УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
№ справи: 2/123/293/2013 Головуючий суду першої інстанції:Гуріна О.В.
№ провадження: 22-ц/190/2504/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Сінані О. М.
"25" квітня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді:Сінані О.М.,
Суддів:Рошка М.В., Хмарук Н.С.,
При секретарі:Кутелія Я.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотоп» до Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» про зобов'язання укласти договір, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 12 лютого 2012 року,
ВСТАНОВИЛА:
рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 12 лютого 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_6, ТОВ «Екотоп» відмовлено.
В обґрунтування апеляційної скарги представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Зазначає, що місцевий суд залишив без уваги вимоги ЗУ «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів», ст. 168 ЗК України та те, що зміст договору в повній мірі відповідає діючому законодавству України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивачів, яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення представника відповідача, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі державного акту серії ЯЛ № 497779 від 04.11.2010 року та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.11.2011 року, ОСОБА_6 є власником земельної ділянки, площею 0,599 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.
За договором оренди № 01/01/2012 від 01.01.2012 року ОСОБА_6 передав, а ТОВ «Екотоп» прийняло в орендне користування нежиле приміщення автомобільної газонакопичувальної компресорної станції, площею 43,8 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,599 га, розташовану по АДРЕСА_1. Через територію зазначеної земельної ділянки прокладені водопровідні та каналізаційні мережі.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що на правовідносини, які виникли між сторонами, розповсюджується дія ст.ст. 110, 111 ЗК України, відповідно до яких: на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження. Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановлених обмежень, обтяжень. Поділ чи об'єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки; обтяження прав на земельну ділянку встановлюється законом або актом уповноваженого на це органу державної влади, посадової особи, або договором шляхом встановлення заборони на користування та/або розпорядження, у тому числі шляхом її відчуження. Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені. Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, кадастрових планах земельних ділянок, іншій документації із землеустрою. Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.
Відповідно до ст. 113 ЗК України, зони санітарної охорони створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності. У межах зон санітарної охорони забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені.
З метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму (ст. 93 Водного Кодексу України).
Згідно з кадастровим планом земельної ділянки та державним актом на право власності на земельну ділянку, виданим 04.11.2010 року на ім'я попереднього власника - ТОВ «Вояж-Крим», щодо частини земельної ділянки встановлено обмеження, зокрема земельна ділянка, площею 0,4258 га є зоною санітарної охорони у зв'язку із прокладенням через них водопровідних та каналізаційних мереж.
КРП «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» пропонувало власникові земельної ділянки ОСОБА_6 у зв'язку із наявністю на території земельної ділянки зони санітарної охорони укласти договір про встановлення сервітуту, проект якого був направлений останньому за вих. № 262 від 25.04.2012 року. До теперішнього часу такий договір не укладений.
Окрім того, місцевий суд виходив з того, що ст. 152 ЗК України передбачені способи захисту прав на земельні ділянки, а саме: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Проте зобов'язання КРП «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» укласти договір про встановлення порядку погодження та проведення робіт, пов'язаних з експлуатацією та ліквідацією аварії на мережах і спорудах, та добровільного відшкодування шкоди, є порушенням однієї з загальних засад цивільного законодавства, передбаченою п. 3 ст. 3 ЦК України - свобода договору.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З такими висновками місцевого суду погоджується і колегія суддів та вважає, що вони відповідають фактичним обставинам справи та зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги, оскільки позовні вимоги не містять посилання на норму законодавства, якою передбачений обов'язок КРП «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» на укладення відповідного договору, не передбачений такий обов'язок й ЗУ «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів».
Таким чином суд дійшов вірного висновку, що позивачами обраний спосіб захисту порушеного права, не передбачений нормами матеріального закону.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
УХВАЛИЛА:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 12 лютого 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: