Головуючий суду І інстанці- Павленко Л.М.
Суддя-доповідач-Арабей Т.Г.
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
Іменем України
03 жовтня 2008 року Справа № 22а-9838/08
м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Арабей Т.Г.
суддів Геращенко І.В., Малашкевич С.А.
при секретарі Шептульовій С.Ю.
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1
від відповідача - Пащенко І.С за довіреністю
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради
на постанову Київського районного суду м. Донецька
від 10 червня 2008 року
по справі № 2а-62/08
за адміністративним позовомОСОБА_1
до відповідача Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради
про стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Донецька з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради про стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення за 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007 роки згідно ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Постановою Київського районного суду м. Донецька від 10 червня 2008р. у справі № 2а-62/08 позовна заява задоволена у повному обсязі: стягнуті недоотримані грошові кошти на оздоровлення за 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007 роки в сумі 9288 грн.
Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовної заяви відмовити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права.
Зазначає, що постанова суду першої інстанції прийнята без урахування розміру цього виду допомоги, встановленому постановою КМУ від 26.07.1996 року № 836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та постановою КМУ від 12.07.2005 року № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Всі виплати, передбачені Законом України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, у тому числі виплати щорічної допомоги на оздоровлення, і які базуються на розмірі мінімальної заробітної плати, виплачується у розмірах, встановлених вказаними постановами КМУ. Крім того апелянт наголошує на тому, що суд першої інстанції не застосував вимоги ст. 99 КАС України.
Представник апелянта у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу.
Позивач у судовому засіданні просив рішення суду І інстанції залишити без змін.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила.
Позивач - учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії (посвідчення НОМЕР_1 - а.с.3).
Перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Київського районного суду м. Донецька як особа, яка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, категорія 2, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Статтею 48 зазначеного Закону передбачена щорічна допомога на оздоровлення, зокрема, особам 2 категорії - п'ять мінімальних заробітних плат, при цьому розмір мінімальної заробітної плати встановлюється на момент виплати.
Фактично відповідачем виплачена позивачу щорічна допомога на оздоровлення:
за 2002 рік - в сумі 26 грн. 70 коп. (15.12.2003р.)
за 2003 рік - в сумі 26 грн. 70 коп.(31.08.2004р.)
за 2004 рік - в сумі 26 грн. 70 коп.(04.02.2005р.)
за 2005 рік - в сумі100 грн. (17.11.2005р.)
за 2007 рік - в сумі 100 грн.(16.04.2007р.)
Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої інстанції та апеляційним судом, в апеляційній скарзі вказується на порушення норм матеріального права.
Як вважає заявник скарги, при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення треба керуватись розміром такої допомоги, який встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (для ІІ групи інвалідності в сумі 26 грн. 70 коп.), а з 2005 року - Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (в сумі 120 грн.).
Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, а апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади.
Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Статтею 63 Закону передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 48 спеціального Закону щорічна допомога на оздоровлення сплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання громадянина.
Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256, якою затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення.
Таким чином, відповідач є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та нього покладений обов'язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема, пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Колегія суддів вважає необґрунтованим застосування відповідачем при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення розміру таких виплат, який встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та з 2005 року - Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Статтею 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачена щорічна допомога на оздоровлення особам, зокрема, інвалідам ІІ групи - п'ять мінімальних заробітних плат.
Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Тобто, нормами спеціального Закону визначений розмір щорічної допомоги як величина, кратна розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на час здійснення виплати.
Всупереч нормам спеціального закону, зазначеними постановами встановлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі, зокрема, для учасників ліквідації Чорнобильської катастрофи 2 категорії за 2002-2004р. - 26 грн. 70 коп., та з 2005р. - в сумі 100 грн.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно частини 4 статті 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу у відповідності до пункту 2 Указу Президента України “Про Єдиний державний реєстр нормативних актів” від 27.06.1996 року стосовно преюдиції нормативних актів.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми ст. 48 Закону “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002, 2003, 2004, 2005, 2007 роки, а не вказані Постанови КМУ.
Конституція - Основний Закон України і має найвищу юридичну силу, а тому колегія суддів приходить до висновку, що у зазначеній ситуації, суд першої інстанції вірно застосував конституційні положення щодо пільг, компенсацій і гарантій, які Держава надає громадянам.
Таким чином, дії відповідача в частині виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 26 грн. 70 коп. за 2002,2003, 2004, роки та у розмірі 100 грн. за 2005, 2007 рік суд першої інстанції обґрунтовано визнав неправомірними, та підлягає стягненню:
за 2002 рік - в сумі 998,30 грн.(205х5-26,70);
за 2003 рік - в сумі 998,30 грн.(205х5-26,70);
за 2004 рік - в сумі 1283,30 грн.(262х5-26,70);
за 2005 рік - в сумі 1560 грн.(332х5-100);
за 2007 рік - в сумі 2000 грн.(420х5-100), а всього підлягає стягненню 6839,90 грн., з огляду на те, що на момент фактичної виплати з 15.12.2003р УПСЗН був належним відповідачем.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, в частині стягнення недоотриманих грошових коштів на оздоровлення за 2006 рік у розмірі 2875 грн., оскільки дія абзацу другого та третього частини четвертої статті 48 була зупинена в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік згідно із п. 37 ст. 77 Закону України N 3235-IV (3235-15) від 20.12.2005р. “Про Державний бюджет України на 2006 рік”, який до теперішнього часу не визнаний неконституційним Конституційним Судом України.
Тому колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволені позовної заяви в частині стягнення недоотриманих грошових коштів на оздоровлення за 2006 рік.
Наряду з викладеним, колегія суддів враховує наступне.
Суд першої інстанції вірно встановив, що за 2001 рік позивачу, також, не доплачені суми на оздоровлення відповідно до вимог спеціального Закону, але дійшов помилкового висновку про стягнення зазначених коштів за вказаний період саме з цього відповідача, оскільки виплату щорічної допомоги на оздоровлення хоча і здійснюють органи соціального захисту населення, але починаючи тільки з 29 жовтня 2003 року, відповідно до п. 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2002 року № 256.
Тобто, в частині стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення за 2001 рік позивач пред'явив вимоги до неналежного відповідача у справі, тому колегія суддів вважає за необхідне відмовити позивачу в стягненні коштів за 2001 р. саме з цього відповідача.
Крім того, стосовно посилання відповідача на пропущення позивачем процесуального строку для звернення з позовом до суду, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 3 статті 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлювати інші строки для звернення до адміністративного суду. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
На підставі викладеного керуючись Конституцією України, Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, ст. 2, ст. 9, ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 196, п.3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ст. 211, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради на постанову Київського районного суду м. Донецька від 10.06.2008р. у справі № 2а-62/08 - задовольнити частково.
Постанову Київського районного суду м. Донецька від 10.06.2008р. у справі № 2а-62/08 за позовомОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради про визнання незаконними дій відповідача та стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення за 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007 роки згідно ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” - скасувати.
Позовну заявуОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради про визнання незаконними дій та стягнення недоотриманих коштів на оздоровлення за 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007 роки згідно ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” - задовольнити частково.
Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті допомоги на оздоровлення, в розмірі передбаченому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2002, 2003, 2004, 2005, 2007 роки незаконними.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради за рахунок Державного бюджету на користьОСОБА_1 недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення за 2002, 2003, 2004, 2005, 2007 роки в сумі 6839,90 грн.
В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.
Постанова Донецького апеляційного адміністративного суду вступає в законну силу з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
У судовому засіданні 03.10.2008р. проголошено повний текст постанови.
Головуючий суддя Т.Г. Арабей
Судді І.В.Геращенко
С.А. Малашкевич