Справа № 2/1207/6632/12
Провадження № 22ц/782/575/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого судді - Авалян Н.М.,
суддів - Пригорнєвої Л.І., Матвєйшиної О.Б.,
при секретарі - Вербицькому І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Луганської області апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 11 січня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності на квартиру та зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні квартирою, встановлення порядку користування квартирою, стягнення моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА :
26 липня 2012 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що між нею та відповідачами 08 квітня 2009 року був укладений договір довічного утримання, за яким вона передала відповідачам квартиру, а останні взяли на себе зобов'язання довічно утримувати її, забезпечувати всім необхідним, що визначено в договорі, але відповідачі не виконують своїх зобов'язань за договором, а тому позивачка просила розірвати договір довічного утримання та визнати за нею право власності на квартиру, яка була передана у власність відповідачів.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позов не визнали і звернулись із зустрічним позовом до ОСОБА_1, мотивуючи його тим, що вони належним чином виконують умови договору довічного утримання. Натомість ОСОБА_1 свідомо порушує умови договору, а саме, - змінила замки на вхідних дверях квартири, не передавши їм ключі, у зв'язку з чим вони не мають можливості увійти до квартири. Тим самим порушено їх право власності на квартиру та завдано моральних страждань. Посилаючись на вказані обставини, просили: усунути перешкоди в користуванні квартирою; встановити порядок користування квартирою та стягнути на користь кожного з них моральну шкоду по 10 000 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Луганська відмовлено в задоволенні основного та зустрічного позовів.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить скасувати рішення в частині відмови в задоволенні її позову та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд послався на попереднє рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 01 грудня 2010 року, яким їй було відмовлено в задоволенні аналогічного позову. Цим рішенням була надана оцінка взаємовідносинам сторін за період з грудня 2009 року по квітень 2010 року. При цьому суд не дав ніякої оцінки взаємовідносинам сторін з квітня 2010 року.
В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом не були враховані докази того, що позивачка ОСОБА_1 умисно створювала їм перешкоди по виконанню умов договору довічного утримання, а також докази того, що протиправними діями позивачки їм було завдано моральну шкоду. Під час апеляційного розгляду справи відповідачі уточнили, що погоджуються з рішенням суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 і оскаржують рішення суду в частині відмови в задоволенні їх зустрічного позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_4, відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, вивчивши матеріали справи, перевіривши рішення в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія судів приходить до наступного.
У відповідності до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивачки ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано доказів неналежного виконання відповідачами обов'язків по договору довічного утримання. При цьому суд першої інстанції виходив з преюдиційності рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 01 грудня 2010 року у справі 32-6492/10, яким було відмовлено в задоволенні аналогічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також з сукупності доказів, наданих сторонами в судовому засіданні.
Проте з такими висновками суду неможливо погодитись, оскільки вони не відповідають нормам процесуального права.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх належних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч. 2 ст. 614 ЦК України).
Отже, з урахуванням підстав позову, саме відповідачі зобов'язані довести належне виконання умов договору довічного утримання, тому висновок суду про недоведеність цих фактів позивачкою є помилковим.
Крім того, суд першої інстанції помилково посилався на преюдиційність рішення суду в іншій справі.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Луганська від 01 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 12 вересня 2011 року, в задоволенні позову було відмовлено. Свій висновок суд обґрунтував тим, що позивачкою не надано доказів на підтвердження факту невиконання відповідачами умов договору в період з грудня 2009 року по квітень 2010 року, а особисті неприязнені відносини між сторонами не є підставою для розірвання договору довічного утримання. Вказані судові рішення були залишені без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2011 року.
Виходячи з предмету нового позову, з яким ОСОБА_1 звернулась до суду, об'єктом доказування є взаємовідносини сторін по виконанню умов договору довічного утримання за період з квітня 2010 року (початок нового періоду після ухвалення рішення Жовтневим районним судом міста Луганська від 01 грудня 2010 року) по 26 липня 2012 року (день звернення позивачки до суду з новим позовом про розірвання договору довічного утримання).
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою, суд першої інстанції виходив з того, що договором довічного утримання сторони не передбачили, яку конкретно кімнату мають право займати кожна із сторін. Крім того, в договорі не зазначено, з якого часу квартира передається у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (до або після смерті ОСОБА_1).
З зазначеним висновком суду першої інстанції також погодитись не можна, оскільки він не обґрунтований судом з нормативної точки зору з посиланням на норми права, які регулюють спірні правовідносини, тобто рішення суду в зазначеній частині є незаконним та необґрунтованим.
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами не доведено факту спричинення ним такої шкоди ОСОБА_1
Вказаний висновок суду є помилковим, оскільки не відповідає нормам матеріального права.
При вирішенні зустрічного позову в зазначеній частині, суд першої інстанції не врахував того, що моральна шкода, заподіяна фізичній чи юридичній особі, може відшкодовуватись у випадках, коли можливість такого відшкодування передбачена нормами Конституції чи випливає з її положень та в інших випадках, передбачених чинним законодавством або договором сторін.
Правовідносини, що виникли між сторонами у справі, є договірними. Договором про довічне утримання сторони не передбачили відшкодування моральної шкоди у випадку порушення умов договору будь-ким із сторін. Нормами Цивільного кодексу України, якими регулюються спірні правовідносини довічного утримання також не передбачено відшкодування моральної шкоди у випадку порушення умов договору.
Згідно з вимогами ст.303 ч.1 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
У відповідності до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Згідно з ч. 1,2 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
У зв'язку з допущеними судом першої інстанції порушеннями норм матеріального і процесуального права, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 08 квітня 2009 року між ОСОБА_1 (Відчужувач) та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (Набувачі) укладений договір довічного утримання, посвідчений та зареєстрований в реєстрі за №2294 приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_5 Договір зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за №3398141.
На підставі вказаного договору ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зареєстрували своє право власності на квартиру по ? частці за кожним.
Як вбачається з матеріалів справи, умовами укладеного сторонами договору довічного утримання передбачено, що ОСОБА_1 (Відчужувач) передала у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (Набувачам) по ? частці належну їй на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1. У свою чергу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов'язались забезпечити ОСОБА_1 житлом шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваній квартирі, а також забезпечити утримання (догляд) ОСОБА_1 щомісячно на суму 1000 грн.
Зазначені обставини підтверджені договором довічного утримання, витягом з державного реєстру правочинів, копією технічного паспорту, витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно.
Виходячи з обставин справи, правовідносини сторін є договірними, які врегульовані норами Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Договір довічного утримання (догляду) має триваючий характер, тому щовимагає систематичного і постійного виконання набувачем своїх обов'язків щодо відчужувача до моменту припинення договору.
Під утриманням можна розуміти повне забезпечення матеріальними та грошовими ресурсами особи для задоволення її життєво необхідних потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності. Головною ознакою утримання є забезпечення утриманця (відчужувача) грошовими коштами та (або) іншими матеріальними цінностями.
Поняття (догляд) означає нагляд за відчужувачем, станом його здоров'я, умовами побуту тощо. Догляд не обов'язково пов'язаний з наданням матеріальної допомоги і опосередковується своєрідною трудовою участю набувача в житті відчужувача, наданням відчужувачу послуг, обсяг яких передбачається договором.
Матеріальне забезпечення (утримання) та послуги з догляду надаються набувачем до моменту смерті відчужувача (довічно) або до моменту розірвання договору довічного утримання.Тобто набувач бере на себе обов'язок по утриманню відчужувача, який встановлений за умовами договору у вигляді матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду та необхідної допомоги) .
Відповідно до ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: 1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини; 2) на вимогу набувача.
Умовами договору довічного утримання передбачено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов'язались забезпечити утримання (догляд) ОСОБА_1 щомісячно на суму 1000 грн., а саме, - забезпечити щоденним триразовим калорійним харчуванням, наданням побутових послуг (прання постільної білизни - один раз на 14 днів, послуги перукарні - один раз на місяць, ремонт побутової, а також аудіо, відеотехніки, електроприладів, придбання речей), забезпечити щомісячне відвідування театрів, філармонії або інших концертних залів, забезпечити належними лікувальними засобами на підставі виданих лікарями рецептів.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, а згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник має виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання та звичаїв ділового обороту.
Позивачка посилається на те, що відповідачі з квітня 2010 року не виконують належним чином умови договору довічного утримання.
Відповідачі посилаються на те, що вони сумлінно виконували умови договору, але позивачка фактично створює їм в цьому перешкоди.
Згідно з положеннями ст. ст. 610, 614 ЦК України порушенням його зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Не погоджуючись на розірвання договору довічного утримання відповідачі в порушення вимог ст.ст.11,60 ЦПК України не надали відповідних необхідних доказів належного утримання позивачки з наданням їй матеріального забезпечення відповідно до умов укладеного договору. На підтвердження належного факту виконання умов договору довічного утримання відповідачами представлені суду докази того, що в травні 2010 року вони передали, а позивачка прийняла 1278 грн., в червні 2011 року позивачці було перераховано через банківську установу 1000 грн., в березні, травні, серпні 2012 року ними були сплачені житлово-комунальні послуги. (а.с.34-36)
Проте, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що з квітня 2010 по 26 липня 2012 року року відповідачі належним чином щомісячно виконують умови договору довічного утримання. У матеріалах справи відсутні чеки, квитанції, розписки, які б підтверджували придбання позивачці ліків, одягу, надання їй послуг перукарні, понесених витрат на відвідування театрів або концертних закладів. Також не містять матеріали справи доказів того, що в спірний період часу відповідачі забезпечили позивачку триразовим калорійним харчуванням.
Показання допитаних судом першої інстанції свідків не містять відомостей про факти, які стосуються спірного періоду, в зв'язку з чим не мають значення для вирішення цього спору.
Оплата відповідачами комунальних послуг не може бути достатнім доказом виконання умов договору довічного утримання в силу розуміння укладеного між сторонами договору.
Передача позивачці двічі за спірний період грошових коштів як вартість щомісячного матеріального забезпечення, не вказує на забезпечення доглядом і необхідною допомогою, тобто на належне виконання умов договору, про що відповідачі зобов'язались в договорі.
Доводи відповідачів про те, що позивачка фактично погодилась на змінені умови договору довічного утримання - отримання грошей, не відповідає вимогам закону. Позивачка цю обставину заперечує. За законом (ст. 654 ЦК України) зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється. Сторони письмово такі зміни до договору не внисли, хоча форма договору довічного утримання є письмовою (ст. 745 ЦК України).
Доводи відповідачів про те, що грошові кошти за спірний період не передавались позивачці щомісячно у зв'язку з тим, що мав місце "перерозход", не може бути прийнятий до уваги, оскільки відповідачі не могли пояснити суду, з якого розрахунку вони виходять. А крім того, це не скасовує їх обов'язку за договором надавати щомісячне утримання та догляд.
Всі викладені вище факти свідчать про неналежне виконання відповідачами покладених на них обов'язків за договором довічного утримання щодо утримання позивачки.
При цьому суд враховує також ту обставину, що неналежне виконання відповідачами своїх зобов'язань за договором викликано також поведінкою самої позивачки, яка категорично не бажає продовжувати договір довічного утримання, виїхала з квартири, змінила в квартирі замки та не бажає вселення відповідачів до квартири.
Як вбачається з матеріалів справи, через декілька місяців після укладення договору довічного утримання відносини сторін погіршились, що стало приводом для звернення позивачки ОСОБА_6 до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання. Після ухвалення рішення Жовтневим районним судом м.Луганська від 01 грудня 2010 року про відмову в задоволенні позову відносини сторін ще більше ускладнились та погіршились. Вдповідачі неодноразово в 2011 році звертались до міліції, з заявою про те, що позивачка в грудні 2010 року виїхала до м.Бердичева Житомирської області, не попередивши їх про це. При цьому вона замінили замок на вхідній двері, внаслідок чого вони не могли потрапити в квартиру та вимушені були змінити замок. Також з заявою до міліції зверталась позивачка ОСОБА_1, яка посилалась на те, що відповідачі перешкоджають її вселенню в квартиру. Таку заяву відповідачі вважали провокаційною, оскільки позивачка не повідомила їх про те, що вона повернулась з Житомирської області.
Вказані обставини визнаються сторонами та підтверджені копіями заяв до міліції, копіями талонів-повідомлень про прийняті заяви, копіями постанов про відмову в порушенні кримінальної справи, довідками дільничного інспектора міліції.
Таким чином, колегія суддів приходить також до висновку, що подальше виконання договору довічного утримання відповідачами неможливе з підстав, що мають істотне значення.
За таких обставин, враховуючи, що договір довічного утримання є договором з особливо довірчим характером, а сторони втратили довіру одне до одного, натомість кожна сторона договору звинувачує іншу в свідомому невиконанні умов договору, даний договір підлягає розірванню, а позов ОСОБА_1 про розірвання договору - задоволенню.
Разом з тим не підлягає задоволенню позов ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на квартиру, оскільки при розірванні договору довічного утримання за законом цього не вимагається.
Достатнім в даному випадку способом захисту права позивачки є рішення суду про розірвання договору, оскільки відповідно до ч.1 ст.756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане.
Зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає з вказаних вище підстав.
Крім того, не підлягає задоволенню зустрічний позов в частині усунення перешкод в користуванні квартирою з огляду на наступне.
Право ОСОБА_2 та ОСОБА_7 користування квартирою є похідним від права їх власності на квартиру.
Загальні засади захисту права власності регламентований главою 29 розділу 1 книги 3 Цивільного кодексу України, якою передбачений такі види захисту прав власників, як: захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, а також встановлення порядку користування власністю.
Оскільки договір довічного утримання, за яким відповідачі набули право власності на квартиру, розривається судом, їх право власності на квартиру припиняється, що відповідає змісту ч.1 ст.756 ЦК України.
Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України у зв'язку з частковим задоволенням позову ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню відповідачами понесені нею судові витрати, виходячи з пропорційності задоволених позовних вимог. При цьому апеляційний суд приймає до уваги, що при предявленні позову позивачкою судовий збір був сплачений не в повному обсязі (недоплата становить 107,30 грн.).
У зв'язку з відмовою в задоволенні зустрічного позову понесені відповідачами витрати по сплаті судового збору не підлягають відшкодуванню позивачкою. При цьому апеляційний суд приймає до уваги, що при предявленні зустрічного позову відповідачем ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 214,60 грн. не був сплачений, а відповідачкою ОСОБА_7 судовий збір був сплачений не в повному обсязі (недоплата становить 105,40 грн.).
Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.3,4, 313-317, 319, 323-325, 327 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 11 січня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності на квартиру задовольнити частково.
Розірвати договір довічного утримання (догляду), укладений 08 квітня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_5 08 квітня 2009 року в реєстрі за № 2294.
Відмовити в задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1.
Відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні квартирою, встановлення порядку користування квартирою, стягнення моральної шкоди
Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 222 грнивні - в рівних частках по 111 гривень
Стягнути на користь держави з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 268 гривень 25 копійок, з ОСОБА_3 у розмірі 159 гривень 05 копійок.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції - Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий суддя:
Судді: