ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2006 р. | № 11/122 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кривди Д.С., |
суддів: | Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
розглянувши касаційну скаргу | ЗАТ “Криворізький завод гірничого обладнання” |
на постанову | від 10.08.2006 Дніпропетровського апеляційного господарського суду |
та на рішення | від 13.06.2006 |
у справі | №11/122 |
господарського суду | Дніпропетровської області |
за позовом | ТОВ “Спектр-Юг ЛТД” |
до | ЗАТ “Криворізький завод гірничого обладнання” |
про | стягнення 69963,87 грн. |
за участю представників сторін |
від позивача: | Юрченко І.П., дов. |
від відповідача: | Смирний О.С., дов. |
ВСТАНОВИВ:
ТОВ “Спектр-Юг ЛТД” звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ЗАТ “Криворізький завод гірничого обладнання” про стягнення 69963,87 грн., у тому числі 67504,13 грн. основного боргу та 2459,74 грн. пені.
Позов мотивовано невиконанням відповідачем зобов’язань за укладеним між сторонами договором поставки №187 від 08.09.05 щодо оплати поставленого товару.
Відповідач у відзиві проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивач не виставив відповідні рахунки, а відтак строк оплати за вказаним договором не настав. Також відповідач зазначив про порушення щодо нього провадження про банкрутство ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.06 у справі №Б29/64/06.
Крім того, у доповненні на відзив відповідач послався на те, що надані позивачем накладні №121 від 25.11.05 та №124 від 29.11.05 підписані невідомими особами, а відтак не можуть вважатись належними доказами передачі товару відповідачу.
Рішенням від 13.06.06 господарський суд Дніпропетровської області (суддя Мельниченко І.Ф.) позовні вимоги у справі задовольнив у повному обсязі.
Постановою від 10.08.06 Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Герасименко І.М. –головуючий, Ясир Л.О., Виноградник О.М.) рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Ухвалою від 21.09.06 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлені вимоги про скасування рішення і постанови та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами ст.ст. 33, 34 ГПК України щодо видаткових накладних, які, на думку скаржника, підписані невідомою особою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом позовних вимог у даній справі позивачем визначено стягнення заборгованості та неустойки за договором №187 від 08.09.05, згідно з яким позивач зобов’язався поставити і передати у власність відповідача товар.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Суди першої та апеляційної інстанції, дослідивши подані сторонами докази, встановили, що позивач договірні зобов’язання виконав, поставивши відповідачу товар на суму 67504,13 грн., що підтверджується накладними №121 від 25.11.05 та №124 від 29.11.05.
В постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що факт отримання товару підтверджується підписом представника відповідача на накладній на підставі виданої довіреності. Судом апеляційної інстанції відхилено посилання відповідача на те, що товар отримано не представником Чабаненко А.Л. та не передано відповідачу, оскільки факт отримання продукції Чабаненко А.Л., за висновком суду, доведено фактом знаходження оригіналу довіреності на його ім’я у позивача, а накладні №№121, 124 містять посилання на довіреність ЯЛЗ №038898 від 24.11.05 на ім’я Чабаненко А.Л. Доказів того, що товар за вказаними накладними підприємством не оприбутковано, відповідач не надав.
За вимогами ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи визнали доведеними обставини здійснення позивачем поставки товару відповідачу відповідно до умов договору №187 від 08.09.05.
Зважаючи на межі перегляду справи в касаційній інстанції, судова колегія не може прийняти до уваги викладені в касаційній скарзі доводи щодо невідповідності підпису на накладних №№121, 124, які були прийняті в якості належних доказів судами попередніх інстанцій з відхиленням викладених доводів відповідача, викладених у доповненні на відзив.
Згідно з положенням ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Стаття 16 ЦК України у ч. 2 передбачає одним із способів захисту цивільних прав та інтересів примусове виконання обов’язку в натурі.
Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Пунктом 2.2 договору передбачено, що покупець здійснює оплату за товар протягом 15 банківських днів з моменту поставки товару на склад покупця на підставі рахунку, виставленого постачальником.
При розгляді справи відповідач не надав доказів сплати заборгованості. Навпаки, у своєму відзиві на позов відповідач доводив, що строк оплати за спірним договором не настав, оскільки позивач не виставив відповідні рахунки.
Зважаючи на те, що у п. 2.2 договору строк виконання зобов’язання з оплати товару пов’язаний саме з моментом поставки цього товару, слід погодитись з висновком судів про відхилення вказаних доводів відповідача.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив про ненадання відповідачем жодних доказів того, що він не отримав відповідні рахунки або скористався своїм передбаченим ст. 666 ЦК України правом щодо витребування у продавця необхідних документів.
Отже, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за договором №187 від 08.09.05 правомірно задоволені судом першої інстанції з урахуванням вимог чинного законодавства.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення 2459,74 грн. пені за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов’язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 5.2 договору передбачено, що в разі несвоєчасної оплати за поставлений товар покупець оплачує постачальнику пеню від суми поставленого товару в розмірі 0,04% за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Зважаючи на встановлення факту прострочення розрахунку за товар, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині.
Посилання відповідача на те, що стосовно нього 06.04.06 порушена справа про банкрутство №Б29/63/06 та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, тому не повинні застосовуватись санкції за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, суд апеляційної інстанції правомірно не прийняв до уваги, зважаючи на те, що спірна сума пені нарахована за період з 21.12.05 до 01.03.05, тобто до введення мораторію.
Крім того, суд апеляційної інстанції при здійсненні апеляційного перегляду встановив, що на момент прийняття рішення судом першої інстанції не була здійснена публікація в офіційному друкованому виданні оголошення, передбаченого ст. 11 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, тому справа правомірно розглянута в порядку позовного провадження.
Зважаючи на викладене, судова колегія не вбачає підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.08.06 у справі №11/122 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький