено, що стіна літньої кухні знаходиться на межі земельних ділянок. Ніяких заперечень ні до акту встановлення та виносу зовнішніх меж землекористування в натурі, ні до доданого плану ОСОБА_5 не мала.
Актом встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування гр. ОСОБА_3 від 06.06.2008 року, на проведення інвентаризації землеволодіння спеціалістами ТзОВ НВП "ГІС" в присутності спеціаліста управління земельних ресурсів в м. Івано-Франківську ОСОБА_9 проведено встановлення на місцевості меж земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_3 (а.с.7) та зазначено аналогічні умови, а саме, що межі земельної ділянки проходять по огорожі, по стінах будівель і по умовній межі та, що ніяких претензій при встановленні меж землекористування не виявлено. Даний акт підписаний, як ОСОБА_3 так і ОСОБА_5
Оскільки при прийнятті міською радою законних рішень про передачу у приватну власність ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 суміжних земельних ділянок та видачу відповідних державних актів прав ОСОБА_2 порушено не було, суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Такий опис меж відображено в плані земельної ділянки і в державному акті позивачки і вона не заперечувала про передачу у власність такої земельної ділянки.
Крім того, згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечується рівні умови здійснення своїх прав.
У відповідності до ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За правилами ч.1 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з ст.126 ЗК України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.
Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що право власності має абсолютний характер та є непорушним.
Статтею 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку посвідчено державним актом серії ЯЖ №859670 від 30.09.2009 року і є похідним від рішення Івано-Франківської міської ради від 16.10.2008 року про передачу йому у власність земельної ділянки.
Таким чином, за змістом ст. 152 ЗК України, визнання недійсним державного акта на право власності на землю як самого по собі правовстановлюючого документа, не передбачено зазначеною нормою.
Вимога захисту порушених прав власника на землю реалізується зацікавленою особою шляхом звернення до суду з вимогою визнання недійсним відповідного рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки.
Суд першої інстанції не звернув увагу, що державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, а тому вимога про визнання недійсним державного акту на право власності є похідною та залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт.
Одночасно, колегія суддів не бере до уваги свідчення ОСОБА_5, яка стверджувала під час розгляду справи у суді першої інстанції, що вона не підписувала план земельної ділянки та акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування ОСОБА_3 при виготовленні технічного звіту, оскільки вона являється матір'ю позивачки, а тому, такі свідчення можуть бути упередженими. Доказів, які б підтверджували факт підробки підписів та печатки ОСОБА_5 суду надано не було.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвалене рішення не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, про відмову у задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог.
Керуючись ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 21 січня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог - управління Держкомзему в м. Івано-Франківську до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою для обслуговування домоволодіння по АДРЕСА_1, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №859670 від 30.09.2009 року, виданого на ім'я ОСОБА_3 - відмовити.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий А.І. Шишко
Судді: О.Ю. Беркій
О.В. Пнівчук