04.04.2013 Справа № 2/2702/819/12

2/763/140/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2013 року Гагарінський районний суд м. Севастополя в складі:

головуючого - судді Гаврилової О.В.

при секретарях – Казаковій (Лазутіній) А.С., Гладнєвій Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом до відповідачів, в якому просить визнати недійсними договори дарування житлового будинку № 48 по вул. Мусонній в м. Севастополі від 27.11.2009р. та земельної ділянки № 48 по вул. Мусонній в м. Севастополі від 09.06.2010р., стягнути з відповідача ОСОБА_3 на її користь моральну шкоду в розмірі 10000грн. та з обох відповідачів судові витрати. Клопотанням від 26.11.2012р. позивач просить повернути сторони за цими договорами у первинний стан, відповідно до свідоцтв про право власності на будинок та земельну ділянку. Заявою від 26.11.2012р. зазначила, що за позовом, що розглядається, вона діє також в інтересах своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Вимоги мотивовані тим, що відповідач ОСОБА_3 уклав договори дарування будинку та земельної ділянки, не зважаючи на те, що ці будинок та земельна ділянка є спірним майном. Так, рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 01.07.2008р. спірні житловий будинок та земельна ділянка були передані у власність ОСОБА_3 Ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 25.09.2008р. це рішення було залишено без зміни. Постановою Верховного Суду України від 10.06.2009р. зазначені рішення та ухвала були скасовані, а справу – направлено на новий судовий розгляд, після чого заочним рішенням від 25.11.2010р., яке на час подачі позову не набрало законної сили, будинок та земельну ділянку визнано сумісним майном.

Право користування спірним житловим будинком має неповнолітня ОСОБА_4, яка була зареєстрована за цією адресою, як новонароджена. Іншої житлової площі у позивача, як її матері немає, а рішенням суду встановлено проживання дитини з матір’ю. При цьому орган опіки та піклування згоди на укладення договору дарування житлового будинку не надавав.

Крім того, у 2007 році ВДВС Гагарінського районного управління юстиції в м. Севастополі був накладений арешт на все майно відповідача ОСОБА_3, у тому числі на будинок та земельну ділянку, не зважаючи на це, було укладено спірні договори дарування.

Крім того, договір дарування був укладений, в порушення ст. ст. 65, 68 СК України, без одержання згоди дружини, а тому не відповідає вимогам закону.

Також діями відповідача – ОСОБА_3 позивачу та її неповнолітній дитині було спричинено моральну шкоду – порушено право позивача на користування та розпорядження майном – наслідками дарування будинку став позов про визнання позивача такою, що втратила право користування житлом та зняття її з реєстраційного обліку, порушено право дитини на користування житлом.

Правовими підставами для задоволення позову позивачем зазначаються положення статей 61, 65, 68 СК України та статей 717-719 ЦК України.

У судових засіданнях позивач наполягала на задоволенні заявлених вимог з підстав, викладених у позовній заяві та пояснила, що будинок є спільним майном подружжя – її та відповідача ОСОБА_3, оскільки на час видачі свідоцтва про право власності на будинок у 1999 році вони перебували у шлюбі. Рішення про поділ майна подружжя було скасовано. Дитина позбавлена можливості користуватися житлом. Також зазначила, якщо не скасувати договір дарування земельної ділянки вони з донькою не зможуть нею користуватися, крім того, цю ділянку було приватизовано відповідачем під час шлюбу з позивачем, тому вона також є спільною сумісною власністю подружжя. Пояснила, що не проживає з донькою в спірному будинку з 2004 року, оскільки відповідач наносив позивачу тілесні ушкодження та вигнав її з будинку. Моральну шкоду обґрунтовує тим, що випадково дізналася про укладання договорів дарування, тяжко переживала з цього приводу, оскільки будинок з відповідачем будувала разом, вкладала в будівництво гроші.

Представник позивача в судовому засіданні 04.04.2013р. підтримав позицію позивача з викладених у позові підстав.

Представник відповідачів в судовому засіданні 26.11.2012р. надав суду заперечення на позов, згідно яких заперечує проти позову, оскільки відсутні передбачені законом підстави для визнання цих правочинів недійсними. Пояснив, що відповідач ОСОБА_3 мав передбачені статтями 317-319 ЦК України права розпоряджатися майном. Земельна ділянка була приватизована під час дії Кодексу про шлюб та сім’ю України. Будинок було збудовано до 1995 року, тобто до реєстрації шлюбу між позивачем та відповідачем. Права дитини не порушені, оскільки її ніхто виписувати не бажає.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні 04.04.2013р. проти задоволення позову заперечував, пояснив, що договори дарування було укладено ним усвідомлено, а його матір – обдарована прийняла дарунок та зареєструвала право власності. Обмежень для укладання договорів не було.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 цього ж Кодексу.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 61 ЦК України обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню, а обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці факти.

У судовому засіданні встановлено, що 28.04.1995р. між відповідачем ОСОБА_5 та позивачем було укладено шлюб (а.с. 96), який розірвано 25.07.2007р. (а.с. 18, 97). Від шлюбу сторони мають дитину – доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 17). 17.12.2009р. позивач уклала шлюб з ОСОБА_6 (а.с. 33) та 12.01.2010р. одержала паспорт на прізвище ОСОБА_1 (а.с. 32).

Згідно договору дарування від 27.11.2009р., посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за № 1050, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 житловий будинок за номером 48, розташований по вул. Мусонній в м. Севастополі, який належав ОСОБА_3 на підставі дублікату свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради 25.06.2007р., вказане Свідоцтво видане Севастопольською міською державною адміністрацією Управління майна міста, відповідно розпорядженню від 17.06.1999р. (а.с. 21).

Згідно договору дарування від 09.06.2010р., посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за № 464, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку розміром 0,0451га, розташовану по вул. Мусонна, 48 в м. Севастополі, яка належала ОСОБА_3 на праві власності на підставі дублікату Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 061121, виданого 06.05.2010р. під № 011088400906 Головним управлінням Держкомзему у м. Севастополі, замість ІІІ-КМ № 098154, виданого СМР 05.05.1995р., згідно рішення Виконкому СМР № 1/37 від 05.01.1995р. (а.с. 23, 24).

Згідно довідки Гагарінської РДА м. Севастополя від 17.07.2008р. № 188, ОСОБА_8 зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_2, спільно з нею проживають: власник – ОСОБА_3 та донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 34). З довідки ВГІРФО Гагарінського РВ УМВС України в м. Севастополі від 17.07.2008р. вбачається, що в будинку за вищезазначеною адресою, крім позивача зареєстрована до матері ОСОБА_4, як новонароджена 26.12.2001р. (а.с. 35). Інформація про місце реєстрації доньки сторін у спірному будинку міститься й в довідці від 26.09.2008р. (а.с. 36).

Разом з цим, позивач у своїх поясненнях зазначила, що покинула спірний будинок разом із дитиною у 2004 році та з цього часу в ньому не проживають, не заперечував проти цього й представник відповідачів.

При розгляді справи за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини, рішенням Гагарінського суду м. Севастополя від 13.05.2008 року, що набрало законної сили 13.06.2008р., було встановлено, що донька сторін у справі – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на час розгляду справи проживає з позивачем за адресою: м. Севастополь, вул. Якірна, 8 (а.с. 99).

Відповідач ОСОБА_2 є матір’ю відповідача ОСОБА_3 та відповідно - бабою неповнолітньої ОСОБА_4 з боку батька, що не заперечується сторонами.

          За змістом ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» згода органів опіки та піклування під час укладення угод щодо нерухомого майна необхідна у випадку, коли дитина має право власності або право користування цим майном.

          При цьому статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Таке право стосовно членів сім’ї власника житла передбачено й статтею 405 ЦК України.

          Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України, дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

          Враховуючи, що неповнолітня ОСОБА_4 є онукою теперішнього власника житлового будинку, зареєстрована в ньому, як і її батько, членом сім’ї якого є, тривалий час не проживала в спірному будинку, у тому числі й на час укладання договору дарування, проте питання про зняття дитини з реєстрації в будинку не ставилося, суд вважає, що права неповнолітньої не були порушені при укладанні договору дарування.

          В провадженні Гагарінського районного суду міста Севастополя знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, який було подано у серпні 2005 року (а.с. 105), предметом якого, крім іншого є житловий будинок № 48, розташований по вул. Мусонній в м. Севастополі. Прийняті по справі судові рішення неодноразово скасовувалися (а.с. 8-15, 103-109). Однак сама по собі наявність такого спору, на що міститься посилання у позові, не передбачена статтями 203, 215 ЦК України, як підстава для визнання правочину недійсним.

          Разом з тим, ухвалою Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.09.2012р., яка оскарженню не підлягає, встановлено, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції не встановив, що було збудовано в спірному будинку ОСОБА_3 до шлюбу з ОСОБА_8, оскільки з матеріалів справи вбачається, що певна частина будівельних робіт та основна інвентаризація будинку (24.01.1995 року) здійснювалася до реєстрації шлюбу.

          Згідно ч. 1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сім’ю України, що діяв як на час інвентаризації будинку, так і на час видачі первинного свідоцтва про право власності на ім’я відповідача у 1999 році, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Статтею 25 цього кодексу передбачено, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

          При цьому стороною позивача по справі, що розглядається, не надано жодного доказу на підтвердження тієї обставини, що з січня 1995 року – часу основної інвентаризації будинку, в ньому проводилися будівельні роботи, що проводилися будівельних або ремонтних робіт під час перебування сторін у шлюбі, що давало б суду підстави зробити висновок про те, що цей будинок став об’єктом спільної сумісної власності подружжя внаслідок участі позивача в його будівництві чи проведенні поліпшень.

          Тому суд не вбачає підстав для визнання недійсним договору дарування житлового будинку внаслідок відсутності відповідної згоди позивача на його укладення.

          Постановою державного виконавця ВДВС у Гагарінському районі м. Севастополя від 18.01.2007р. при виконанні Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя по справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, було накладено арешт та заборонено відчуження будинку № 48 по вул. Мусонній в м. Севастополі (а.с. 26). Даний арешт було знято постановою державного виконавця ВДВС у Гагарінському районі м. Севастополя від 14.06.2007р. (а.с. 145).

          Також ухвалами Гагарінського районного суду м. Севастополя від 20.10.2008р. та від 09.11.2009р. було скасовано заходи забезпечення позову по цивільним справам за позовами ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя – арешти, накладені на будинок № 48 по вул. Мусонній в м. Севастополі (а.с. 110, 114). Крім того, ухвалою Гагарінського районного суду м. Севастополя від 11.11.2009р. було скасовано арешт на вищезазначений будинок, накладений при розгляді справи за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_3 про захист прав споживачів (а.с. 113).

          Що стосується арешту, який було накладено при розгляді справи за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_3 про відшкодування збитків (а.с. 111, 112), то він був накладений при розгляді справи, стороною в якій не є позивач по справі, що розглядається – ОСОБА_1, тому її права в даному випадку порушені не були.

          Земельна ділянка, розташована по вул. Мусонна, 48 в м. Севастополі, належала ОСОБА_3 на праві власності на підставі державного акту, виданого 05.05.1995р. на підставі рішення СМР від 05.01.1995р.

          З наведеного вбачається, що спірна земельна ділянка не є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_3, оскільки згідно ст. 22 Кодексу про шлюб та сім’ю України, що діяв на час її приватизації, спільною сумісною власністю подружжя є майно, нажите подружжям за час шлюбу, а не набуте внаслідок безоплатної передачі, у тому числі приватизоване в цей період. Також з системного аналізу статей 81, 116 ЗК України вбачається, що земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною приватною власністю подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому дрцгій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухової речі, як передбачено ч. 2 ст. 719 ЦК України, укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

          Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

          Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Крім того, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

          Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

          Враховуючи викладене, що стороною позивача не доведені вимоги позову про визнання договорів дарування недійсними, оскільки наявність спору про поділ майна подружжя не є підставою для визнання договорів дарування недійсними, права неповнолітньої доньки сторін – позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 щодо користування житлом не порушені, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження проведення будь-яких будівельних чи ремонтних робіт будинку № 48 по вул. Мусонній в м. Севастополі з часу здійснення основної інвентаризації будинку 24.01.1995 року, внаслідок чого він міг стати об’єктом спільної сумісної власності подружжя, земельна ділянка по вул. Мусонній, 48 в м. Севастополі набута ОСОБА_3 внаслідок приватизації, а тому є його особистою власністю, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову про визнання договорів дарування недійсними.

          Оскільки вимога позову про стягнення моральної шкоди є похідною від вимог про визнання договорів недійсними та не підтверджена доказами, вона також не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, ст. ст. 22, 25 Кодексу про шлюб та сім’ю України, ст. 3 СК України, ст. ст. 203, 215, 319, 321, 405, 717, 719 ЦК України, Закону України «Про охорону дитинства», Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», керуючись ст. ст. 10, 11, 57-61,179, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Севастополя шляхом подачі через Гагарінський районний суд м. Севастополя апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Якщо особа яка оскаржує рішення не була присутня у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, скарга може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Гагарінського районного

суду м. Севастополя                                         /підпис/                    ОСОБА_12

З оригіналом згідно. Рішення не набрало законної сили.

Суддя Гагарінського районного

суду м. Севастополя                                                                       О.В. Гаврилова

Справа № 2/2702/819/12

2/763/140/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

04 квітня 2013 року Гагарінський районний суд м. Севастополя в складі:

головуючого - судді Гаврилової О.В.

при секретарях – Казаковій (Лазутіній) А.С., Гладнєвій Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

          Зважаючи на складність у викладенні повного тексту рішення суду, пов’язану з потребою наведення пояснень, доводів та міркувань сторін та мотивування позиції суду, на що може бути витрачено значний час, суд вважає можливим оголосити вступну та резолютивну частини рішення.

          На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Севастополя шляхом подачі через Гагарінський районний суд м. Севастополя апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Якщо особа яка оскаржує рішення не була присутня у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, скарга може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Гагарінського районного

суду м. Севастополя                                                                       О.В. Гаврилова