УКРАЇНА
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Чернігівської області
14000 , м. Чернігів тел. 677-501
просп. Миру , 20
Іменем України
РІШЕННЯ
"22" квітня 2013 року справа №927/302/13-г
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО-ІНВЕСТ", код ЄДРПОУ 36853030, пр-т. Перемоги, 104, м. Київ, 03115
(в особі ліквідатора Сніжка Олександра Юрійовича, про-т 40-річчя Жовтня, б. 126, корп.3, кв.18, м. Київ, 02127),
адреса для кореспонденції представника Лахно О.Ю.: вул. Маршала Тимошенка, буд. 13-А, кв. 196, м. Київ, 04212
Відповідач: Публічне акціонерне товариство "Ічнянський молочно-консервний комбінат", код ЄДРПОУ 00381152, вул. Вишнева, 4, м. Ічня, Чернігівська область, 16700
про стягнення 2065253,47 грн.
Колегія суддів у складі:
Головуючий суддя Шестак В.І.
Суддя Федоренко Ю.В.
Суддя Фетисова І.А.
Представники сторін:
Позивача: Лахно О.Ю. довіреність № б/н від 28.02.2013 уп. представник
Відповідач: Савенко М.М. довіреність № б/н від 01.12.2012 адвокат
Після оголошеної перерви, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО-ІНВЕСТ" подано позов до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Ічнянський молочно-консервний комбінат" про стягнення 2065253,47 грн. на підставі укладеного договору поставки № 01/02/10/2 від 01.02.2010р., з них основний борг в сумі 1684540,59 грн., три проценти річних в сумі 145459,02грн., штраф в сумі 7000 грн. та суми неотриманого доходу (упущеної вигоди) в розмірі 228253,86 грн.
У позовній заяві позивач посилається на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання по оплаті поставленого товару належним чином, в повному обсязі та в установлений строк.
За клопотанням сторін здійснювалась технічна фіксація процесу.
Відповідач у письмовому відзиві проти позову заперечує та зазначає про сплату 50000грн.та 70000грн., що не були враховані позивачем при зверненні з позовом до суду, а також надає додаткову угоду від 29.12.2010р. до Договору поставки №01/02/10 від 02.02.2010 року та угоду від 25.04.2012р. про розстрочення виконання грошового зобов'язання до Договору поставки № 01/02/10 від 01.02.2010 року.
Позивачем 16.04.2013р., відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, подано заяву про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку з тим, що на момент пред'явлення позову не були враховані оплати 22.07.2010р. на суму 50000грн. та 04.08.2010р. на суму 70000грн. Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО-ІНВЕСТ" просить стягнути з Публічного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат» 1943772,58 грн., з яких основний борг в сумі 1564540,59грн., три проценти річних в розмірі 143978,13 грн., штраф в розмірі 7000грн та суму неотриманого доходу (упущеної вигоди) в розмірі 228253,86 грн.
Заява позивача про зменшення розміру позовних вимог прийнята судом, оскільки це не протирічить діючому законодавству та не порушує нічиї права та законні інтереси і є процесуальним правом сторони.
16.04.2013р. позивачем подано клопотання про залучення до матеріалів справи ухвали господарського суду м. Києва від 13.04.2013р. по справі № 5011-44/15424-2012 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Веданта» до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ІНВЕСТ" про банкрутство, якою заяву ліквідатора ТОВ "АГРО-ІНВЕСТ" Сніжка О.Ю. про визнання недійсною угоди від 25.04.2012р. про розстрочення виконання грошових зобов'язань по Договору поставки № 01/02/10 від 01.02.2010 задоволено повністю та визнано недійсною зазначену угоду з моменту її укладення.
Відповідач у додатковому відзиві на позов зазначає, що після укладення сторонами 25.04.2012р. угоди про розстрочення виконання грошових зобов'язань по договору в подальшому сторонами спору та ТОВ «Транспортно-логістична компанія» 27.04.2012 року було укладено договір про уступку право вимоги грошового зобов'язання № Д26/04/12, у відповідності з умовами якого позивач перевів на ТОВ «Транспортно-логістична компанія» право вимоги боргу у розмірі 782270грн, що виник на підставі договору поставки № 01/02/10 від 01.02.2010р., укладеного сторонами спору. Як зазначає відповідач у додатковому відзиві на позов, наразі у нього існує грошове зобов'язання щодо оплати прийнятого за договором поставки товару перед позивачем у розмірі 782270 грн. та перед ТОВ «Транспортно-логістичною компанією» у розмірі 782270грн. Крім того, відповідач вважає вимогу про стягнення упущеної вигоди у розмірі 228253,86грн. безпідставною, оскільки позивач не звертався до відповідача з вимогою про видачу простого векселя зі строком платежу «за пред'явленням» та з обов'язковим зазначенням у тексті простого векселя, що на суму, яка підлягає сплаті за простим векселем,будуть нараховуватися проценти в розмірі 20% річних в рахунок оплати переданого позивачем товару. Також відповідач просить застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення штрафу в розмірі 7000грн., вважає що строк сплинув 14.04.2011 року.
Ухвалою господарського суду від 21.03.2013року задоволено клопотання відповідача та скасовано заходи до забезпечення позову вжиті ухвалою від 07.03.2013р.
Представник позивача в судовому засіданні 22.0.42013р. відмовився від клопотання про призначення судової експертизи у справі.
Відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення спору стосовно дійсності угоди в рамках справи № 5011-44/15424-2012, а саме через оскарження відповідачем в апеляційному порядку ухвали господарського суду м. Києва від 13.04.2013р., якою угоду про розстрочення виконання грошового зобов'язання по договору поставки № 01/02/10 від 01.02.2010р. визнано недійсною.
Судом клопотання про зупинення провадження у справі відхилено, оскільки відповідачем не надано належного доказу, який би підтверджував прийняття апеляційної скарги до розгляду і був би належним доказом порушення апеляційного провадження.
Приймаючи до уваги, що позивачем було подано письмову заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення основного боргу, та 3% річних, яка прийнята судом, суд розглядає справу з урахуванням поданої позивачем заяви.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:
Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
01 лютого 2010 року між Товариством "АГРО-ІНВЕСТ" та Відкритим акціонерним товариством «Ічнянський молочно-консервний комбінат» укладено договір поставки № 01/02/10/2 (далі - договір).
У відповідності до умов договору (п.1.1.) постачальник зобов'язується виготовити та передати у власність покупця вироби із жесті (товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар. Найменування, номенклатура (асортимент), розмір, тип, комплектність, одиниця виміру, загальна кількість, кінцеві строки поставки загальної кількості, ціна за одиницю та загальна вартість товару зазначаються сторонами в специфікації (специфікаціях), яка (які) є додатком № 1 до цього Договору та становить (становлять) його невід'ємну частину.
Згідно п.3.1. договору конкретні умови оплати покупцем товару зазначаються сторонами в специфікації (специфікаціях).
Відповідно до п.3.3. договору постачальник здійснює оплату за поставлений постачальником товар шляхом:
- безготівкового банківського переказу грошових коштів на поточний банківський рахунок Постачальника, що вказаний в договорі;
або
- шляхом видачі постачальнику простого векселя (простих векселів) зі строком платежу «за пред'явленням» та з обов'язковим зазначенням у тексті простого векселя (простих векселів), що на суму, яка підлягає сплаті за простим векселем (простими векселями), будуть нараховуватися проценти в розмірі 20% річних. При цьому сторони домовились, що покупець зобов'язаний видати постачальнику простий вексель (прості векселі) відразу ж після отримання партії товару (партій товару) в своє розпорядження.
02 лютого 2010 року сторони підписали Специфікацію № 1 до договору поставки № 01/02/10 від 01.02.2010р. Відповідно до умов якої постачальник зобов'язаний поставити покупцю товар до 28 лютого 2010 року на суму 559826,00 грн.
01 березня 2010 року сторони підписали Специфікацію №2 до договору поставки № 01/02/10 від 01.02.2010р. Відповідно до умов якої постачальник зобов'язаний поставити покупцю товар до 01 травня 2010 року на суму 1323040,43 грн.
За умовами Специфікації № 2 п.4.1. покупець здійснює оплату за поставлений йому постачальником товар шляхом видачі постачальнику простого векселя (простих векселів) зі строком платежу «за пред'явленням» та з обов'язковим зазначенням у тексті простого векселя (простих векселів), що на суму, яка підлягає сплаті за простим векселем (простими векселями), будуть нараховуватися проценти в розмірі 20% (двадцяти процентів) річних. Покупець зобов'язаний видати постачальнику простий вексель (прості векселі) одразу ж після отримання партії товару (партій товару) в своє розпорядження.
На виконання умов Договору поставки та Специфікації № 1 ТОВ "АГРО-ІНВЕСТ" поставило товар згідно видаткових накладних:
№ КП-0000009 від 04.02.2010 року на суму 185389,94грн.;
№ КП-0000011 від 09.02.2010року на суму 190612,20грн.;
№ КП-0000013 від 15.02.2010 року на суму 183823,27грн.;
та відповідно до Специфікації № 2 ТОВ "АГРО-ІНВЕСТ" поставило товар згідно видаткових накладних:
№ РН/0033 від 10 березня 2010 року на суму 193322,25 грн.;
№ РН/0036 від 12 березня 2010 року на суму 193322,25грн.;
№ РН/0037 від 16 березня 2010 року на суму 184731,75 грн.;
№ РН/0052 від 26 березня 2010 року на суму 188668,73 грн.;
№ РН/0054 від 31 березня 2010 року на суму 190612,13 грн.;
№ РН/0053 від 31 березня 2010 року на суму 190612,13грн.;
№ КП-0000104 від 13 квітня 2010 року на суму 193322,25грн.;
№ КП-0000109 від 19 квітня 2010 року на суму 137189,10 грн.;
№ КП- 000014 від 27 квітня 2010 року на суму 193322,25 грн.;
№ КП-0000118 від 30 квітня 2010 року на суму 190612,13 грн.
Отже, ТОВ "АГРО-ІНВЕСТ" виконало свої зобов'язання за договором та поставило ПАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» товар згідно Специфікації № 1 на суму 559826,00грн. та на суму 1323040,43 грн. як зазначено в Специфікації № 2, та понад Специфікацію №2 на суму 532674,75грн.
В підставу заявленого позову позивач покладає Специфікацію № 2 та вимоги щодо оплати поставки товару понад Специфікацію № 2 згідно видаткових накладних: частково по накладній № КП-0000104 від 13.04.2010р., № КП/0000109 від 19.04.2010р., № КП/0000114 від 27.04.2010р., № КП/0000118 від 30.04.2010р. Поставку товару та розрахунки по Специфікації № 1 позивачем не покладено в підставу заявленого позову.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що за умовами договору та Специфікації № 2, оплата поставленого товару на суму 1323040,43 грн. мала бути здійснена відповідачем шляхом видачі простого векселя, а поставка на суму 532674,75 грн. шляхом проведення безготівкового банківського переказу грошових коштів на поточний банківський рахунок Постачальника.
Окрім того, позивач суму поставки по Специфікації №2 та накладній РН-00104 від 13.04.10 року розбиває на два вартісні показники 181770,98 грн. та 11551,27 грн. та правомірно визначає порядок оплати відповідно вексель та безготівковий розрахунок.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч.ч. 2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За аб.2 ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.
Так відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» передбачено, що видавати переказні та прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги (крім фінансових векселів).
Враховуючи те, що факт здійснення позивачем відповідачу поставки товару є беззаперечним; розмір грошового зобов'язання відповідача перед позивачем дорівнює сумі платежу за векселем; умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів відображена сторонами у Специфікації №2 до договору поставки № 01/02/10 від 01.02.2010р., тобто, сторонами погоджено можливість виникнення між ними вексельних правовідносин.
В той же час необхідним є наявність двох юридичних фактів, які б слугували підставою виникнення вексельних правовідносин: складання векселя (його оформлення) та видання векселя як односторонній правочин.
Однак, відповідачем жодного векселя позивачу видано не було, тобто не було вчинено односторонньої дії (оформлення та видачі векселя), спрямованої на виникнення вексельних правовідносин.
Таким чином, відповідачем вчинено порушення умов Специфікації №2 щодо видачі простих векселів, чим порушені права позивача.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.538 ЦК України встановлено, що сторона яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.
Позивачем направлено відповідачу претензію від 09.04.2012р. з вимогою сплатити 1564540,59грн. боргу, три проценти річних в сумі 87319,42грн., збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 582129,46грн. та 10000грн. штрафу за невидачу векселів, що отримана відповідачем 20.04.2010р., яка судом розцінюється як вчинення дій на захист інтересів направлених на отримання грошових коштів в оплату поставленого товару, що є правомірним з огляду на відсутність заперечень відповідачем зазначеної претензії, відсутність повідомлення про неможливість виконання обов'язку видачі векселів та довготривале порушення відповідача щодо невидачі векселів.
Таким чином, судом визнається правомірним обраний позивачем спосіб захисту, а саме стягнення з відповідача суми 1564540,59 грн. заборгованості.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за отриманий товар простий вексель не видав, частково виконавши свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару, сплативши 10.03.10р. - 190000,00грн., 12.03.10р. - 150000,00грн., 19.03.10р. - 190000,00грн., 14.04.10р. - 200000,00грн., а також 22.07.2010р. - 50000,00грн. та 04.08.2010р. - 70000,00грн., а всього 851000грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по рахунку позивача.
Як зазначає позивач, сплачені відповідачем кошти він зараховує як оплату за поставлений товар згідно Специфікації № 1 на суму 559826,41грн. та за товар поставлений понад специфікацію № 2 на суму 532674,75грн. Всього 1092501,16грн.
Отже, заборгованість відповідача за отриманий товар складає 1323040,43грн. згідно Специфікації № 2 та 241500,16грн. за товар поставлений понад Специфікацію № 2.
Актом звірки розрахунків, що підписаний сторонами, станом на 30.06.2010 року, підтверджується визначення сторонами заборгованості відповідача в сумі 1684540,49 грн., копія якого додана до матеріалів справи, яка в подальшому зменшилась на суму 120 000 грн. проведеними відповідачем оплатами.
Заперечуючи заявлений позов, відповідач посилається на угоду від 25.04.2012р. між ПАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» та ТОВ "АГРО-ІНВЕСТ" про розстрочення виконання грошових зобов'язань до договору поставки № 01/02/10 від 01.02.2010р., в зв'язку з чим вважає таким, що не настав строк виконання грошового зобов'язання.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.04.2013 р. по справі № 5011-44/15424-2012 визнано недійсною угоду від 25.04.2012р. між ПАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» та ТОВ "АГРО-ІНВЕСТ" про розстрочення виконання грошових зобов'язань до договору поставки № 01/02/10 від 01.02.2010р.
Згідно ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків.
Враховуючи визнання недійсною угоди від 25.04.2012р. про розстрочення виконання грошових зобов'язань до договору поставки № 01/02/10 від 01.02.2010р., яка покладена в підставу укладення Договору про відступлення права вимоги грошового зобов'язання № Д26/04/12 від 26.04.2012 року між ТОВ "АГРО-ІНВЕСТ" та ТОВ «Транспортно-логістична компанія» та ПАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат», заперечення відповідача щодо відсутності у позивача права вимагати передану іншій особі суму 782270 грн., судом до уваги не приймаються, оскільки суд доходить до висновку про відсутність підтвердження обсягів та умов прав первісного кредитора існуючих на момент переходу таких прав (з огляду на недійсність угоди від 25.04.2012 року), а тому неналежність такого доказу.
У відповідності до Постанови Пленуму Верховного суду України від 08.06.2007 року № 5 «Про деякі питання практики розгляду спорів пов'язаних із обігом векселів» п.29. У випадках, коли правочином передбачено, що одна сторона передає товари, виконує роботи чи надає послуги, а інша з метою розрахунку видає (передає) або акцептує вексель на узгоджених сторонами умовах, зобов'язання з оплати цих товарів, робіт чи послуг вважаються виконаними при виконанні таких дій із векселем. Якщо одна сторона передала товари, виконала роботи або надала послуги, а інша сторона не видала (не передала) чи не акцептувала вексель на узгоджених ними умовах, сторона, яка виконала зобов'язання за правочином, має право звернутися з вимогою про оплату.
В матеріалах справи наявна претензія від 09.04.2012 року, в якій ТОВ "АГРО-ІНВЕСТ" звернулося до ПАТ «Ічнянський молочно-консервний комбінат» з вимогою сплатити суму основного боргу 1564540,59 грн., три проценти річних 87319,42 грн., збитки у вигляді упущеної вигоди 582129,46 грн. та 10000 грн. штраф за невидачу векселів. (а.с.68)
Пунктом 5 Договору передбачено, що у разі якщо покупець не видав і не передав постачальнику простий вексель (прості векселі) на протязі строку, що передбачений п.3.3. ст.3 Договору, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику штрафну санкцію: штраф у розмірі 1000,00грн.
Отже, на думку позивача, за сім випадків не передачі векселів по Специфікації №2 покупець зобов'язаний сплатити штраф продавцю у розмірі 7000,00 грн.
Частиною 1 ст. 216 та частиною 2 ст. 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.
Відповідно до вимог ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Право учасників господарських відносин встановлювати інші ніж передбачено Цивільним кодексом України види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною 2 ст. 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідачем в додатковому відзиві на позовну заяву від 16.04.2013р. заявлено про застосування строків позовної давності до стягнення штрафу в розмірі 7000 грн.
Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Стаття 258 Цивільного кодексу України передбачає спеціальну позовну давність в один рік, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (ст. 261 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання щодо передачі векселя позивачу мав виконати у наступні дати: з 11.03.2010р., з 12.03.2010р., з 16.03.2010р., з 31.03.2010р., з 13.04.2010р. і з цього моменту почався перебіг позовної давності в один рік.
Строк позовної давності щодо стягнення штрафу сплинув в квітні 2011 року, що і є підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягнення 7000 грн. штрафу.
Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 143978,13 грн. за період з 11.03.2010 року по 16.04.2013 року.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується прострочка виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати отриманого товару. Але приймаючи до уваги, що претензія з вимогою оплати отримана відповідачем 20.04.2012року, тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних нарахованих на суму боргу 1323040,43грн за поставку згідно Специфікації №2 підлягають задоволенню в розмірі 38603,78грн. за період з 27.04.12р. по 16.04.13р. та 3% річних нарахованих на суму 241500,16грн. за поставку понад специфікацію № 2 в розмірі 21458,19грн. (в сумі 4538,10 грн. за період з 28.04.2010р. по 16.04.2013р., що нараховано на суму 50888,03грн., що є залишком боргу по накладній № КП-0000114 від 27.04.2010р. та в сумі 16920,10грн. за період з 03.05.2010р. по 16.04.2013р., що нараховано на суму 190612,13грн. згідно видаткової накладної № КП-0000118 від 30.04.2010р.). А всього 60061,97грн. В іншій частині нарахування 3% річних має бути відмовлено.
Позивач просить стягнути неодержані доходи (упущену вигоду) у вигляді неотриманих 20% по невиданим векселям, що складає 228253,86грн. за період з 10.03.2010р. по 30.03.2011 року. Позивач обґрунтовує вимогу тим, що в результаті протиправної поведінки відповідача, яка полягає у неоформленні та невидачі процентних векселів в оплату прийнятого товару, позивач не отримав доходу у вигляді 20%, які мали нараховуватися за зазначеними векселями протягом року з дня їх емісії.
У відповідності до п.4.1. ст.4 Специфікації №2, покупець зобов'язаний здійснити оплату за поставлений йому постачальником товар шляхом видачі постачальнику простого векселя (простих векселів) зі строком платежу «за пред'явленням» та з обов'язковим зазначенням у тексті простого векселя (простих векселів), що на суму, яка підлягає сплаті за простим векселем (простими векселями), будуть нараховуватися проценти в розмірі 20% (двадцяти процентів) річних.
Згідно ч.1 ст.623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно ст.22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
На підставі п.3 ч.1 ст.225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, крім іншого, включаються неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) є не абстрактними, а такими, що дійсно були отримані кредитором в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають бути враховані заходи, вжиті кредитором для їх одержання.
Згідно частини 4 статті 623 Цивільного кодексу України при визначенні неотриманого прибутку (упущеної вигоди) враховуються заходи, здійснені кредитором для їх отримання.
Для стягнення збитків, необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. При відсутності хоча б одного із вказаних елементів цивільна відповідальність не наступає.
У відповідності до ст. 1 Закону України „ Про обіг векселів" законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" , Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі" , Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів", цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.
У відповідності до ст. 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, застереження про відсотки.
Стаття 5 Уніфікованого закону передбачає, що у переказному векселі, який підлягає оплаті відразу після пред'явлення або у визначений строк після пред'явлення, трасант може обумовити, що на суму, яка підлягає оплаті будуть нараховуватися відсотки. У будь-якому іншому переказному векселі така умова вважається ненаписаною. Відсоткова ставка повинна бути вказана у векселі; при відсутності такої вказівки умова вважається ненаписаною. Відсотки нараховуються від дати видачі переказного векселя, якщо не вказана інша дата.
Згідно частини 4 статті 623 Цивільного кодексу України при визначенні неотриманого прибутку (упущеної вигоди) враховуються заходи, здійснені кредитором для їх отримання. Отже, на кредитора покладений обов'язок довести суду розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов'язання.
Враховуючи, що відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладений обов'язок доведення тих обставин на які вони посилаються як на доказ своїх вимог або заперечень, саме позивач повинен довести наявність протиправної поведінки в діях відповідача, безпосереднього причинного зв'язку між правопорушенням та заподіянням шкоди та розмір відшкодування.
Враховуючи ту обставину, що умовою розрахунків за специфікацією №2 є видача простого векселя за пред'явленням, тобто оплата такого векселя залежить від поведінки самого векселеотримувача щодо дати, місяця та року його пред'явлення до оплати, відсутності вчинення позивачем дій направлених на зменшення своїх збитків, в т.ч. упущеної вигоди в період виникнення у відповідача обов'язку по видачі векселя, фактичне обрання позивачем способу захисту як стягнення боргу, тобто зміна позивачем позиції щодо отримання векселів, суд доходить до висновку, що нараховані позивачем збитки (упущена вигода) у вигляді 20% річних з кожної суми поставки по невиданому позивачем векселю є абстрактними, недоведеними та недостатньо обґрунтованими, а отже задоволенню не підлягають.
Враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, за отриманий товар своєчасно в повній сумі не розрахувався, суд доходить висновку, що позовні вимоги задоволенню в частині стягнення основного боргу в сумі 1564540,59грн. та 60061,97грн. трьох процентів річних. В решті позову відмовити.
Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та ст. 4 Закону України „Про судовий збір" від 08.07.2011 року № 3674-VI, судовий збір підлягає стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 35960,71 грн.
Керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Ічнянський молочно-консервний комбінат», вул. Вишнева, буд.4, м. Ічня, Чернігівська область,16700 (відомості про рахунки відсутні, код ЄДРПОУ 00381152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ІНВЕСТ", проспект Перемоги, буд.104. м. Київ, 03115 (відомості про рахунки відсутні, код ЄДРПОУ 36853030) 1564540,59 грн. основного боргу, три проценти річних в сумі 60061,97 грн. та 35960,71грн. судового збору.
Наказ видати після набранням судовим рішенням законної сили.
3. В решті позову відмовити.
Повний текст рішення складено 26.04.2013 року.
Колегія суддів у складі:
Головуючий суддя Шестак В.І.
Суддя Федоренко Ю.В.
Суддя Фетисова І.А.