ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2013 року Справа № 5023/5203/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівДемидової А.М., Коваленко С.С. (доповідач), Воліка І.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги ПАТ НАК "Нафтогаз України"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.03.2013р.

у справі№ 5023/5203/12 господарського суду Харківської області

за позовомПАТ НАК "Нафтогаз України"

доТОВ "Котельні лікарняного комплексу"

простягнення коштів

За участю представників сторін

від позивача Кость О.Г. - дов.

від відповідача Басарт Л.А. - дов.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.01.2013р. у справі № 5023/5203/12 (суддя Ковальчук Л.В.), з урахуванням ухвали суду від 24.01.2013р. про виправлення описок, клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій задоволено. Зменшено розмір стягнення штрафних санкцій на 90%. Клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення задоволено частково. Відстрочено виконання рішення на чотири місяці. Позовні вимоги задоволено частково.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.03.2013р. у справі № 5023/5203/12 (судді Пуль О.А., Білоусова Я.О., Хачатрян В.С.) рішення господарського суду Харківської області від 16.01.2013р. залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою суду попередньої інстанції, ПАТ НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 30.09.2011р. між НАК "Нафтогаз України", продавцем, та ТОВ "Котельні лікарняного комплексу", покупцем, укладено договір купівлі-продажу природного газу №14/2596/11, згідно з яким продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 4 кварталі 2011р. та у 2012р. імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Суди встановили, що відповідно до п.2.1. договору продавець передає покупцеві з 01.10.2011р. по 31.12.2012р. газ в обсязі до 5691,0 тис.куб.м.

Також, відповідно до п.5.2 договору ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 1091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість.

Судами вірно встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що позивач свої зобов'язання за договором виконав повністю та належним чином, протягом жовтня -грудня 2011р. та січня - квітня 2012р. передав відповідачеві природний газ на загальну суму 4321542,21 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу.

Суди встановили, що відповідно до п.6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції вірно вказують на те, що 16.01.2013р. відповідачем надано докази виконання своїх зобов'язань за договором, а саме, оплату суми основного боргу, що підтверджується платіжним дорученням № 5 від 20.12.2012 року на суму 770869,91 грн., №11/3 від 20.12.2012 року на суму 154718,00 грн.

Відповідно до п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції, щодо того, що місцем господарським судом правомірно припинено провадження у справі в частині основного боргу у зв'язку з його відсутністю.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суди встановили, що відповідно до п.7.2 договору у разі невиконання покупцем умов п.6.1 договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Приписами частини 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції щодо того, що судом першої інстанції правомірно зменшено штрафні санкції на 90 %.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень норми ст. 625 ГПК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тобто метою такого майнового захисту є компенсація втрат за весь період користування чужими грошовими коштами, оскільки саме такий період прямо передбачений нормами ст. 625 ЦК України.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Згідно з вимогами чинного законодавства, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення до моменту звернення до суду, а не за окремий обраний ним період.

Як вірно вказують суди попередніх інстанцій, позивачем при розрахунку розміру інфляційних втрат не враховано дефляційні процеси 2011 року та 2012р.

Колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції щодо того, що місцевим господарським судом правомірно відмовлено в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 14079,28 грн., оскільки позивачем здійснено розрахунок інфляційних за період з листопада 2011р. по квітень 2012р., тобто лише за місяці, в яких була інфляція та не враховані місяці (травень- листопад 2012р.), в яких була дефляція.

Відповідно до ч. 1 статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції щодо можливості відстрочення виконання рішення суду строком на чотири місяці.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції, яким залишено без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та вважає їх такими, що прийняті з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, якою рішення місцевого господарського суду залишено без змін, відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для її зміни або скасування не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1115 , 1117, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ПАТ НАК "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2.Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.03.2013р. по справі № 5023/5203/12 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді С.С. Коваленко

І.М. Волік