Справа № 1304/3715/12 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.

Провадження № 22-ц/783/2882/13 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Категорія: 46

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого судді Мікуш Ю.Р.

Суддів Гуцала І.П., Павлишина О.Ф.

Секретар Мариняк О.І.

З участю: представника позивача Гриценка С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1- ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 23 січня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа орган опіки і піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської Ради, про визначення місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИЛА :

Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м.Львова від 23 січня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник позивача ОСОБА_2В апеляційній скарзі зазначає, що вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Судом першої інстанції були відхилені всі клопотання із сторони представника позивача щодо витребування додаткових доказів, які б свідчили про психологічний стан дитини, умови її проживання, виховання та розвитку, особисту прихильність до батьків, виконання останніми своїх обов'язків, чим порушено принцип змагальності сторін. Відхиливши клопотання позивача від 13.12.2012 року про призначення судово-психологічної експертизи, суд першої інстанції прийшов до висновку, що розлучення дитини з матір'ю може негативно вплинути на психологічний та фізичний розвиток дитини. На підставі яких доказів суд дійшов до такого висновку не зазначено, за винятком посилання на висновок органу опіки та піклування Галицької адміністрації від 05.02.2008 року, хоч цей висновок не тільки не охоплює період після 05.02.2008 року , але й був зроблений заочно, без спілкування з матір'ю і дитиною та без залучення професійного психолога. Так само було відмовлено судом у задоволенні клопотання про витребування доказів від 23.01.2013 року у якому йшлося про необхідність витребування документів, що підтверджують певні факти. Стверджує, що після постановлення рішення італійського суду про те, щоб батько зустрічався з дитиною в присутності матері, після надання відповідного повідомлення та відповідно до згоди останньої, зустрічей не було та не могло бути з вини самої відповідачки, яка все робить для того, щоб відгородити батька від дитини. На думку апелянта судом неповно з'ясовані обставини щодо особи відповідачки, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими. Вважає посилання суду як на доказ в справі на постанову суду в справах неповнолітніх м.Брешії (Італія) помилковим, оскільки з змісту рішення не випливає, що постійним місцем проживання дитини є Італія, а тому висновок суду про те, що згаданим судовим рішенням визначено місце проживання ОСОБА_4 з його матір'ю є неправильним. Відповідно до ст.390,399 ЦПК України,ст.81-82 Закону України „Про міжнародне приватне право" визнання та виконання рішень іноземних судів здійснюється в порядку встановленому Законом. Відповідачка не надала доказів визнання вищевказаного рішення італійського суду в Україні, а тому дане рішення не може бути використане в справі у зв'язку з його недопустимістю в розумінні ст.59 ЦПК України. Висновки суду не відповідають обставинам справи, щодо місця проживання, роботи відповідачки по справі та сина ОСОБА_4. Просить витребувати належні докази, призначити судово-психологічну експертизу дитини відповідно до заявлених клопотань представника позивача від 13.12.2012 року та від 23.01.2013 року, скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення позову ОСОБА_1.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, які аналогічні її доводам, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.

Відповідно до ст.141 СК України мати та батько мають рівні права та обов"язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов"язків щодо дитини.

Згідно з ч.1ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Ч.1 ст.161 СК України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватись судом. При вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов"язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров"я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до Принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах від яких ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4.

19.05.2005 року дитина зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 (а.с.9-11 т.1) де зареєстрована і мати ОСОБА_3.

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 14 березня 2005 року задоволено позов ОСОБА_3 про оспорювання батьківства щодо ОСОБА_5 та в свідоцтві про народження батьком зазначено позивача ОСОБА_1.

Сторони по справі не дійшли згоди щодо місця проживання дитини, оскільки відповідач ОСОБА_3 без дозволу батька ОСОБА_1 у 2007 році вивезла дитину за кордон.

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 14.05.2008 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02 грудня 2008 року зобов'язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_4 в Україну та визначено його місце проживання з батьком ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 .

Ухвалою Верховного Суду України від 24 лютого 2010 року рішення Галицького районного суду м.Львова від 14 травня 2008року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 02 грудня 2008 року в частині зобов'язання ОСОБА_3 повернути сина ОСОБА_4 в Україну, скасовано та позов в цій частині залишено без розгляду (а.с.165-166 т.2).

Ухвалою Верховного Суду України від 28 березня 2012 року рішення Галицького районного суду м.Львова від 14 травня 2008року, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 02 грудня 2008 року та ухвалу Верховного Суду України від 24 лютого 2010 року в частині визначення місця проживання дитини скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.261-262 т.2).

Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м.Львова від 23 січня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

При вирішенні спору суд взяв до уваги висновок органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 05.02.2008 року, який вважав за доцільне визначити місце проживання дитини з матір'ю (а.с.218-219 т.2).

Крім цього взяв до уваги проголошений у Декларації прав дитини принцип про те, що малолітня дитина не повинна, крім випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Апеляційна скарга не містить переконливих аргументів для висновку про те, що існують виключні обставини, за наявності яких дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю.

Доводи апелянта про те, що судом не досліджено соціально-побутові умови, у яких знаходиться і де проживає ОСОБА_4 разом із матір'ю на час ухвалення рішення, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до ч.1 ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

В справі наявні докази про те, що дитина проживає в належних умовах(а.с.39-40 ) та є прихильною до матері.

Доводи апеляційної скарги про прихильне ставлення дитини до батька, про те, що він в стані забезпечити дитину належними засобами для його розвитку, а також те, що він надає матеріальну допомогу не є достатніми для визначення місця проживання дитини саме з ним.

Висновок суду відповідає дослідженим доказам, наявним в матеріалах справи, інформації про умови проживання дитини (а.с.39-40).

Посилання апелянта на те, що рішення італійського суду не може бути доказом в даній справі, оскільки таке не визнано на території України, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до ст.400 ЦПК України клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подається заінтересованою особою до суду в порядку, встановленому ст.ст.392-394 цього Кодексу, а відтак з таким клопотанням може звернутися і відповідач, якщо він зацікавлений у виконанні даного рішення.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до вимоги апелянта вирішення питань щодо виховання дитини та особистого спілкування з нею. Однак з таким позовом останній не звертався, а тому вказані доводи не можуть прийматись до уваги.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального закону, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст.303,304,307 ч.1п.1,308 ч.1,314 ч.1 п.1, 315,317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Галицького районного суду м.Львова від 23 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі 20 днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді О.Ф.Павлишин

І.П.Гуцал