ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2013 р. Справа № 809/421/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Боршовського Т.І.

за участі секретаря судового засідання Ферштей А.М.

представника позивача: Свищука О.В.

представника відповідача: Тропця В.В., Саранчук І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коломийський Бетон"

до Коломийської об'єднаної Державної податкової інспекції Івано-Франківської області

про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень №0000072200 та №0000082200 від 24.01.2013 року,-

ВСТАНОВИВ:

04.02.2013 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Коломийський Бетон" (надалі - позивач, ТОВ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Коломийської об'єднаної Державної податкової інспекції Івано-Франківської області (надалі - відповідач, ОДПІ) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000072200 та №0000082200 від 24.01.2013 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Коломийською ОДПІ в Івано-Франківській області на підставі акту перевірки неправомірно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення про збільшення сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 27120 грн. та податку на прибуток на суму 13020 грн., оскільки висновки податкового органу щодо відсутності реальності господарських операцій по купівлі-продажу в ТОВ «Будкомплект» металопрокату (арматури) у травні, червні, серпні та вересні 2010 року, не відповідають фактичним обставинам та нормам законодавства України, а тому, як наслідок, є безпідставними висновки податкового органу щодо заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Суду пояснив, що вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, оскільки ґрунтується на безпідставних висновках перевірки про нікчемність господарських операцій з ТОВ «Будкомплект» щодо поставки ТОВ «Коломийський бетон» металопрокату. Вважає вказані висновки необґрунтованими, непідтвердженими належними засобами доказування, оскільки факт виконання правочинів та здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими документами бухгалтерського та податкового обліку. Просив позов задовольнити повністю.

Представники відповідача проти позову заперечили з підстав, викладених в письмових запереченнях проти позову від 14.03.2013 року. Зокрема, зазначили про те, що висновки податкового органу щодо відсутності реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Будкомплект» у травні, червні, серпні та вересні 2010 року та заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість зроблено на підставі матеріалів позапланової виїзної перевірки ТОВ «Будкомплект», в акті якої від 15.08.2012 року, складеному за результатами її проведення, встановлено відсутність здійснення господарських операцій вказаного товариства з її контрагентом ОСОБА_4 Також відповідач посилається на те, що позивачем не підтверджено належними доказами факту транспортування товару. Просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку та сукупності, судом встановлено наступне.

ТОВ «Коломийський бетон» зареєстроване 26.05.2008 року як юридична особа, ідентифікаційний код 04792067, місце знаходження: 78200, Івано-Франківська область, м. Коломия, вул. Г.Тютюнника, 11, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 11.03.2013 року та копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи А01 №276336 від 26.05.2008 року (а.с. 93, 96). Позивач є платником податку на додану вартість та податку прибуток підприємств, що підтверджується копією свідоцтва №100120702 про реєстрацію платника податку на додану вартість від 09.06.2008 року (а.с. 95). Вказаний факт визнається обома сторонами.

Судом встановлено, що відповідачем з 25.12.2012 року по 29.12.2012 року було проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Будкомплект» (код за ЄДРПОУ 31769387), їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.05.2010 року по 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт за №40/220/04792067 від 09.01.2013 року (а.с. 15-27).

Вказана перевірка, як вбачається з акту перевірки, проводилась на підставі наказу №794 від 24.12.2012 року та повідомлення про запрошення платника податків №515 від 24.12.2012 року, в приміщенні відповідача за присутності головного бухгалтера позивача. Представник позивача в судовому засідання не заперечив вказаних обставин.

Позивачем в позовній заяві не оспорювались підстави та порядок проведення даної перевірки. Обставин порушення чинного законодавства підстав та порядку її проведенні судом не встановлено.

На підставі вищевказаного акту перевірки, відповідачем 24.01.2012 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000072200, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання зі сплати податку на прибуток/доходи/ приватних підприємств за основним платежем в розмірі 10416 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 2604 грн. (а.с. 29);

- №0000082200, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 21696 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 5424 грн. (а.с. 28).

В акті перевірки відповідачем зроблено висновок про не підтвердження здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Будкомплект», оскільки вчинені між ними правочини є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами. Вказаний висновок ґрунтується на висновках акту №497/2240/31769387 від 15.08.2012 року «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Будкомплект», код за ЄДРПОУ 31769387 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з суб'єктом господарювання - фізичною особою ОСОБА_4, реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1 за період з 01.01.2009 року по 31.07.2012 року», постанови старшого слідчого з ОВС СУ ДПС у Полтавській області постанови про призначення документальної перевірки від 19.06.2012 року по кримінальній справі №12012131009007, про відсутність об'єкта оподаткування при придбанні ТОВ «Будкомплект» товарів від постачальника - підприємця ОСОБА_4, оскільки укладені між вказаними суб'єктами господарювання правочини здійснені без мети настання реальних наслідків, а, отже, відповідно до ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Також відповідачем зроблено висновок про відсутність належних документів в підтвердження руху товарно-матеріальних цінностей від продавців (постачальників) до перевізника, покупця - позивача у справі. На підставі вказаних обставин відповідачем зроблено висновок про те, що за відсутності вищевказаних господарських операцій з ТОВ «Будкомплект», позивачем безпідставно, в порушення норм п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств від 22.05.1997 року №283/97-ВР (із змінами та доповненнями), занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 10416 грн., в тому числі: за ІІІ квартал 2010 року в сумі 8609 грн., за ІV квартал 2010 року в сумі 1807 грн.; в порушення п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), завищено суму податкового кредиту на 21696 грн., в результаті чого занижено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 21696 грн., а саме: травень 2010 року на суму 4588 грн., червень 2010 року на суму 897 грн., липень 2010 року на суму 4896 грн., серпень 2010 року на суму 5577 грн., вересень 2010 року на суму 5738 грн.

Таким чином, підставою для визначення відповідачем позивачу грошових зобов'язань зі сплати податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за період з 01.05.2010 року по 30.09.2010 року є висновок про неможливість віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту сум даних податків, сплачених контрагентам, а саме: ТОВ «Будкомплект», у зв'язку з придбанням товарів, оскільки видані ними первинні документи, оформленні на виконання нікчемних, на думку відповідача, правочинів, так як фінансово-господарські відносини по них фактично не відбувались, і є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлювались.

Також суд зазначає, що як вбачається з акту №811/220/04792067 від 23.07.2012 року «Про результати виїзної планової документальної перевірки ТОВ «Коломийський бетон» (ідентифікаційний код 04792067 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2012 року» спірний період вже був предметом виїзної планової документальної перевірки, за результатами проведення якої, як вбачається з її висновків, не встановлено факту порушення позивачем вимог податкового законодавства при сплаті ним податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету в спірному періоді, був Закон України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР (із змінами та доповненнями).

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, з вищенаведеного норм законодавства, яке існувало на час виникнення спірних правовідносин, вбачається, що підставою для формування податкового кредиту, є саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, та здійснення господарських операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності з метою досягнення господарської мети, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Як встановлено перевіркою, що й не заперечується позивачем, і підтверджено в судовому засіданні поданими податковими деклараціями за травень-червень 2010 року, реєстрами отриманих податкових накладних (а.с. 98-131), позивачем віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість (надалі - ПДВ), нараховану (сплачену) на користь ТОВ «Будкомплект» (ідентифікаційний код 31769387), згідно податкових накладних: №631 від 17.05.2012 року на суму 64455,38 грн., в тому числі ПДВ на суму 10742,56 грн., №959 від 23.06.20110 року на суму 73516,24 грн., в тому числі ПДВ на суму 12252,71 грн., №1346 від 09.08.2010 року на суму 67730,56 грн., в тому числі ПДВ 11288,43 грн., №1689 від 20.09.2010 року на суму 72747,04 грн., в тому числі ПДВ 12124,51 грн., виданих позивачу ТОВ «Будкомплект» на підтвердження господарських операцій по поставці металопродукції (а.с. 40-43).

Вказані вище податкові накладні підписані уповноваженими особами та скріплені печаткою ТОВ «Будкомплект», і містять всі необхідні реквізити, передбачені пп. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Як вбачається з акту перевірки та пояснень представників відповідача в судовому засіданні, податковим органом не наведено доводів щодо дефектів їх форми. При цьому, також слід зазначити, що відповідачем відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України не подано суду належних та допустимих доказів, які б вказували на недостовірність чи фальшивість вказаних документів або невідповідність їх оформлення вимогам нормативно-правових актів.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу (надалі - ГК) України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 19 серпня 1999 року № 996-XIV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

У відповідності до ч. 2 ст. 3 вищевказаного Закону фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З метою з'ясування реальності господарських операцій, їх зв'язку з господарською діяльністю позивача, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податку з прибутку підприємств, в забезпечення принципу офіційного з'ясування обставин справи, судом було запропоновано надати сторонам пояснення та докази в їх підтвердження.

Так, відповідачем в акті перевірки зазначено, що представлені до перевірки документи хоча й відповідають вимогам чинного законодавства щодо їх форми, однак не можуть підтверджуватись факт реальності здійснення господарських операцій.

В свою чергу, позивачем було надано первинні бухгалтерські документи в підтвердження обставин фактичності здійснення господарських операцій.

Зокрема, в підтвердження факту наявності між сторонами правочинів та господарських зобов'язань щодо поставки товару, а саме: металопрокату (арматура, дріт, круг, катанка), та факту їх реального виконання, подано суду належним чином завірені копії розхідних накладних №БК-0000582 від 17.05.2012 року на суму 64455,38 грн., №БК-0000887 від 23.06.20110 року на суму 73516,24 грн., №БК-0001249 від 09.08.2010 року на суму 67730,56 грн., №БК-0001562 від 20.09.2010 року на суму 72747,04 грн. та довіреностей на отримання та доставку товарно-матеріальних цінностей № 32 від 17.05.2010 року, №43 від 23.06.2010 року, №60 від 09.08.2010 року, №80 від 20.09.2010 року, з яких вбачається факт отримання позивачем через його представника - ОСОБА_5 від ТОВ «Будкомплект» вказаного товару (а.с. 36-39, 216-219).

При цьому, слід зазначити про те, що можливість укладення господарських договорів, не лише у формі єдиного письмового документа, в якому викладені його умови, допускається нормами ст.ст. 179, 181 ГК України, ст.ст. 639-642, 655, 657, 712 Цивільного кодексу України.

Окрім цього, в підтвердження обставин щодо реальності виконання вказаних господарських операцій, позивачем також подано суду копії подорожніх листів вантажного автомобіля №016 від 17.05.2010 року, №019 від 23.06.2010 року, №023 від 09.08.2010 року, №032 від 20.09.2010 року; копії свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу та напівпричепу бортового (а.с. 44-53); копії прибуткових накладних №ПН-0000045 від 17.05.2010 року, №ПН-0000063 від 23.06.2010 року, №ПН-0000085 від 09.08.2010 року, №ПН-0000116 від 20.09.2010 року, (а.с. 236-237).

При цьому, суд вважає безпідставними заперечення відповідача про те, що вказані подорожні листи не можуть бути взяти до уваги як докази в підтвердження реальності господарських операцій, зокрема, транспортування металопрокату, оскільки дефекти їх форми, зокрема, неповне їх заповнення, не можуть бути доказом відсутності таких операцій, якщо вказані обставини підтверджуються іншими доказами, оціненими судом в їх сукупності відповідно до вимог ст. 86 КАС України. При цьому, також слід зазначити, що безпідставними є посилання відповідача на норми Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», оскільки як пояснив представник позивача в судовому засіданні, перевезення товару здійснювалось власними засобами позивача і ним не укладалось договорів перевезення чи транспортного експедирування з третіми особами.

Також слід зазначити про те, що заперечення відповідача щодо наявності в нього сумнівів щодо достовірності вказаних документів, не були всупереч нормі ч. 2 ст. 71 КАС України підкріплені жодними належними та допустимими доказами, які б свідчили про вказані обставини, а ґрунтуються лише на припущеннях щодо фіктивності господарських операціях внаслідок нікчемності правочинів, укладених між контрагентом позивача та його контрагентом, викладених в актах перевірок податкових органів.

Також, враховуючи заперечення відповідача щодо вищевказаних доказів, судом з метою перевірки їх достовірності та обставин, які вони підтверджують, було допитано в судовому засіданні як свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Вказані свідки, зазначили про те, що в спірному періоді: травень-вересень 2010 року були працівниками ТОВ «Коломийський бетон», і як матеріально-відповідальні особи здійснювали прийнятті товару - металопрокату (арматура, дріт, круг, катанка) при його надходженні на підприємство від постачальників, вели його облік та здійснювали передачу на виробництво. Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вказали, що у спірний період зазначений товар надходив до ТОВ «Коломийський бетон» від ТОВ «Будкомплект», та зазначили, що їм не відомо про те, що у вказаний період були інші постачальники цього товару. Згідно показів цих свідків вони отримували товар, що доставлявся на підприємство, від ОСОБА_5 та передавали його на виробництво. ОСОБА_6 також пояснив, що отриманий товар використовувався у виробництві продукції позивача і ним підписувались звіти про списання металу.

Судом також здійснювався виклик в судове засідання як свідка ОСОБА_5, однак, направлені на вказану позивачем адресу місця його проживання судові повістки повертались назад до суду за неможливістю вручення за терміном зберігання. Як пояснив представник позивача, він не має можливості забезпечити явку в судове засідання як свідка вказану фізичну особу для дачі показів, оскільки на даний момент ОСОБА_5 не є працівником позивача, і в нього відсутні дані щодо іншого місця його проживання.

У відповідності до ст. 691 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень та рахунків (а.с. 54-61, 241-243), ТОВ «Коломийський бетон» розрахувалось з ТОВ «Будкомплект» за поставлений йому товар по вище досліджених судом розхідних накладних шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок останнього, що не заперечується відповідачем.

В підтвердження факту використання отриманого від ТОВ «Будкомплект» товару в своїй господарській діяльності позивачем надано суду копії актів (накладних) на передачу матеріалів у виробництво №КА-0000051 від 30.06.2010 року, №КА-0000056 від 30.07.2010 року, №КА-0000062 від 25.08.2010 року, №КА-0000063 від 30.08.2010 року, №КА-0000076 від 30.09.2010 року (а.с. 62-66) та виробничих звітів по списанню металу на виробництво бетонних і залізобетонних виробів за травень-вересень 2010 року (а.с . 67-76).

При цьому, слід зазначити, що відповідачем відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України не подано суду доказів, які б вказували на недостовірність чи фальшивість вказаних документів.

На фактичність виконання господарських зобов'язань також вказує й те, що на момент проведення вищевказаних господарських операцій ТОВ "Будкомплект" мало відповідну господарську правосуб'єктність: в установленому законом порядку було зареєстровано як юридична особа - суб'єкт господарювання, взято на податковий облік. Зокрема, з 21.11.201 року по 23.03.2012 року було зареєстровано платником податку на додану вартість, що підтверджується даними, викладеними в акті перевірки позивача від 09.01.2013 року №40/220/04792067, актом перевірки ТОВ "Будкомплект" від 09.01.2013 року за №40/220/04792067 (а.с. 191-208), а також витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 11.03.2013 року (а.с. 94), й не заперечується відповідачем.

Нормами частин 1, 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Окрім того, податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагент - ТОВ «Будкомплект», а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача.

Така позиція також відповідає практиці Вищого адміністративного суду України, викладеній в постанові від 10.01.2012 у справі №К/9991/81953/11.

Щодо посилання позивача на постанову старшого слідчого з ОВС СУ ДПС у Полтавській області про призначення документальної перевірки ТОВ «Будкомплект» від 19.06.2012 року по кримінальній справі №12012131009007 за фактом внесення службовими особами ТОВ «Віста Торг» до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, що спричинили тяжкі наслідки за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України, відносно директора ТОВ «Віста Торг» ОСОБА_8 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, відносно ОСОБА_9, ОСОБА_4 за фактом створення та придбавання суб'єктів підприємницької діяльності: ПП ВКФ «Украгропродукт», ТОВ «Профіль-Стиль», ПП «Троян-СВ», ПП «Сатурн-СВ», ПП Нафтобудком», ТОВ «Технорес», Підприємства «Спецбудінвест» , СМОІ «Злагода», ПП Кас-Капітал», ПП Дніпрогес-сервіс» з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, та постанову Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 25.09.2012 року про звільнення директора ТОВ «Віста торг» від кримінальної відповідальності в частині обвинувачення за ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 358 КК України та закриття кримінальної справи в цій частині, то суд вважає їх такими, що не заслуговують на увагу.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 4 ст. 72 КАС України передбачено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, підсумовуючи наведене, для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд повинен перевірити всі обставини, на яких сторони ґрунтують свої вимоги і заперечення, та дослідити у судовому засіданні докази, якими ці обставини підтверджуються. Суд не вимагає доведення у судовому засіданні обставин, які встановлені у кримінальній справі, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно конкретною особою. Єдиним джерелом цієї обізнаності є вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Отже, суд не має підстав врахувати матеріали кримінальної справи, якщо вони не підтверджені вироком, який набрав законної сили.

Судом не береться до уваги посилання відповідача на те, що в ході перевірки, згідно вищевказаної постанови слідчого від 19.06.2012 року, не підтверджено факту поставок товарів від підприємця ОСОБА_4 до ТОВ «Будкомплект» з мотивів того, що укладені між вказаними суб'єктами господарювання правочини здійснені без мети настання реальних наслідків і є нікчемними, так як при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Вказане узгоджується з роз'ясненнями викладеними у інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 за наслідками узагальнення судової практики.

Таким чином, посилання відповідача на матеріали кримінальної справи №12012131009007, суд не приймає до уваги, оскільки обставини даної справи не мають наперед встановленого й доведеного характеру, тобто не є юридичними фактами, передбаченими ч. 4 ст. 72 КАС України. Не є таким доказом в силу наведеної процесуальної норми й постанова Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 25.09.2012 року, на яку посилався представник відповідача в судовому засіданні. Окрім цього, вона не стосується господарської діяльності ТОВ "Будкомплект".

Доказів існування вироку суду у кримінальній справі, яким би встановлювався факт фіктивного підприємництва ТОВ "Будкомплект", відповідачем суду відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України не подано.

Вищевказане також узгоджується з встановленим ч. 2 ст. 61 Конституції України конституційним принципом щодо індивідуальної відповідальності особи.

Окрім цього, згідно правової позиції Верховного суду України в аналогічній справі, викладеній у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10, судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини " від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що враховуючи своєчасне і повне виконання покупцем своїх зобов'язань щодо подання звітності з податку на додану вартість, неможливість ним забезпечити дотримання постачальником обов'язку подавати звітність по податку на додану вартість і той факт, що жодних протиправних дій з боку контрагента про які знав чи міг знати покупець вчинено не було, суд вважає, що покупець не повинен відповідати за наслідки невиконання продавцем свої зобов'язань своєчасно подавати звітність з податку на додану вартість і в результаті чого вдруге сплачувати податок на додану вартість, а також пеню.

Таким чином, судження, викладені в акті перевірки позивача, та пояснення представників відповідача щодо сумнівів в реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ "Будкомплект" не були всупереч нормі ч. 2 ст. 71 КАС України підкріплені жодними належними та допустимими доказами, які б свідчили про вказані обставини, а ґрунтуються лише на припущеннях щодо фіктивності господарських зобов'язань та нікчемності правочинів, укладених між контрагентом позивача та його контрагентами, викладених в акті за наслідками перевірки ТОВ «Будкомплект».

За таких обставин, є безпідставним висновок відповідача, зроблений в акті перевірки, про те, що вчинені між позивачем та ТОВ «Будкомплект» правочини та господарські зобов'язання, які з них випливають, є вчинені без наміру створення правових наслідків, а тому є нікчемними.

Так, згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). Тобто неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили. За відсутності вказаних фактів, правочин є правомірним, і його дійсність не може ставитись під сумнів.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

В акті перевірки відповідачем зроблено висновок про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Будкомплект", оскільки вони не спричиняють реального настання правових наслідків. Тобто, в даному випадку відповідач посилається саме на оспорювані обставини (відсутність наміру на створення правових наслідків), які не є законодавчими підставами для визнання правочину нікчемним, проте згідно з ч. 5 ст. 203, ч. 1, 3 ст. 215, ст. 234 Цивільного кодексу України можуть бути підставами для визнання судом правочину (господарського зобов'язання) недійсним. Однак, відповідач не надав суду доказів наявності відповідних судових рішень про визнання господарських зобов'язань (правочинів), вчинених між позивачем та ТОВ «Будкомплект» недійсними.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову

Таким чином, суд вважає, що реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Будкомплект» підтверджується наявними в матеріалах справи належними та достатніми доказами, а висновки органу державної податкової служби про завищення позивачем сум податкового кредиту на 21696 грн. та заниження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 21696 грн., а саме: травень 2010 року на суму 4588 грн., червень 2010 року на суму 897 грн., липень 2010 року на суму 4896 грн., серпень 2010 року на суму 5577 грн., вересень 2010 року на суму 5738 грн., є неправомірними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Як наслідок, відсутні правові підстави для застосування оскарженим податковим повідомленням-рішенням №0000082200 від 24.01.2013 року до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 5424 грн. з податку на додану вартість.

Щодо оподаткування податком на прибуток підприємств.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено валові витрати виробництва та обігу, як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Частинами 4, 5 та 6 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів із банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Тобто необхідною умовою для збільшення валових витрат виробництва (обігу) є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який підтверджується відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як вище вставлено судом, всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання товарів у ТОВ «Будкомплект» є в наявності у позивача.

Суд перевірив реальність проведених операцій по господарських зобов'язаннях з ТОВ «Будкомплект» в травні-вересні 2010 року, та встановив, що позивачем товар отримано та здійснено повністю розрахунок за отриманий товар. В судовому засіданні представником відповідача даний факт не заперечувався.

Крім цього, позивачем було задекларовано грошові зобов'язання, що випливають з вказаних господарських операцій у відповідних деклараціях з прибутного податку підприємств, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с. 238-240). Вказаний факт, як вбачається з акту перевірки від 09.01.2013 року на заперечується відповідачем.

Таким чином, враховуючи те, що наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами підтверджується реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Будкомплект», суд вважає, що висновки органу державної податкової служби про заниження позивачем по операціях з вищенаведеним контрагентом податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 10416 грн. є неправомірними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Як наслідок, відсутні правові підстави для застосування оскарженим податковим повідомленням-рішенням №0000072200 від 24.01.2013 року до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 2604 грн. з вказаного податку.

Нормою п. 21.1. ст. 21 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В розумінні ст. 3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не було подано суду належних, допустимих та достатніх доказів правомірності та обґрунтованості прийнятих ним податкових повідомлень-рішень №0000082200 та №0000072200 від 24.01.2013 року, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову та, з врахуванням наданих суду ч. 2 ст. 162 КАС України повноважень, визнати їх протиправними та скасувати.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України. Зокрема, слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 401 (чотириста одну) гривню 40 копійок.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Коломийської об'єднаної Державної податкової інспекції Івано-Франківської області №0000082200 та №0000072200 від 24.01.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коломийський Бетон" (ідентифікаційний код 04792067, місцезнаходження: 78200, Івано-Франківська область, місто Коломия, вулиця Тютюнника, будинок 11) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 401 (чотириста одну) гривню 40 копійок.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Боршовський Т.І.

Постанова складена в повному обсязі 26.04.2013 року.