УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
_________________________________________
______________________________________________________________________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
від "29" квітня 2013 р. Справа № 906/270/13-г
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Соловей Л.А. ,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Вербовська Г.М., довіреність №18 від 11.03.2013р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімол" (м.Березне, Рівненська область)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.В.К. Сервіс" (м.Житомир)
про стягнення 22491,09грн.
Позивачем пред'явлено позов до відповідача про стягнення 22491,09грн. заборгованості. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається, що відповідач не провів повну оплату за товар, поставлений згідно видаткових накладних №РН-193920 від 12.05.2010р., №РН-193998 від 17.05.2010р., №РН-194187 від 18.05.2010р.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. Раніше, в судових засіданнях 02.04.2013р. та 16.04.2013р. представник позивача позовні вимоги підтримував з підстав, зазначених у позовній заяві. В адресованому господарському суду факсимільним зв'язком клопотанні за №247 від 29.04.2013р. позивач просить відкласти розгляд справи (а.с.65).
Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд відхилив його як необґрунтоване, та таке, що подане за межами строку розгляду справи, імперативно визначеного ст.69 ГПК України. Крім того, позивачем у справі є ТОВ "Бімол", а не конкретний представник, ГПК України передбачає ведення справи через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену особу (п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р.). Суд вважає, що такі дії позивача спрямовані на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Відповідач в письмовому відзиві на позовну заяву проти позову заперечив у повному обсязі (а.с.52), посилаючись на оплату отриманого товару по заявленим позивачем накладним. Разом з тим, представник відповідача в судове засідання надав суду односторонньо підписаний акт звірки, згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 7894,35грн. (а.с.66-67), яку і визнав відповідною заявою (а.с.68).
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Як зазначає позивач у позовній заяві, на підставі усної домовленості Товариство з обмеженою відповідальністю "Бімол" (позивач) передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Т.В.К. Сервіс" (відповідач) товар на загальну суму 24443,61грн.
Факт поставки товару підтверджує видатковими накладними №РН-193920 від 12.05.2010р. на суму 6846,72грн., №РН-193998 від 17.05.2010р. на суму 9228,89грн., №РН-194187 від 18.05.2010р. на суму 8368,00грн. (а.с.8-10). Зазначає, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару виконав частково, сплативши позивачу 2000,00грн. (а.с.11), в результаті чого у відповідача перед позивачем виник борг у сумі 22443,61грн. (24443,61грн. - 2000,00грн.).
Приписами п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення" визначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
В процесі розгляду справи судом встановлено та представниками сторін підтверджено, що між сторонами існували господарські відносини з поставки товару тривалий час, починаючи з 2008 року по даний час (а.с.43-44, 66-67), внаслідок чого, як посилається позивач у позовній заяві, у відповідача виник борг перед позивачем в сумі 22443,61грн.
Однак позивач як на підставу позову посилається лише на три видаткові накладні - №РН-193920 від 12.05.2010р., №РН-193998 від 17.05.2010р., №РН-194187 від 18.05.2010р.
Оскільки за твердженням відповідача що відповідач повністю розрахувався з позивачем за отриману по вищевказаним накладним продукцію, з метою повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, суд ухвалою від 16.04.2013р. зобов'язав позивача надати всі первинні документи на підтвердження поставок відповідачу товару та докази оплати, починаючи з моменту виникнення господарських відносин між сторонами (оригінали для огляду в судовому засіданні, копії для долучення до матеріалів справи); у разі необхідності надати заяву про уточнення підстав позову.
Позивач вимог ухвали суду щодо надання витребуваних документів не виконав, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до положень ст.75 ГПК України.
Оскільки до початку розгляду справи, а також на момент вирішення справи по суті позивач не звертався до суду із відповідною заявою про зміну підстав позову, тому спір розглядається в межах заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості на підставі видаткових накладних №РН-193920 від 12.05.2010р. на суму 6846,72грн., №РН-193998 від 17.05.2010р. на суму 9228,89грн., №РН-194187 від 18.05.2010р. на суму 8368,00грн.
Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, господарський суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Згідно ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За своєю правовою природою правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є позадоговірними (заснованими на усних домовленостях) правовідносинами з купівлі-продажу, згідно яких у відповідача, внаслідок передання позивачем товару на загальну суму 24443,61грн. відповідачеві, виник кореспондуючий обов'язок оплатити його.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно приписів ст.ст.173, 174 ЦК України між позивачем та відповідачем виникло майново-господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити отриманий товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами ч.1 ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже із приписів ч.1 ст.692 ЦК України випливає обов'язок відповідача оплатити товар після його прийняття та прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Як вже зазначалось, вимога позивача ґрунтується на неоплаті відповідачем видаткових накладних №РН-193920 від 12.05.2010р., №РН-193998 від 17.05.2010р., №РН-194187 від 18.05.2010р., загальною сумою поставки 24443,61грн.
В свою чергу, відповідач надав суду банківські виписки, які підтверджують надходження в рахунок оплати поставленого товару 15000,00грн. (а.с.53-60), а саме: 25.02.2011р. на суму 2000,00грн., 29.03.2011р. на суму 1500,00грн., 31.03.2011р. на суму 2000,00грн., 06.04.2011р. на суму 1000,00грн. 25.05.2011р. на суму 2000,00грн., 31.05.2011р. на суму 2500,00грн., 06.06.2011р. на суму 2000,00грн., 09.06.2011р. В призначенні платежу зазначено, що кошти сплачено за молочні продукти, при цьому не конкретизовано видаткові накладні, за які проведена оплата. Інших доказів на підтвердження оплати позивачу за отриманий товар відповідач суду не надав.
Враховуючи, що за отриманий по видатковим накладним №РН-193920 від 12.05.2010р., №РН-193998 від 17.05.2010р., №РН-194187 від 18.05.2010р. товар на загальну суму 24443,61грн. відповідач частково розрахувався на суму 15000,00грн., що підтверджується наданими відповідачем банківськими виписками (а.с.53-60) несплаченою залишилась сума 9443,61грн. (24443,61грн. - 15000,00грн.), яка підлягає стягненню.
Позовні вимоги у зазначеній частині відповідачем не спростовані, та з урахуванням представлених суду документів вимоги позивача по сумі основного боргу 22443,61грн. є підтвердженими документально лише на суму 9443,61грн., у зв'язку з чим підлягають задоволенню саме у вказаному розмірі. Позовні вимоги в частині стягнення 13000,00грн. основного боргу необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Відповідач визнав наявність боргу перед позивачем лише на суму 7894,35грн., що вбачається із відповідної заяви (а.с.68), однак згідно приписів ч.6 ст.22 ГПК України господарський суд не приймає визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Крім того, в матеріалах справи містяться односторонньо складені та підписані сторонами акти звірок взаєморозрахунків (а.с.43-44, 66-67), які містять розбіжності в залишковій сумі.
При цьому, слід зазначити, що акт звірки не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції. Відповідно до чинного законодавства акт звірки - це документ, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.
Вказані акти звірок розрахунків не є в даному випадку письмовими доказами у цій справі, що підтверджують чи спростовують певні обставини, відповідно до їх змісту та правової природи та зміст актів звірки не відповідає первинним документам.
Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору; ці дані можуть встановлюватись письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників та інших осіб, що беруть участь у судовому засіданні.
За таких обставин, суд у порядку виконання припису ст.43 Господарського процесуального кодексу України прийшов до висновку про часткове задоволення позову, на суму щодо стягнення 9443,61грн.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача 47,48грн. 3% річних.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції та нараховані 3% проценти річних.
При здійсненні нарахування 3% річних позивач не врахував оплат здійснених відповідачем.
Згідно розрахунку, здійсненого господарським судом, розмір 3% річних за визначений позивачем період - з 05.01.2013р. по 30.01.2013р. (а.с.7) складає 19,78грн. Вимоги в частині стягнення з відповідача 27,70грн. 3% річних необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідач частково визнав наявність заборгованості перед позивачем, на загальну суму 7894,35 грн.
Враховуючи викладене, позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи на суму 9463,39грн., з яких: 9443,61грн. основного боргу, 19,78грн. 3% річних.
В частині стягнення 13000,00грн. основного боргу та 27,70грн. 3% річних господарський суд відмовляє в позові.
Судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог, оскільки він спонукав позивача звернутись до суду.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.В.К.Сервіс" (10008, м.Житомир, вул.Велика Бердичівська, 41, кв.4, код 34586472)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімол" (Рівненська область, м.Березне, вул.Андріївська, 87, код 32413662)
- 9443,61грн. основного боргу;
- 19,78грн. 3% річних;
- 723,93грн. судового збору.
3. Відмовити в позові в частині стягнення 13000,00грн. основного боргу та 27,70грн. 3% річних.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення.
Суддя Соловей Л.А.
Віддрукувати: 2 прим.
1- в справу
2- позивачу (рек. з повід.)