Справа № 296/54/12-ц

2/296/410/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї НИ

"29" квітня 2013 р.                      м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира у складі:

Судді Адамовича О.Й.;

за участю секретаря судового засідання Ніколаєнко А.І.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, третя особа: Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання частково недійсним заповіту і договору довічного утримання, визнання права власності на частину житла і будівельні матеріали, -

В С Т А Н О В И В

Позивач ОСОБА_4 звернулася до суд з позовом до ОСОБА_5 про визнання частково недійсним заповіту, визнання за нею права власності на 1/2 частину кварти ри № 45 по вул. Гоголя, 1 в м. Житомирі та визнання права власності на будівельні матеріа ли, з яких збудовано гараж у кооперативі «Промінь» по вул. Індустріальній, 14 в м. Житоми рі.

Доповненням до позовної заяви від 02.08.2011 року, позивач ОСОБА_4 просить суд також визнати частково недійсним договір довічного утримання від 17.08.2006 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим №4222 в 1/2 частині (а.с. 72, 73 т.1).

Відповідно до п.2 ст. 31 Цивільного процесуального кодексу України крім прав та обов’язків, визначених у статті 27 ЦПК України, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач – пред’явити зустрічний позов.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що 25.04.2010 р. помер її колишній чо ловік ОСОБА_7. Під час перебування у шлюбі, вони вступили у житло вий кооператив, за спільні кошти виплатили пай за квартиру, побудували гараж, придбали інше майно. Спільний заповіт щодо майна, набутого під час шлюбу, не складали. У 1993 році вони розлучилися, проте поділ спільного майна не здійснювали. Після смерті ОСОБА_7 позивач вирішила отримати свідоцтво про право власності на частку у спільному майні по дружжя, однак у державній нотаріальній конторі їй повідомили, що колишній чоловік запо вів усе їх майно відповідачці ОСОБА_5 Вважає, що розподіл спільного майна колишнього подружжя на час посвідчення заповіту проведений не був, тому спірне спадкове майно перебувало у їх спільній сумісній власності, без визначення відповідних часток. Крім того, під час ро згляду справи позивачу стало відомо про наявність договору довічного утримання укладе ного від 17.08.2006 року між ОСОБА_7 та відповідачем ОСОБА_5. Вказаний договір позивач також просить визнати недійсним, оскільки всупереч вимогам ст.68 СК України та ст.369 ЦК України ОСОБА_7 розпорядився їх спільним нерухомим майном без взає мної згоди та її письмового дозволу.

Ухвалою від 05.04.2013р. суд залучив у якості співвідповідача ОСОБА_3, яка придбала спірну квартиру у ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу від 28.02.2011р. (а.с. 240-243 т.1).

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, доповнення до них та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_5 та її представник позов не визнали та просили в позові відмовити. Зокрема, представником відповідача вказується про неможливість розгляду справи про поділ майна подружжя без колишнього чоловіка позивача ОСОБА_7, який помер. Також, на думку представника відповідача позивачем не вказується підстави з яких повинні бути визнанні недійсними заповіт та договір довічного утримання, крім того, позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про поділ майна подружжя та про визнання договорів недійсними, що також є підставою для відмови у позові. У зв’язку з цим, просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_3 позов заперечила з підстав викладених у письмових запереченнях на позов, які були надані нею в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору (а.с. 237-239 т.1). Вважає, що на момент укладання 28.02.2011р. між ОСОБА_5 та нею договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 будь-яких законодавчо визначених перешкод щодо цього не існувало та вважає себе добросовісним набувачем майна, оскільки ОСОБА_5 розпорядилася належною їй квартирою не як спільною власністю подружжя, а як власник, яким вона стала на підставі договору довічного утримання від 17.08.2006р. та після смерті її чоловіка ОСОБА_7

Третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_9 направила до суду листа у якому просила справу розглядати у її відсутність (а.с. 31 т.2).

Суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази в їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з насту пного.

Судом встановлено, що з 25.02.1962 року по 03.05.1993 рік ОСОБА_4 (позивач по справі) та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб (а.с.190 т.1).

03.05.1993 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 було розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серія І-ТП №396961 від 03.05.1993 року, актовий запис №292 (а.с.15 т.1).

Згідно свідоцтва про шлюб серія 1-ЕЛ №068779 від 31.10.2003р. виданим Міським відділом реєстрації актів громадянського стану Житомирського обласного управління юстиції, 31.10.2003 року ОСОБА_7 уклав шлюб з ОСОБА_5 (відповідач у справі) (а.с. 36 т.2).

25.04.2010 року, під час перебування у шлюбі з відповідачем ОСОБА_5, ОСОБА_7 помирає, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії 1-ТП №146792, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції, актовий запис №985 (а.с.10 т.1).

З матеріалів справи вбачається, що 16.12.2003 року ОСОБА_7 здійснив заповідальне розпорядження, яке посвідчене приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_9, згідно якого, на випадок його смерті все майно, яке буде належати йому на день його смерті, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, на що він за законом матиме право, він заповідає дружині - ОСОБА_5 (відповідачу) (а.с.29, 49 т.1).

Також, судом встановлено, що 17.08.2006 року, між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрованим у реєстрі за №4222, згідно якого, у власність відповідача була передана квартира №45, в будинку за №1 по вулиці Гоголівській в місті Житомирі (а.с.35 т.1). Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.02.2011р., 13.09.2006 року право власності на вказану вище квартиру було зареєстроване за ОСОБА_5 (а.с. 47 т.1).

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 28.02.2011 року, який посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрованому в

реєстрі за №2038, ОСОБА_5 продала квартиру №45, в будинку за №1 по вулиці Гоголівській в місті Житомирі Метельській ОСОБА_11 (співвідповідачу).

Як вказувалося вище, з 25.02.1962 року по 03.05.1993 рік ОСОБА_4 (позивач по справі) та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі.

19.01.1968р., згідно розпорядження Міськради №13 від 18.01.1968р., на ім’я ОСОБА_12 був виданий ордер №278 на проживання у ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9). В подальшому, адресу будинку було змінено на вул. Гоголівську, 1.

Згідно довідок Житлово-будівельного кооперативу №2 від 25.10.2012р. №879 (а.с. 1 т.1), від 21.11.2012р. №958 (а. с. 6 т.2) та від 31.01.2013р. №58 (а.с. 22), ОСОБА_7 був членом кооперативу квартири АДРЕСА_2 з 1968 року. Перший пайовий внесок сплачений в 1967 році в сумі 1700крб. Останній пайовий внесок сплачений в березні 1982 року в сумі 106 крб. Сума виплаченого паю складає 3690крб. 73 коп. На момент видачі довідок членом кооперативу є ОСОБА_5, згідно договору довічного утримання №4222 від 17.08.2006р.

Також, згідно договору на купівлю-продаж від 16.04.1980 року, ОСОБА_13 придбав у гр. ОСОБА_14 капітальний гараж №804 в гаражному кооперативі «Промінь» в м. Житомирі (а.с. 229 т. 1).

Згідно довідки гаражного кооперативу промінь від 23.11.2011р. №58, ОСОБА_5 була прийнята в члени гаражного кооперативу 27.10.2010 року на підставі заповіту від 16.12.2003р. за №4621 та довідки про смерть ОСОБА_15 від 27.04.2010р. Починаючи з 2004 року членські внески за гараж №804 сплачувала ОСОБА_5 В 2004 році було проведено капітальний ремонт гаража №804.

Згідно із ч. 1 ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ст. 28 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Згідно ст. 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Згідно ст..60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 68 СК передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної вла сності на майно, набуте за час шлюбу і розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за вза ємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 70 СК країни, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 146 ЖК України та п.43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, поділ квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу між членом кооперативу і його дружиною допускається в разі розірвання шлюбу між ними, якщо пай є спільною власністю подружжя і якщо кожному з колишнього подружжя є можливість виділити

ізольоване жиле приміщення в займаній ними квартирі. Поділ квартири провадиться за згодою між колишнім подружжям, а в разі відсутності згоди - за рішенням суду.

Відповідно до пункту 23 Постанови Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК України, ч.3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частини 2,3.ст. 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені із цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до роз’яснень Пленуму ВСУ в підпункті «а» п.6 постанови від 18.09.1987 року №9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи», пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Отже, виходячи з наведених вище норм, які були чинні на час розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 та норм чинних на час складання заповіту та договору довічного утримання, та виходячи з матеріалів справи, спірна квартира та гараж є об’єктами спільної сумісної власності, оскільки були придбані під час перебування позивача у шлюбі з ОСОБА_7 і починаючи з 1967 року по березень 1982 року подружжя спільно сплачувало пай за спірну квартиру АДРЕСА_3. Крім того, оскільки не доведено іншого, із загальних коштів подружжя сплачувались житлово-комунальні послуги, облаштовувались належне їм спірні помешкання та гараж № 804 у гаражному кооперативі «Промінь» м. Житомира.

Згідно ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Частиною 3 статті 368 ЦК України встановлюється, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.2 ст. 370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо іншого не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Враховуючи, що після розірвання шлюбу в 1993 році колишнє подружжя не поділило спільне майно, то квартира АДРЕСА_3 залишилася у їхній спільній сумісній власності. При цьому, необхідно виходити з того, що частки ОСОБА_4 та ОСОБА_7 у спільному сумісному майні були рівними, оскільки іншого при розгляді справи не встановлено.

Необхідно зазначити, що позивач не втратила титулу власника (співвласника) квартири і після отримання ОСОБА_7 свідоцтва про право власності на квартиру №45 від 14.07.2006 року, виданого виконкомом Житомирської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 13.07.2006 року за №546 (а.с.37 т. 1).

Законодавець у ст.369 ЦК України передбачив, що співвласники майна, яке є у спільній сумісній власнос ті, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ни ми. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спі льним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласни ків на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріа льному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріа льно посвідчена.

Згідно ч.4 ст. 369 ЦК України, правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи, що при укладанні договору довічного утримання від 17.08.2006 року ОСОБА_7 не отримав нотаріально посвідчену письмову згоду на відчуження спільного майна від іншого співвласника квартири №45, а саме колишньої дружини ОСОБА_4, суд вважає, що він не мав права розпоряджатися спільною сумісною власністю та вчиняти відповідний правочин, що є підставою для визнання такого договору частково недійсним згідно ст. 215 та ст. 369 ЦК України.

Відповідно до п.1 ч. 2ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільного права та інтересу може бути визнання права.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи, що право власності позивача на 1/2 квартири АДРЕСА_3 не визнається відповідачами, суд вважає, що позивачем було вірно обрано спосіб захисту свого порушеного цивільного права та інтересу шляхом звернення з позовом про визнання права власності на вказану вище частину квартири.

Звертаючись до суду з позовом про визнання договору довічного утримання недійсним та про захист свого права власності, позивачем не було пропущено строку позовної давності, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 дізналася про порушення своїх прав після смерті свого колишнього чоловіка та звернення з даним позовом.

Відповідачами не було доведено належними та допустимими доказами наявності обставин, які свідчили б, про обізнаність позивача в порушенні її прав власності на майно у строки, які перевищують строк позовної давності.

Щодо вимог про визнання частково недійсним заповіту складеного ОСОБА_7, то вони є безпідставними, оскільки згідно ст. 1236 ЦК України, останній охопив заповітом лише належні йому права та обов’язки.

З матеріалів справи не вбачається що ОСОБА_5 набула повністю права власності на спірний гараж в гаражному кооперативі. Вона лише стала членом кооперативу на підставі заповіту від 16.12.2003р., на що вона мала право як спадкоємець колишнього члена кооперативу.

Не підлягає задоволенню і вимога позивача про визнання права власності на будівельні матеріали з яких побудовано гараж № 804, оскільки як вказувалось вище, гараж було придбано під час шлюбу та є спільною сумісною власністю. Не може бути задоволена така вимога і частково, так як позивач відмовився проводити судово-будівельну експертизу для визначення конкретних будівельних матеріалів (виду, кількості, обсягу), на які слід було визнати право власності. Покази свідка щодо матеріалів придбаних ним на користь померлого ОСОБА_7 та долучені до матеріалів справи первинні документи про отримання будівельних матеріалів, не беруться судом до уваги, оскільки вони не є допустимими засобами доказування таких обставин. Крім того, суд вважає, що в даному випадку позивачем невірно обрано спосіб захисту свого права.

Враховуючи вищевикладене, позов є обґрунтованим в частині визнання договору довічного утримання частково недійсним та визнання права власності на 1/2 квартири. В задоволенні решти позову слід відмовити за безпідставністю.

Витрати позивача на правову допомогу не доведені належними та допустимими доказами.

Витрати по сплаті державного мита та інформаційних послуг покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст15, 16, 316, 215, 318, 319, 321, 368, 369, 1233, 1234, 1236, ЦК України, керуючись ст.ст. 1, 8, 10, 11, 57, 60, 61, 79, 88, 208, 212-215 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати недійсним договір довічного утримання від 17.08.2006 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, посвідчений і зареєстрований за № 4222 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріа льного округу ОСОБА_8 в частині передачі у власність ОСОБА_5 1/2 квартири АДРЕСА_4.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_4.

В задоволенні позову в частині визнання частково недійсним заповіту від імені спадкодавця ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5, посвідчений 16.12.2003 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та в частині визнання за ОСОБА_4 право власності на будівельні матеріали, з яких побудований гараж № 804 у гаражному кооперативі «Промінь» м. Житомира - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 по 107грн. 75коп. (сто сім гривень 75 коп.) понесених судових витрат з кожної.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через Корольовський районний суд м. Житомира на протязі 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Суддя О. Й. Адамович