ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
20.06.06 Справа № 4/653-12/115
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого - судді Гнатюк Г.М.
суддів Кравчук Н.М.
Мирутенко О.Л.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробничого підприємства „Львівський завод техніки зв'язку і автоматики” №81 від 12.05.06р.
на рішення господарського суду Львівської області від 03.05.2006р.
у справі № 4/653-12/115
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Львівське шляхо-будівельне управління №40”, м.Львів
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробничого підприємства „Львівський завод техніки зв'язку і автоматики”
Про стягнення в сумі 105 625,63 грн.
Представники сторін:
від позивача: Галонський В.М. -представник
від відповідача: Маковський І.Я. -представник
Сторонам роз'яснені передбачені ст. 22 ГПК України права та обов'язки. Заяв про відвід суддів не надходило.
Встановив:
Рішенням господарського суду Львівської області від 03.05.2006р. у справі № 4/653-12/115 (суддя Л.Д.Запотічняк) задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Львівське шляхо-будівельне управління №40”, м.Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробничого підприємства „Львівський завод техніки зв'язку і автоматики” про стягнення в сумі 105 625,63 грн..
Відповідач не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції звернувся до Львівського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою про перегляд вищевказаного рішення в порядку апеляційного провадження, просить рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки останнє прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з”ясуванні всіх обставин по справі, покладені в основу рішення висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Наводить скаржник і інші підстави для скасування рішення.
В судове засідання скаржник явку свого представника забезпечив, повністю підтримує вимоги апеляційної скарги і наполягає на їх задоволенні.
Представник позивача вимоги апеляційної скарги заперечує з мотивів наведених у судовому засіданні та з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції вважає законним і підстави для його скасування відсутні .
Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та проаналізувавши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегією Львівського апеляційного господарського суду з'ясовано:
Між ВАТ КБ „Надра" (Кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю Львівське шляхо-будівельне управління № 40" (Поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим підприємством „Львівський завод техніки зв'язку і автоматики" (Позичальник) був укладений договір поруки від 17.09,2004р., відповідно до якого Поручитель зобов'язався перед банком як кредитором відповідати за виконання позичальником зобов'язань по кредитному договору № 291/2004 від 17.09.2004р. згідно якого ВАТ КБ „Надра" надав Товариству з обмеженою відповідальністю науково-виробничому підприємству „Львівський завод техніки зв'язку і автоматики" кредит у сумі 300000,00 грн. строком з 17.09.2004 р. по 18.09.2006 р. із сплатою 23% річних від суми виданого кредиту за вказаний період. Для забезпечення виконання умов кредитного договору позичальником, позивач-поручитель надав у заставу банку спеціалізовану дорожню техніку на суму 735484,00 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, а саме із листів банку, відповідачем належним чином не виконувались умови кредитного договору. Відповідно до ст. 555 ЦК України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника. Позивач, листом №02-6/8 від 15.02.2006р., негайно повідомив відповідача про одержання вимоги кредитора та направив вимогу про погашення заборгованості. Відповідач жодної відповіді позивачу не надав і суму заборгованості та процентів не погасив. Поручитель частково виконав зобов'язання та сплатив банку 100 000,00 грн. кредиту, а також 5 625,63 грн. відсотків за січень 2006р., всього на загальну суму 105 625,63 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №1 та №2 від 23.03.2006 р. (а.с. 22,23).
У відповідності із ст. 556 ЦК України передбачено, що до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Таким чином у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у сумі 105 625,63 грн.
Згідно ст.553 ЦК України поручитель поручається перед кредитором боржника виконанням ним свого обов»язку. Статтею 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов»язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, і поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки тощо.
Як вбачається із матералів справи, за договором поруки поручитель повинен виконати своє зобов»язання на користь кредитора у тій же формі і такому ж розмірі , що і боржник за основним зобов»язанням у випадку його порушення останнім.
Щодо посилання скаржника на існування між сторонами по справі відносин, які виникли на основі договору застави, то дане твердження є хибним, оскільки згідно ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов»язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави, в той час як за договором поруки у поручителя виникає обов»язок виконати зобов»язання боржника у тій же формі перед кредитором у випадку його порушення боржником. Передача в рахунок боргу перед банком позивачем заставленного майна можлива лише у випадку реалізації свого права банком як заставодержателя. В данному випадку банк таким право не скористався. Посилання скаржника, що банк мав звернути стягнення на заставлене майно в рахунок боргу, судом до уваги не береться, так як в данному випадку мало місце не задовлення вимог банку за рахунок заставленного майна в рамках договору застави, а виконання зобов»язань за договором поруки.
Щодо викладеного у скарзі, що до позивача перейшло право поруки в повному розмірі отриманого ним кредиту до уваги судом не приймається, так як норми законодавства не містять жодних положень, вимог чи обмежень щодо переходу до поручителя прав кредитора за умови виконання поручителем зобов»язань, забезпечених порукою в повному обсязі. Поручитель набуває прав кредитора лише по тих зобов»язаннях, які ним фактично виконанні перед кредитором в межах договору і лише ця умова є причиною зміни кредитора. Згідно укладеного між сторонами договору,поручитель зобов»язувався по зобов»язаннях відповідача у повному обсязі і до складу цього зобов»язання входили обов»язки зі сплати всієї суми кредиту та відсотків по ньому також і зобов"язання по сплаті платежів у сумі позовних вимог так і платежів у сумі однієї копійки. Виконанні зобов»язання поручителем по укладеному договору підтверджуються наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.
Клопотання скаржника, щодо залучення до участі у справі в якості третьої особи -ВАТ КБ «Надра» належним чином не доведено та необгрунтовано, та визнається колегією безпідставним.
Посилання скаржника на неправомірність договору поруки, так як отримання кредиту по договору поруки він відносить до фінансових послуг, і те що позивач не мав права виступати поручителем до уваги не приймається і спростовується матеріами справи, з яких вбачається що умови договору поруки не предбачають жодної можливості отримання позивачем прибутку, як і збереження вартості його фінансових активів, які внаслідок поведінки відповідача лише зменшились. Крім того, скаржник при наданих йому можливостях жодним чином не підтвердив, що договір укладений з метою надання фінансових послуг.
Згідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Скаржник при наданих йому можливостях свою скаргу належними та допустимими документальними доказами не підтвердив.
З огляду на вище викладене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що рішення місцевого господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства, обставинам та матеріалам справи, а тому його належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Державне мито за розгляд апеляційної скарги, у відповідності до вимог ст. 49 ГПК України, покласти на скаржника.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -
Апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В :
1.Рішення господарського суду Львівської області від 03.05.2006р. у справі № 4/653-12/115 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково виробничого підприємства „Львівський завод техніки зв'язку і автоматики” №81 від 12.05.06р. без задоволення.
2. На виконання постанови місцевому господарську суду видати відповідні накази.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в судовому порядку.
4. Матеріали справи №4/653-12/115 повернути в господарський суд Львівської області
Головуючий суддя Гнатюк Г.М
судді Кравчук Н.М.
Мирутенко О.Л.