Провадження № 2/263/16/2013

                               Р І Ш Е Н Н Я

                               І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И.

30 квітня 2013 року.                      Жовтневий районний суд м. Маріуполя в складі головуючого судді Степанової С.В., при секретарі Марцині Д.С., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Чара» про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2007 року позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства «Чара» (далі – ПП «Чара») боргу в сумі 1452833 гривень. В позовній заяві вказала, що згідно рішення власника ОСОБА_5 від 19.02.1999 року було дозволено залучення особистих грошових коштів позивача в розмірі 1452833 грн. На виконання вказаного рішення 02.03.1999 року між нею та ПП «Чара» був укладений договір позики, згідно якого позивачка зобов’язана була передати до каси підприємства власні грошові кошти в зазначеній сумі окремими частинами протягом 02.03.1999 року по 31.12.2001 року на праві витребування повернення позики у будь-який час. Вона виконала умови договору позики, про що підтверджують квитанції до касових ордерів за підписами касира та головного бухгалтеру, які скріплені печаткою підприємства. 05.04.2006 року засновник ПП «Чара» подарувала корпоративні права підприємства ОСОБА_6, про що до Статуту підприємства було внесено зміни. У 2007 році позивачка звернулася з вимогою повернути їй позику, але останнім їй було відмовлено, оскільки не визнав цей борг. Просила стягнути з ПП «Чара» борг в сумі 1452833 гривень.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала в повному обсязі на підставах, вказаних в позовній заяві. Суду пояснила, що вона хоча і працювала директором ПП «Чара» з 1996 року по квітень 2007 року та підписувала всі документи на підприємстві, але здавала грошові кошти в касу підприємства як приватна особа, та касир підприємства їй виписувала квитанції до прибуткового касового ордеру, ставила свій підпис, потім на квитанції ставила свій підпис та печатку головний бухгалтер підприємства. Головний бухгалтер ОСОБА_7 та касир ОСОБА_8 при розгляді справи у 2007 році підтвердили свої підписи на квитанціях, що вона здавала гроші та ОСОБА_8 заповнювала квитанції. Наполягала, що при даному розгляді справи свідки дали неправдиві показання, оскільки вони працюють на підприємстві, яким фактично керує ОСОБА_3 Коли знищувалися документи підприємства, головний бухгалтер ОСОБА_7 їй запропонувала забрати прибуткові касові ордери. Повернення боргу не вимагала до часу свого звільнення. Просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги на підставах, вказаних в позовній заяві та просила позов задовольнити. Суду пояснила, що позивачка надала ПП «Чара» частинами грошові кошти у сумі 1452833 гривень на підставі договору позики від 02.03.1999 року, згідно якого ОСОБА_1 мала право на повернення грошів в указаний позивачкою час. Позовні вимоги підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів та договором позики від 02.03.1999 року. Крім того, договір позики був погоджений з засновником ПП «Чара» ОСОБА_5, що підтверджується рішенням ОСОБА_5 від 19.02.1999 року, згідно якого головному бухгалтеру ОСОБА_7 запропоновано отримати гроші від ОСОБА_1 згідно договору позики та прибуткових касових ордерів. Договір позики відповідає статтям 374-375 ЦК України 1963 року та позивачка повністю виконала свої обов’язки за договором позики. Позивачка працювала директором ПП «Чара», тому до 2007 року не вимагала повернення боргу, оскільки знала, що гроші вкладені в розвиток господарської діяльності підприємства та необхідність у вказаній сумі у позивачки виникла у 2007 році. Новий засновник ПП «Чара» ОСОБА_9 не відмовляв ОСОБА_1 у поверненні боргової суми, але у подальшому, 11.04.2007 року, незаконно звільнив ОСОБА_1 з підприємства та відмовив у виконанні боргових зобов’язань. 21.05.2007 року суд ухвалив рішення про стягнення з ПП «Чара» на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 1452833 гривень, але згодом рішенням було скасовано за нововиявленими обставинами, з якими представник не погоджується, оскільки гроші ОСОБА_1 ПП «Чара» повернуті не були, що підтверджується відсутністю розписки ОСОБА_1 та відсутністю банківського платіжного доручення про повернення їй боргу. ОСОБА_1 надала підприємству в борг суму, яка менше ніж та, що була оговорена у договорі позики, тому що підприємство потребувало саме такої суми 1452833 гривень, що оговорено п. 2.1 договору. ОСОБА_1 не повинна була контролювати отримання від неї підприємством грошових коштів на розрахунковий рахунок підприємства та їх подальше витрачання, оскільки договором позики такого обов’язку ОСОБА_1 не передбачено. Повноваження ОСОБА_1 передбачені в Статуті підприємства. Борг ОСОБА_1 підприємство не повертало, розписка про отримання ОСОБА_1 від підприємства суми 1500000 грн. від 12.04.2006 року є підробленою. Нумерація квитанцій про отримання грошів від ОСОБА_1 зумовлюється тим, що у підприємства було приблизно 7 магазинів, дачний клуб, кафе, та ще пару об’єктів, з яких здавалася в касу підприємства виручка кожен день. Позову про визнання договору позики недійсним відповідач не подав. Документи підприємства за період 1999 року по 2001 року були знищені комісією по закінченню терміну зберігання після проведення податкової перевірки.

Представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав у повному обсязі, просив відмовити у їх задоволенні. Стверджував, що договір позики 02.03.1999 року та квитанції за прибутковими касовими ордерами були виконанні у 2007 році перед судовими засіданнями. Суду пояснив, що рішення засновника ПП «Чара» ОСОБА_5 від 19.02.199 року не відповідає формі, яка була зазвичай на їх підприємстві та не підписано нею. Договір позики 02.03.1999 року повинен бути набраний на печатній машині та мати марку гербового збору, а не роздрукований на принтері, оскільки підприємство у 1999 році всі документи печатало на печатній машинці, адреса підприємства зазначена інша ніж та, що була на час укладення цього договору, печатка підприємства не має чітких двох ободків, які стерлися за часом використання печатки, що характерно для печатки 2007 року, реквізити сторін розташовувалися на договорах підприємства інакше. Оскільки не має первинних документів та касових книг за період 1999 року по 2001 рік, то неможливо встановити господарську діяльність підприємства, та квитанції до прибуткових касових ордерів не можуть бути належними доказами, оскільки вони виписані під впливом загроз та не відповідають типовій формі первинного обліку касових операцій. Іншого доходу ніж заробітна плата, яку отримувала ОСОБА_1, працюючи директором ПП «Чара», у неї не було, тому вона не мала можливості надати у позику підприємству суму, яку вона з нього вимагає.

Представник відповідача ОСОБА_4 позовні вимоги не визнала у повному обсязі, просила відмовити у їх задоволенні. Суду пояснила, що з жовтня 1996 року по 11.04.2007 року ОСОБА_1 займала посаду директора в ПП «Чара», її службові обов’язки регулювалися як трудовим контрактом, який був з нею укладений, так і Статутом підприємства та Законами України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про підприємства». Згідно Статуту підприємства, ОСОБА_1 мала ліміт розпорядження коштами підприємства, а саме не мала права приймати жодного рішення, пов’язаного з майновим станом підприємства. Вона не була усунута від розпорядження коштами підприємства, які підприємство отримувало від господарської діяльності. Всі розрахунки ПП «Чара» вело у безготівковій формі і ОСОБА_1 відповідала перед засновником підприємства за його фінансовий стан. За період 1996 року по 2007 року підприємство повністю було підконтрольне ОСОБА_1, а саме, які документи складалися, як був організований бухгалтерський облік, облік касових операцій, взаєморозрахунки, позикові гроші, фінансова допомога та інше відносилося до компетенції ОСОБА_1, тому розділити ОСОБА_1, як керівника підприємства та як фізичну особу, неможливо. Заперечувала факт одержання відповідачем в борг суми, яку просила стягнути позивачка на підтвердження чого вказала, що 25.04.2006 року ОСОБА_5 був укладений договір дарування корпоративних прав ПП «Чара» своєму сину ОСОБА_9, згідно умов якого є відомості про те, що ніякої заборгованості ПП «Чара» не має, про що скріплено підписом ОСОБА_5, яка на даний час померла. ОСОБА_9 посилив контроль за діяльністю підприємства та виявив розбіжності в діяльності ОСОБА_1 на посаді директора, в зв’язку з цим вона отримувала зауваження щоб самочинно не розпоряджалася коштами підприємства, в результаті чого у лютому 2007 року ОСОБА_1 організувала та провела процедуру знищення документів, а саме касових звітів та документів, які підтвердили б факт, що ніяких грошових коштів від ОСОБА_1 в касу підприємства не надходило. У зв’язку із тим, що підприємство отримало в кредит грошову суму у розмірі 600000 грн., 04.04.2007 року ОСОБА_1 незаконно заволоділа 596400 грн. ПП «Чара» та які до каси підприємства не надійшли. ОСОБА_6 запропонував ОСОБА_1 в тижневий строк погасити цю заборгованість, але ОСОБА_1 відмовилася та 11.04.2007 року вона була звільнена за порушення трудової дисципліни. 12.04.2007 року ОСОБА_1 поштовим відправленням направила на адресу ПП «Чара» заяву від 04.04.2007 року, в якій просила зарахувати грошові кошти в сумі 596400 грн. в рахунок боргу підприємства перед нею. Їй була направлена відповідь, що підприємство заборгованості перед нею не має, окрім заборгованості по заробітній платі приблизно 700 грн. Після чого по даному факту підприємство звернулося з заявою про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, прокуратурою Донецької області порушена кримінальна справа за ч. 5 ст. 191 КК України, яка до теперішнього часу розслідується. Тому вважала, що саме небажання ОСОБА_1 повернути підприємству гроші, спричинило подачу нею у травні 2007 року позову про стягнення з підприємства боргу. Вважала що договір позики від 02.03.1999 року був неукладений, оскільки грошові кошти від ОСОБА_1 до каси підприємства не надходили, що підтверджується як свідченнями головного бухгалтера підприємства ОСОБА_7 та касира ОСОБА_8, так і балансами підприємства та висновками судово-бухгалтерської експертизи № 198/24 від 29.08.2008 року та судово-економічної експертизи № 6701/25 від 16.04.2010 року про відсутність заборгованості ПП «Чара» перед ОСОБА_1 станом на 11.04.2007 року, тому позов про визнання договору позики не подавався. Рішення засновника ПП «Чара» ОСОБА_5 від 19.02.1999 року, яким була дана згода на залучення особистих коштів у розмірі 1500000 грн. від директора ПП «Чара» ОСОБА_10, надано позивачем в копії, тому як доказ його брати до уваги неможливо. Також, в матеріалах справи відсутній оригінал договору позики від 02.03.1999 року. Просила застосувати строк позовної давності, оскільки вважала, що він сплинув 29.12.2004 року у зв’язку із тим, що остання квитанція до прибуткового касового ордеру датована 29.12.2001 року та саме з цього часу позивач протягом трьох років мала право вимагати повернення боргу.

Допитаний у якості свідка ОСОБА_9, який працює заступником директора ПП «Аліандр» та якому ОСОБА_5 у 2006 році подарувала корпоративні права ПП «Чара», суду показав, що ОСОБА_1 працювала директором ПП «Чара» та ніколи не надавала підприємству особисті гроші у сумі 1500000 грн. При оформленні у нотаріуса відчуження його матір’ю ОСОБА_5 на його користь корпоративних прав, він дізнався, що підприємство нікому нічого не повинно. ОСОБА_1 вимогу про повернення їй боргу не заявляла доки він не звільнив її у квітні 2007 року, коли виявив розкрадання на підприємстві. З 1999 року по 2002 року йому не відомо як приймалися гроші до каси підприємства. Протягом всього періоду існування ПП «Чара» головним бухгалтером була ОСОБА_7, касиром - ОСОБА_8, які повідомили його, що ОСОБА_1 примусила їх підписати квитанції до прибуткових касових ордерів, але до правоохоронних органів з приводу договору позики від 02.03.1999 року та документів, якими позивачка підтверджує свій позов, він не звертався. ОСОБА_1 знищила документи підприємства за строком їх зберігання, він знав про це та не заперечував, оскільки вважав, що вона правильно робить.

Допитана в якості свідка ОСОБА_7, яка працює директором ПП «Аліандр», з 1998 року працювала головним бухгалтером ПП «Чара», з квітня 2007 року по листопад 2008 року працювала директором ПП «Чара», суду показала, що коли ОСОБА_1 працювала директором ПП «Чара» відносини з нею були нормальні, тобто неприязних відносин не було, у позивачки лише складний характер, такі ж відносини були і після звільнення позивачки з підприємства. В березні-лютому 2007 року весь архів ПП «Чара» з кінця 1996 року по 2003 рік було знищено. Підтвердила, що на квитанціях та прибуткових касових ордерах, які надані до матеріалів справи, стоїть її підпис, який вона ставила після підписання їх касиром підприємства ОСОБА_8, але підписувала вона їх під тиском позивачки, гроші до каси підприємства від ОСОБА_1 не надходили, тобто підписані нею квитанції та прибуткові касові ордери безгрошові. Вказані документи виписала касир ПП «Чара» ОСОБА_8, але з її слів, їй відомо, що ОСОБА_1 заставила ОСОБА_8 виписати вказані документи та після чого остання принесла їх на підпис їй. Допитана у якості свідка при розгляді вказаної справи у 2007 році вона не зазначала про дані обставини, оскільки її про це не питали, а підтвердила лише, що її підписи стоять на квитанціях та прибуткових касових ордерах. В розшифровці балансу підприємства, у рядку « 530 – кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги» підлягало відображенню заборгованість перед ОСОБА_1 та іншими фізичними особами, якщо б така заборгованість існувала, але вона відсутня. На підприємстві договори позики не укладалися, оскільки для цього необхідна ліцензія та сплата за це податків, а якщо необхідно було залучити грошові кошти, то оформлювалася фінансова допомога на поворотній основі, яку надавала лише засновник підприємства ОСОБА_5 Згідно рішення засновника ПП «Чара» ОСОБА_5 від 20.03.2002 року, вона не переводила борг підприємства перед ОСОБА_1 на ОСОБА_5

Допитана в якості свідка ОСОБА_8, яка працює бухгалтером ПП «Аліандр», з березня 1997 року по квітень 2007 року працювала бухгалтером ПП «Чара», підпорядковувалася директору ОСОБА_1 та головному бухгалтеру ОСОБА_7, з квітня 2007 року по листопад 2008 року працювала головним бухгалтером ПП «Чара». Суду показала, що зі ОСОБА_1 у неї були лише робочі відносини, після звільнення позивачки з підприємства, вона з нею бачилася лише в суді. Приблизно в березні 2007 році ОСОБА_1 шляхом усного розпорядження примусила її виписати квитанції та прибуткові касові ордери за період з 1999 року по 2001 рік на суму 1500000 грн., в яких вона зазначала «позика згідно договору», але договору позики від 02.03.1999 року вона не бачила, виписала документи на меншу суму та після надала вказані документи головному бухгалтеру ОСОБА_7, тобто виписані та підписані нею квитанції та прибуткові касові ордери є безгрошові, про що вона повідомила ОСОБА_7 ОСОБА_9 про це не повідомила. При дослідженні квитанцій показала, що деякі квитанції вона не виписувала, хто виписував, їй невідомо, але всі підписувала вона. Фактично до каси підприємстві надходили гроші як фінансова допомога на поворотній основі, яку надавала лише засновник підприємства ОСОБА_5, а потім ОСОБА_9 При розгляді вказаної справи в суді у 2007 році вона повідомляла суд про те, що заборгованості перед ОСОБА_1 ПП «Чара» не має, але про те, що виписані нею квитанції та приходні касові ордери є безгрошовими, її ніхто не питав.

Суд, вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

21.05.2007 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя ухвалив рішення про стягнення з ПП «Чара» на користь ОСОБА_1 за договором позики від 02.03.1999 року боргу в сумі 1452833 гривень, яке набрало законної сили 06.08.2007 року.

27.01.2012 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя рішення суду від 21.05.2007 року скасовано у зв’язку із нововиявленими обставинами, а саме: відсутністю підпису ОСОБА_5 на рішенні засновника ПП «Чара» від 20.03.2002 року, висновками судово-бухгалтерської експертизи № 198/24 від 29.08.2008 року та судово-економічної експертизи № 6701/25 від 16.04.2010 року про відсутність заборгованості ПП «Чара» перед ОСОБА_1 станом на 11.04.2007 року, рішенням апеляційного суду Донецької області від 14.11.2011 року, яким підтверджується відсутність у ПП «Чара» заборгованості перед ОСОБА_1

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачка з 12 жовтня 1996 року працювала на посаді директора ЧП «Чара», засновником якого була ОСОБА_5 За погодженням з останньою і на підставі її рішення від 19 лютого 1999 року між ОСОБА_1 та ПП «Чара» 2 березня 1999 року було укладено письмовий договір позики грошових коштів, за умовами якого ОСОБА_1 зобов’язалася передати у власність ПП «Чара» 1500000 грн., а ПП «Чара» зобов’язалося повернути позивачці суму позики в будь-який час на її вимогу в строк, зазначений позивачкою.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а, відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог ст. 374 ЦК України 1963 року, який діяв на час укладення та виконання договору, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Згідно ст. 1046 ЦК України 2003 року, який діє на час виникнення спору, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку є кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним в момент передачі грошей.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України 2003 року позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (в т.ч. грошові кошти у такій самій сумі) в строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.п. 3.1-3.3, 3.5.1 п/п „а”, п.п. 3.5.2 Статуту ПП «Чара» засновник здійснює свої права по управлінню підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Підприємство очолює директор, діючий на підставі єдиноначальства і засновник має право прийняти обов’язки директора на себе або призначити директора на підставі контракту (договору). Директор, зокрема, має право без довіреності представляти підприємство в усіх установах, підприємствах, організаціях і укладати всякого роду угоди і інші юридичні акти згідно з діючим законодавством України. Директор підзвітний засновнику. (Т. 1 а.с. 10-14).

Незважаючи на те, що договір позики був укладений між позивачкою, як фізичною особою й нею же, як директором ПП «Чара», інтереси якого вона представляла, його не можна розглядати, як оформлений з порушенням вимог ст. 62 ЦК України 1963 року, тому що ця угода була зроблена не в інтересах позивачки, а в інтересах підприємства, яке вона представляла, і від цієї угоди особисто позивачка не одержувала ніяких благ або переваг, тому що її гроші використалися на потреби самого підприємства. Крім того, договір позики був погоджений з засновником ПП «Чара» ОСОБА_5, що підтверджується рішенням ОСОБА_5 від 19.02.1999 року, згідно якого головному бухгалтеру ОСОБА_7 запропоновано отримати гроші від ОСОБА_1 (Т. 1 а.с. 8). Крім того, при таких обставинах, коли сума позики передавалася відповідачу неодноразове. протягом тривалого часу і різними сумами, а відповідач належним чином оформлював за отримання цих сум, вважати, що засновник ОСОБА_5 не знала про укладений договір позики, суд підстав не вбачає.

Ствердження представника відповідача про те, що суд не повинен брати до уваги у якості доказу рішення ОСОБА_5 від 19.02.1999 року, оскільки воно надано суду у копії, суд не бере до уваги, оскільки згідно ст. 64 ЦПК України, письмові докази можуть подаватися суду в копіях та якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу, але такого клопотання представники відповідача не заявляли та вказана розписка є документом ПП «Чара» та повинен зберігатися саме у відповідача.

На підставі наданих ОСОБА_1 повноважень, вона 2 березня 1999 року уклала з відповідачем договір позики, який за своїм змістом і формою відповідає вимогам статей 374-375 ЦК України в редакції 1963 року та статей 1046, 1047 ЦК України 2003 року та міститься в матеріалах справи завірена суддею копія цього договору. (Т. 1 а.с. 6-7).

За п.п. 2.1-2.4 умов цього договору ОСОБА_1 зобов’язалася передати ПП «Чара» власні грошові кошти у розмірі 1500000 грн. окремими частками в строк з 2 березня 1999 року по 31 грудня 2001 року, а ПП «Чара» зобов’язався приймати погоджені суми в касу підприємства, оформлювати їх надходження належним чином і надавати ОСОБА_1 квитанції до прибуткових касових ордерів із підписом касира, головного бухгалтера та печаткою підприємства. При цьому сторони погодилися з тим, що квитанція до прибуткового касового ордеру є формою укладення договору на суму, зазначену в ній, позивачка має право в любий час вимагати від відповідача повернення суми позики, а відповідач зобов’язаний повернути суму позики в строк, зазначений займодавцем шляхом отримання грошових коштів із каси підприємства або з його розрахункового рахунку.

Порядок оформлення касових операцій у період з 1999 року по 2001 року визначався Постановою Правління Національного банку України № 21 від 02.02.1995 року «Про затвердження Порядку ведення касових операцій у національній валюті в Україні» та Постановою Правління Національного банку України № 72 від 19.02.2001 року «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 04.12.2001 року № 495, згідно яких встановлено, що приймання готівки касами підприємств, проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання готівки видається квитанція за підписами головного бухгалтера або особи, уповноваженої керівником підприємства, і касира, засвідчена печаткою підприємства.

Із квитанцій до прибуткових касових ордерів відповідача, копії яких долучені до матеріалів справи та оригінали яких досліджені в суді, і їх реєстру вбачається, що дані квитанції оформлені відповідно до умов вищевказаних нормативних актів та зазначеного договору позики: вони підписані касиром і головним бухгалтером та скріплені печаткою підприємства. Підставою отримання коштів зазначено: „позика згідно з договором”, і за період з 2 березня 1999 року по 29 грудні 2001 року відповідачем від позивачки були отримані кошти в сумі 1452833 грн. (Т. 1 а.с. 19-39, 85-87).

05.04.2006 року засновник ПП «Чара» подарувала корпоративні права підприємства ОСОБА_9, про що до Статуту підприємства було внесено зміни. (Т. 1 а.с.9). У квітні 2007 році позивачка звернулася з вимогою повернути їй позику, але останнім їй було відмовлено, оскільки не визнав цей борг.

Що стосується заперечення представників відповідача про отримання від ОСОБА_1 підприємством грошів в сумі 1452833 грн. та не надходження їх до каси підприємства, спираючись на показання свідків, то згідно з ч. 2 ст. 376 ЦК України 1963 року, яка діяла на час укладення договору позики та передачі грошів, в тих випадках, коли договір позики повинен бути укладений у письмовій формі, а саме на суму понад 50 карбованців, заперечення його за безгрошовістю шляхом свідоцьких показань не допускається, за винятком випадків кримінально карних дій.

Теж саме положення міститься у ст. 1051 ЦК України 2003 року, згідно якої якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Як пояснили в судовому засіданні представники відповідача та свідки, жоден з них не звертався до правоохоронних органів з приводу укладення та виконання договору позики від 02.03.1999 року та оформлення квитанцій та прибуткових касових ордерів під впливом обману, насильства, або під впливом тяжкої обставини.

У зв’язку із викладеним, суд не бере до уваги ствердження свідків про безгрошовість наданих позивачем квитанцій до прибуткових касових ордерів, але бере до уваги той факт, що при розгляді даної справи у 2007 році факт отримання коштів в сумі, яку вимагає позивачка, знайшов своє підтвердження в показаннях свідків ОСОБА_11 - головного бухгалтера і ОСОБА_8 – касира.

Крім того, до показань свідків при даному розгляді справи, суд ставиться критично, оскільки свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 працюють в одному приватному підприємстві разом с ОСОБА_9, всі свідки заінтересовані у відмові в задоволенні даного позову, оскільки ОСОБА_9 є новим засновником ПП «Чара», а свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 матеріально відповідальні за гроші, які повинні надходити до каси підприємства.

Залучену до справи копію розписки від 12.04.2006 року, відповідно до якої позивачці був повернутий борг колишнім засновником ОСОБА_5, суд не може визнати належним доказом повернення боргу, оскільки розписка суперечить п. 2.4 договору позики, згідно якого повернення грошових коштів позивачці повинно здійснюватися із каси підприємства або з розрахункового рахунку відповідача.(Т.1 а.с. 84).

Крім того, позивачка заперечувала факт одержання грошей від ОСОБА_5 у сумі 1500000 грн., а згідно ст. 201 ЦК України 1963 року переклад боржником свого зобов'язання на іншу особу допускається лише за згодою кредитора.У цьому випадку, позивачка передала в борг свої особисті кошти юридичній особі ПП «Чара» і згоди на переведення боргу особисто на засновника цього підприємства вона не давала, що не спростовується жодним документом.

Сама розписка позивачки від 12.04.2006 року про одержання від засновника ОСОБА_5 боргу в більшої сумі - 1500000 грн., чим за договором позики, викликає в суду сумніви щодо її дійсності, тому що розписка надрукована на комп'ютері, а не написана власноручно, поруч із підписом позивачки не написані власноручно прізвище й ім'я по батькові. Сума в розписці не відповідає тій сумі, що позивачка фактично передала в борг, а саме, зазначено 1500000 грн., а передано по квитанціях 1452833 грн. ОСОБА_10 цього суд робить висновок про те, що сума в розписці підігнана під суму, зазначену в договорі позики. У зв’язку із такими фактами судом 21.05.2007 року було постановлено окрему ухвалу. (Т. 1 а.с. 99).

Позивачка затверджує, що цю розписку вона бачить уперше, що до звернення до суду з даним позовом відповідач цю розписку їй не показував, особисто колишній засновник ПП «Чара» ОСОБА_5 гроші в борг у неї не брала й борг не повертала. Її підпис на цю розписку могли перенести з будь-якого іншого наявного на підприємстві документа за допомогою комп'ютерної техніки, Про це свідчить те, що розписка виконана на частині аркуша. Згоди на переведення боргу із ПП «Чара» на її засновника ОСОБА_5 вона ніколи не давала, чим порушено її право, передбачене ст. 201 ЦК України 1963 року.

Посилання представника відповідача на розшифровку кредиторської заборгованості ПП «Чара», у якій відсутня заборгованість перед позивачкою, суд не може визнати як доказ відсутності боргового зобов'язання, тому що ця розшифровка стосується тільки заборгованості, що виникла в червні 2002 року за станом на 01.07.2002 року і по зобов’язанням між підприємствами-кредиторами, а борг перед позивачкою утворився в період 1999-2001 роки, і як впливає з пояснень представника відповідача до квітня 2006 року не повертався.

Згідно актів про знищення від 2003, 2004 року первинні документи ПП «Чара» за 1999 рік та 2000 рік знищені за строком зберігання. (Т. 2 а.с. 71-74).

Посилання представника відповідача на висновки судово-бухгалтерської експертизи № 198/24 від 29.08.2008 року та судово-економічної експертизи № 6701/25 від 16.04.2010 року, суд до уваги не приймає, оскільки предметом дослідження експертиз був інший період часу, ніж той, стосовно якого розглядається дана справа, первинні документи, на підставі яких можливо було встановити наявність або відсутність заборгованості за договором позики від 02.03.1999 року підприємством знищені. Крім того, експертами досліджувались документи надані ПП «Чара», тобто ці документи підприємство мало можливість надати суду під час розгляду справи ще у 2007 році. (Т. 3 а.с. 33-86).

З таких самих підстав суд не приймає до уваги обставини, встановлені в рішенні апеляційного суду Донецької області від 14.11.2011 року.(Т. 2 а.с. 232-234).

Посилання представника відповідача щодо критичного аналізу договору позики, суд не бере до уваги, оскільки останнім надані суду лише припущення представника відповідача, на підставі яких суд не може вирішувати спір, крім того посилання про те, що у 1999 році всі документи ПП «Чара» готувалися лише на печатній машинці спростовуються наданою ним же копією трудового контракту від 1998 року, укладеного підприємством з позивачкою, який виконаний не на печатній машинці та роздрукований на принтері.

Рішенні засновника ПП «Чара» ОСОБА_5 від 20.03.2002 року та факт відсутністю її підпису на цьому рішенніі не стосується предмета спору.

Інші доводи заперечень представників відповідача не спростовують заявлені позовні вимоги, оскільки виходять за межі предмету спору.

Таким чином, суд вважає, що позивачка надала суду досить доказів про укладення з відповідачем 02.03.1999 року договору позики на суму 1452833 грн. і невиконання останнім своїх боргових зобов'язань, тому позовні вимоги вважає обґрунтованими.

Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно ст. 165 ЦК України 1963 року, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 256, 257, 261 ЦК України 2003 року позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 264 ЦК України 2003 року позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно матеріалів справи вбачається, що позивачка раніше 2007 року не вимагала від відповідача повернення їй боргу, що підтвердили представники відповідача та засновник ОСОБА_9 У 2007 році, дізнавшись, що відповідач не бажає повернути їй позику, ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом своїх порушених прав у квітні 2007 року та рішенням суду від 21.05.2007 року, а також рішенням апеляційного суду від 06.08.2007 року права позивача були захищені.

Тому суд вважає, що при звернення позивачки до суду у квітні 2007 року, строк позовної давності позивачем не пропущено.

Ухвалою суду від 27.01.2012 року рішення суду від 21.05.2007 року скасовано у зв’язку із нововиявленими обставинами.

Згідно ст. 365 ЦПК України, розглянувши заяву про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, суд може скасувати судове рішення, що переглядається, і прийняти нове судове рішення.

Таким чином, при даному судовому розгляді суд розглядає позовні вимоги позивачки, заявлені нею у квітні 2007 році. Інших додаткових вимог позивачка не заявляла, тому суд вважає, що позивачем не було пропущено строку позовної давності та не застосовує його при вирішенні спору.

У зв’язку із задоволенням позову суд відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі згідно Закону України «Про судовий збір», який діє на час ухвалення даного рішення, у сумі 3441 грн, оскільки позивачем судовий збір сплачений не був.

Оскільки згідно ст. 2 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, та на час ухвалення рішення ЦПК України не передбачає повернення стороні на користь якої ухвалене рішення, витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, тому суд не стягує з відповідача на користь позивача сплачені позивачем при подачі позову витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 30 грн.

На підставі ст. ст. 62, 165, 374, 375 ЦК України 1963 року, ст. ст. 256, 257, 261, 264, 1046, 1047, 1049 ЦК України 2003 року, керуючись ст. 10, 11, 60, 61, 88, 213, 215, 365 ЦПК України,

                                         В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Чара» про стягнення боргу задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства «Чара» (р/р 26001188343001 у Маріупольській філії КБ «ПриватБанк», ЄДРПОУ 22038339, МФО 335429) на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 02 березня 1999 року в сумі 1452833 (один мільйон чотириста п’ятдесят дві тисячі вісімсот тридцять три) грн.

Стягнути з Приватного підприємства «Чара» (р/р 26001188343001 у Маріупольській філії КБ «ПриватБанк», ЄДРПОУ 22038339, МФО 335429) на користь держави судовий збір у розмірі 3441 (три тисячі чотириста сорок одна) грн.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

          Суддя С.В. Степанова