Справа № 1304/5902/12 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.

Провадження № 22-ц/783/1983/13 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.

Категорія: 46

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді - Струс Л.Б.

суддів: Гірник Т.А. Шандри М.М.

при секретарі: АльховськійС.В.

за участю: представників ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, треті особи: орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6, треті особи орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, ПАТ «Альфа-банк», в якому просить визнати за нею право власності на ? частини житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та ? частини земельної ділянки, на якій розташований вказаний житловий будинок.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що з 23.10.1993 року по 23.12.2011 року вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого в них є двоє неповнолітніх дітей: син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2. За час перебування у шлюбі, вони нажили нерухоме майно, яке є їх спільною власністю, а саме: житловий будинок, житловою площею 156,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0400 га, на якій розташований вищезазначений будинок, право власності на які, за їх згодою, було оформлено за відповідачем. Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати разом з позивачем та перебувають на її утриманні, однак її право власності на спільне нажите нерухоме майно залишається не підтвердженим. Окрім того, позивач посилається на норми ст.ст.60, 68, 70, 71 Сімейного кодексу України. Просить позов задоволити.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 13 грудня 2012 року в задоволені позову відмовлено.

Дане рішення оскаржив представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5

В апеляційній скарзі зазначає, що на його думку оскаржуване рішення не відповідає вимогам законності та обгрунтованості, оскільки висновки суду не відповідають встановленим фактам та не врахував тих фактів, що входять до предмета доказування. Крім того суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки обставині, що на утриманні та повному забезпеченні позивача перебувають рідні з відповідачем донька та син, які після розірвання шлюбу залишилися проживати разом з позивачем. Також, апелянт зазначає, що районний суд прийшов до помилкового висновку внаслідок не застосування закону, який підлягає застосуванню.

Просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 грудня 2012 року та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги ОСОБА_4 в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що визнання права власності на частку у будинку та земельній ділянці за позивачкою ОСОБА_4 буде суперечити умовам кредитного договору та договору іпотеки, суттєво вплине на права та обов'язки банку як кредитодавця та іпотекодержателя.

Проте колегія суддів з таким висновком не погоджується.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною першою статті 69 того ж Кодексу передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно приписів ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Районним судом встановлено, що 23.10.1993 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було укладено шлюб, який 23.12.2011 року сторони розірвали, що стверджується свідоцтвом про укладення шлюбу /а.с.5/ та рішенням Галицького районного суду м.Львова від 23.12.2011 року /а.с.8/. Від шлюбу є двоє неповнолітніх дітей: син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 6/ та донька ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с.7/.

Судом встановлено, що за час перебування у шлюбі, сторони нажили спільне нерухоме майно, а саме: житловий будинок, житловою площею 156,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0400 га, на якій розташований вищезазначений будинок, право власності на які, за їх згодою, було оформлено за ОСОБА_6, що стверджується свідоцтвом про право власності на житловий будинок №Г-01356 від 08.07.2005р. /а.с. 14/ та державним актом на право власності на земельну ділянку /а.с. 15/.

Матеріалами справи встановлено, що 16.01.2007 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №800000022, згідно якого останній отримав кредит в розмірі 559 000,00 доларів США /а.с.65-70/. В забезпечення виконання зобов'язань по вказаному кредитному договору, 16.01.2007 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_6 було укладено іпотечний договір №800000022-И, предметом якого, відповідно до п.2.1.1 кредитного договору є будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0400 га, на якій розташований зазначений будинок /а.с.23-26/.

Згідно ч.3 ст.65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_4 16.01.2007р. дала згоду своєму чоловікові ОСОБА_6 на підписання кредитного договору та на передачу в іпотеку житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, наданої для його обслуговування згідно до її заяви. (а.с.64)

Згідно ч.2 ст.6 Закону України «Про іпотеку», майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників.

Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.п. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобовязаннями, що виникли в інтересах сімї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Таким чином, положення договору іпотеки про те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки, не означає, що в судовому порядку не можна поділити спільне майно подружжя шляхом визнання права власності на нього, оскільки право володіння та користування майном не заборонено, а поділ майна подружжя не є розпорядженням ним.

За положенями ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. Аналогічні положення містить і ст. 65 СК України щодо розпорядження майном подружжя.

Конституційний суд України у своєму рішені № 17-рп від 19 вересня 2012 року дійшов наступних висновків: «Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому таке рішення слід скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Покликання в позовних вимогах та в доводах апеляційної скарги позивачки та її представника про виділення 3/4 частини майна подружжя позивачці, оскільки на її утриманні перебувають двоє дітей (одна дитина інвалід 1-ої групи) колегія суддів вважає такими, що не підлягають задоволенню оскільки не відповідають вимогам ст.70 СК України.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що постановлене в справі судове рішення в частині відмови в задоволені позову про поділ сумісного майна подружжя не може вважатися законним й обґрунтованим, тому відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон , який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Судові витрати в силу вимог ст. 88 ЦПК України покласти на сторони порівну.

Колегія суддів вважає, що слід стягнути 1609 гривень судового збору з відповідача ОСОБА_6 на користь позивачки ОСОБА_4, оскільки нею було оплачено при подачі позову до суду судовий збір в сумі 3219 гривень.

Керуючись ст. ст.209, 303, п.2 ч.1 ст. 307, 309, 313, ч.2 ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 грудня 2012 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Поділити спільне майно подружжя ОСОБА_4 , виділивши у власність ОСОБА_4 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки, на якій розташований вказаний житловий будинок.

Стягнути з ОСОБА_6 судовий збір в сумі 1609 гривень на користь ОСОБА_4

В іншій частині позову ОСОБА_4 відмовити.

Заходи забезпечення позову у виді заборони Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» вчиняти будь-які дії щодо відчуження в будь-який спосіб на ? частини житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0400га, на якій розташований вказаний житловий будинок скасувати.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішення законної сили.

Головуючий Струс Л.Б.

Судді Гірник Т.А.

Шандра М.М.