Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа № 185/331/13- ц
28 січня 2013 року м. Павлоград
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Бабій С.О.,
секретаря судового засідання - Шевченко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду цивільну справу
за позовом ОСОБА_1
до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" ,
про відшкодування моральної шкоди спричиненої пошкодженням здоров'я, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача страхову виплату за моральну шкоду завдану йому отриманими на виробництві професійними захворюваннями у сумі 40000 (сорок тисяч) грн. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що він працював на підприємствах відповідача понад 23 роки і за цей час, при виконанні своїх трудових обов'язків, захворів на професійне захворювання. Згідно висновку Дніпропетровської обласної МСЕК №4 позивача визнано інвалідом третьої групи безстроково та сукупно 60 (шістдесят) % втрати працездатності первинно . Позивач зазначає, що у зв'язку з втратою професійної працездатності йому спричинена моральна шкода, оскільки фізичний біль, душевні страждання, переживання, викликані наслідками професійного захворювання стали невід'ємною частиною його існування, він втратив професійну працездатність, постійно змушений приймати лікарські препарати.
В судове засідання позивач не з'явився, просив справу розглядати за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що наявність факту моральної шкоди не доведена, просив застосувати наслідки спливу позовної давності за трудові каліцтва у 1993 та у 1994 роках, норми ст.ст.233, 234, 237-1 КЗпП не поширюються на правовідносини осіб, які працюють на умовах трудового договору, з 01 січня 2008 року на території України законодавчо скасовано відшкодування моральної шкоди, завданої працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я при виконанні трудових обов'язків у зв'язку з внесенням змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Крім того, висновок МСЕК не містить свідчень про те, що крім стійкої втрати працездатності встановлено позивачу ще і наявність моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров'я.
Суд, вислухавши доводи представника відповідача Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля", вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, а саме ксерокопії: виписки із акту огляду Обласної МСЕК № 4 від 24 жовтня 2012 року (а.с. 21), акту розслідування хронічного професійного захворювання (а.с. 17), виписки з історії хвороби (а.с. 18), трудової книжки ОСОБА_2 (а.с. 5-13), індивідуальної програми реабілітації інваліда №801 від 24.10.2012 р. (а.с. 22-23) вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 20.03.1989 по 19.06.2012 працював у відокремленому структурному підрозділі шахта ім. Героїв космосу» ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля"(а.с. 10-12) зазначені факти сторонами визнано та не оспорювались.
При виконанні трудових обов'язків позивач отримав професійні захворювання, про які зазначено в акті розслідування хронічного професійного захворювання від 30.08.2012.
Згідно виписки із акту огляду Обласної МСЕК № 4 від 24.10.2012 позивачу встановлено сукупно втрату професійної працездатності у розмірі 60 % первинно-повторно та визнано інвалідом третьої групи.
Суд вважає, що внаслідок втрати професійної працездатності у позивача наявна моральна шкода, оскільки він втратив працездатність, стан його здоров'я незадовільний, не може працювати. Багато часу проводить на лікуванні. Вказані обставини, які наявні у позивача, обумовлюють необхідність пристосовуватися та організовувати своє повсякденне життя по-новому, й свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди.
Згідно п. 1 ст. 9 ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникли у сфері трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Дія положення підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності " від 23.09.1999 року, яким встановлено обов'язок Фонду СС НВ ПЗУ про відшкодування моральної шкоди наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому зупинена на 2006 рік згідно із Законом України від 20.12.2005 року № 3235-IV, тобто на час виникнення спірних правовідносин у Фонду відсутній обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди.
Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен вправі заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, що забезпечується в тому числі належними, безпечними і здоровими умовами праці, в продовження чого ст. 2 КЗпП України відносить до прав працівника з трудового договору про роботу, серед іншого, право на здорові і безпечні умови праці, якому кореспондує обов'язок роботодавця за ст. ст. 29, 153 КЗпП України до початку роботи, зокрема, проінформувати працівника під розписку про умови праці, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, а також забезпечувати безпечні і нешкідливі умови праці з впровадженням сучасних санітарно-гігієнічних засобів для запобігання виникненню професійних захворювань.
Відзначається, що небезпечні та шкідливі умови праці і фактори на робочому місці, про які попереджається працівник до фактичного допуску до роботи, за своїм походженням є обставинами, що свідчать про ступінь ймовірності виникнення внаслідок виконання обумовленої трудовим договором роботи професійного захворювання з втратою працездатності, про настання якого сторонам трудового договору (ст. 21 КЗпП України) заздалегідь невідомо, бо воно не є неминучим. У зв'язку з цим за ст. 29 КЗпП України працівник, даючи розписку, засвідчує свою обізнаність з наявним ризиком - захворюванням, виникнення якого припускається і не залежить від волі осіб, та з яким пов'язана втрата здоров'я і працездатності, як професійної, так і загальної.
Наявність такого ризику зумовлює, відповідно до ст. 46 Конституції України, право на соціальний захист, що забезпечується також у формі страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, за рахунок страхових внесків працівників і роботодавця, справляння яких обов'язкове для них згідно зі ст. ст. 253, 254 КЗпП України.
З огляду на викладене роботодавець відповідно до ст. 6 Закону України № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності ", будучи страхувальником, страхує свої майнові інтереси на випадок відшкодування ним шкоди, завданої невиконанням свого обов'язку за ч. 3 ст. 153 КЗпП України, що є страхуванням цивільної відповідальності за порушення трудового договору, за яким вигодонабувачем згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про охорону праці " визнається працівник, який набуває право вимоги до страховика в особі Фонду соціального страхування. Конституційний Суд України рішенням від 27.01.2004 року за № 1-рп/2004 у справі про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування, надаючи тлумачення нормам Закону № 1105-XIV в редакції, чинній до внесення розділом І Закону України від 23.02.2007 № 717-V змін, вказав на те, що згідно зі ст. 237-1 КЗпП України, ст. 1167 ЦК України відшкодовується моральна шкода, завдана особам, які не визнаються застрахованими особами за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Відтак, страховик на той час в межах визначеної в законі страхової суми ніс ризик завдання роботодавцем працівнику, за якого сплачуються внески, шкоди і майнової, і моральної (немайнової) внаслідок порушення трудового договору щодо умов та охорони праці, на що вказував і Пленум Верховного Суду України в п. 1-3 постанови № 9 від 24.10.2003 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди".
В розумінні офіційного тлумачення, наданого рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 року за № 20-рп/2008 у справі про страхові вплати, внесеними розділом І Закону України від 23.02.2007 № 717-V змінами законодавець виключив страхування відповідальності роботодавця за завдану порушенням трудового договору моральну шкоду Фондом соціального страхування за рахунок сплачуваних йому згідно з Законом № 2272-ІІІ від 22.02.2001 внесків, у зв'язку з чим за ризик завдання працівнику моральної шкоди, внаслідок порушення його прав з трудового договору роботодавцем, останній відповідає самостійно на підставі п. 4 ст. 611 ЦК України і ст. 237-1 КЗпП України.
Оскільки невиконання відповідачем своїх обов'язків з укладеного ним трудового договору за ст. 153 КЗпП України прямо спричинило настання обставин, що неминуче призвели до ушкодження здоров'я і душевних страждань позивача, а підприємство не довело вжиття зі свого боку всіх можливих заходів для створення безпечних і нешкідливих умов праці для запобігання таким обставинам, не спростувавши презумпцію своєї вини за ст. 614 ЦК України, то при вирішенні цього трудового спору слід застосувати ст. 237-1 КЗпП України, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. п. 6, 13 постанови № 4 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".
Згідно з ч. 1 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, спричиненої їй внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суд вважає, що доводи відповідача про відсутність медичного висновку щодо спричинення позивачу моральної шкоди та відсутність доказів її спричинення не можуть бути взяті до уваги, оскільки наявність такого висновку не є обов'язковою для суду, а факт спричинення моральної шкоди та моральних страждань, завданих останньому у зв'язку з отриманим ним професійним захворюванням, підтверджується встановленими доказами, яким суд може дати оцінку відповідно до вимог ст.212 ЦПК України.
Крім того, посилання відповідача на сплив позовної давності щодо трудових каліцтв, які трапилися з позивачем у 1993 та у 1994 роках, суд не приймає до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 83 Цивільного кодексу Української РСР позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав.
Також відповідно до ч. 1 ст. 440-1 Цивільного кодексу Української РСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.
Ушкодження здоров'я позивача відповідачем у вигляді професійного захворювання є нічим іншим як порушення немайнового права - здоров'я.
Згідно із абз. 2 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється: на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав; на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Тобто, каліцтво що трапилося з позивачем хоча й сталося до набрання чинності Цивільним кодексом України, але обов'язок щодо відшкодування шкоди роботодавцем, відповідачем не вичерпався набранням чинності Цивільним кодексом України.
З ознаки наведеного, позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я ні за Цивільним кодексом Української РСР, ні за Цивільним кодексом України.
Вирішуючи питання про розмір завданої позивачу моральної шкоди, суд виходить з того, що позивач отримав хронічне професійне захворювання, що призвело до значних тяжких змін його життєвих зв'язків, враховуючи ступінь втрати ним професійної працездатності, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого та позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин справи, з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди суму 6000 (шість тисяч) грн.
Крім зазначеного, відповідно до ст. 88 ЦПК України, ст.ст. 4, 5 Закону України "Про судовий збір" підлягає до стягнення з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 114 грн. 70 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 22, 58 Конституції України, ст.ст. 268, 1167, 1168 ЦК України, ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 179, 212-215 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», місцезнаходження: вул. Леніна, 76, м. Павлоград, Дніпропетровська область, ЄДРПОУ 00178353, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, в рахунок відшкодування моральної шкоди 6000 (шість тисяч ) грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», місцезнаходження: вул. Леніна, 76, м. Павлоград, Дніпропетровська область, ЄДРПОУ 00178353, на користь держави судовий збір у розмірі 114 (сто чотирнадцять ) грн. 70 коп. на рахунок 31215206700032, отримувач коштів УДКСУ у місті Павлоград, код отримувача 37936856, банк отримувача ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, код класифікації доходів бюджету: 22030001.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана апеляційному суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: С. О. Бабій
З оригіналом згідно. 01.02.2013
Суддя С. О. Бабій