АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа №22- ц/796/5449/2013
Головуючий у 1-й інстанції - Ісаєвська О.В.
Доповідач - Кирилюк Г.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.
суддів: Вербової І.М., Панченка М.М.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ІМТРЕЙД ГРУПП» про визнання частково недійсним договору поруки, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2013 року,-
встановила:
В грудні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (надалі -ТОВ «Український промисловий банк») про визнання частково недійсним договору поруки №52/Znор-06-2 від 02 жовтня 2006 року та договору №1 про внесення змін та доповнень до договору поруки від 06 листопада 2007 року щодо таких умов: поручитель поручається перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМТРЕЙД ГРУПП» (надалі - ТОВ «ІМТРЕЙД ГРУПП») зобов'язань за додатковими угодами до кредитного договору на відкриття кредитної лінії в іноземній валюті №52/КВ-06 від 02 жовтня 2006 року з будь-якими змінами і доповненнями до нього, в том числі стосовно збільшення процентної ставки за користування кредитом, строку кредитування, суми кредиту тощо.
Посилався на ті підстави, що вказані умови порушують його права та законні інтереси, як споживача, оскільки містять дискримінаційні правила зміни процентної ставки, строку кредитування, суми кредиту, інших істотних обов'язків та є несправедливими умовами договору, тобто такими, що всупереч принципу добросовісності мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду поручителя.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову та постановити окрему ухвалу відносно судді, що його ухвалила.
Посилається на ті підстави, що рішення Печерського районного суду м.Києва від 07 лютого 2013 року ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, його висновки не відповідають обставинам справи.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції не забезпечив повного з'ясування обставин справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору та обмежився посиланням на те, що на дані правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». Вважає, що такий висновок суду є помилковим, оскільки згідно з п.7 ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються послуги з надання гарантій та поручительств. Згідно з п.2 ст.19 цього Закону метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є захист інтересів споживачів фінансових послуг.
Крім цього, суд першої інстанції залишив поза увагою, що оскаржувані умови договору поруки суперечать вимогам п.6,9 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», що є підставою для задоволення позову відповідно до ч.1 ст.203 ЦПК України.
Також позивач просив визнати частково недійсним договір поруки і на підставі ч.5 ст.203 ЦК України, проте суд цих позовних вимог не розглянув та не ухвалив по ним відповідного рішення.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити. Також просить відшкодувати витрати, пов'язані з його явкою до суду.
Представник відповідача Діденко С.М. просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відхилення апеляційної скарги з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 02 жовтня 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ТОВ «ІМТРЕЙД ГРУПП» укладено кредитний договір № 52/КВ-06 на відкриття відновлювальної кредитної лінії (в іноземній валюті), з лімітом кредитування 1 000 000,00 євро, з процентною ставкою 12 % річних та з строком кредитної лінії з 02 жовтня 2006 року по 01 жовтня 2009 року. Мета використання коштів - поповнення обігових коштів.
На забезпечення виконання умов кредитного договору, 02 жовтня 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 52/Znop-06-2 (надалі - договір поруки), відповідно до п.1 якого поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором № 52/КВ-06 від 02 жовтня 2006 року (а також всіма додатковими угодами до нього з будь-якими змінами і доповненнями до нього, в тому числі стосовно збільшення процентної ставки за користування кредитом, строку кредитування, суми кредиту тощо), за яким останній зобов'язаний до 01 жовтня 2009 року повернути кредит у розмірі 1000 000 євро, сплатити проценти в розмірі 12% річних, комісії, штрафні санкції у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором.
06 листопада 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладено договір №1 про внесення змін та доповнень до договору поруки №52/Znop-06-2 від 02 жовтня 2006 року, яким до п.1 договору поруки внесено зміни в частині строку повернення кредиту - до 02 вересня 2012 року.
Відмовляючи в задоволенні позову про визнання договору поруки частково недійсним з підстав включення до нього положень, які є несправедливими стосовно споживача та якими порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є споживачем товарів, робіт чи послуг за договором поруки, не є стороною споживчого кредиту, такий кредит (споживчий) не був укладений з третьою особою - боржником, а тому на правовідносини, що виникли між сторонами, Закон України «Про захист прав споживачів» не поширюється.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки від відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Захист інтересів споживачів фінансових послуг є метою державного регулювання ринків фінансових послуг також відповідно до пункту 2 статті 19 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Згідно з положенням пунктів 22, 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбавати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком бо іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Як вбачається зі змісту кредитного договору, кредитні кошти видавались ТОВ «ІМТРЕЙД ГРУПП» з метою поповнення обігових коштів, а не на придбання продукції, а тому останній не відноситься до категорії споживчого.
Звертаючись до суду з позовом позивач не посилався на те, що договір поруки в оспорюваній частині не відповідає вимогам п.6, 9 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням осіб в межах заявлених позовних вимог.
Виходячи зі змісту Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» поручительство є фінансовою послугою, коли порука надається фінансовими установами, юридичними особами або фізичними особами- підприємцями, для яких така послуга є видом їх підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Встановлення правових відносин між поручителем та боржником на відплатній основі є обов'язковим.
Оскільки спірний договір поруки є безоплатним, посилання апелянта на невідповідність змісту правочину вищевказаним нормам права є необґрунтованим.
Є безпідставним доводи апелянта щодо того, що суд не розглянув позовні вимоги в частині визнання правочину недійсним з підстав ч.5 ст.203 ЦК України.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив також з того, що позивачем не доведено той факт, що умови договору поруки не відповідають вимогам ЦК України та порушують його права та інтереси.
Так, підставою недійсності правочину у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, і моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх чи непрацездатних дітей.
Доказів того, що оспорюваний правочин не відповідає вказаним вимогам, зокрема не був спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, суду не надано. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи було допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення та постановлення окремої ухвали, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка зібраним доказам по справі, а тому останнє підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
Ухвалила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 07 лютого 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: