ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
22 листопада 2006 р. |
№ 15/79/06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого |
Кривди Д.С., |
|
суддів: |
Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
|
розглянувши касаційну скаргу |
ПП ОСОБА_1. |
|
на постанову |
від 22.08.2006 Запорізького апеляційного господарського суду |
|
у справі |
№15/79/06 |
|
господарського суду |
Запорізької області |
|
за позовом |
ПП ОСОБА_1. |
|
до |
1. ВАТ “Запоріжелектромашоптторг” 2. Вільнянської районної державної адміністрації |
|
про |
припинення права власності на земельну ділянку |
|
за участю представників сторін |
|
від позивача: |
ОСОБА_2, дов. |
|
від відповідача 1: |
у засідання не прибули |
|
від відповідача 2: |
у засідання не прибули |
ВСТАНОВИВ:
Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до ВАТ “Запоріжелектромашоптторг” та Вільнянської районної державної адміністрації про припинення права власності ВАТ “Запоріжелектромашоптторг” на земельну ділянку площею 840 м2, розташовану під належними позивачу об'єктами нерухомості, розташованими за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням від 12.05.06 господарський суд Запорізької області (суддя Колодій Н.А.) у задоволенні позову відмовив через відсутність підстав для припинення права власності ВАТ “Запоріжелектромашоптторг” на спірну земельну ділянку.
Постановою від 22.08.06 Запорізький апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Антоніка С.Г. -головуючого, Хуторного В.М., Юхименка О.В.) рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Ухвалою від 27.09.06 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлені вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, 20.05.98 між ВАТ “Запоріжелектромашоптторг” (орендодавець) та позивачем (орендар) укладено договір НОМЕР_1 оренди з правом викупу майна: закритого складу для зберігання продукції площею 250 м2 та майданчику складу кабельної продукції площею 590 м2, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 (нова адреса: АДРЕСА_1).
Пунктом 4.2 договору передбачено, що передача майна у власність орендаря згідно з п. 3.4 договору оформлюється актом прийняття-передачі.
Відповідний акт прийняття-передачі у власність нерухомого майна підписано сторонами 30.12.03. При цьому в акті зазначено, що позивач зобов'язаний переоформити на себе право користування земельною ділянкою, розташованою під переданим у власність нерухомим майном.
Тобто право власності на вказані об'єкти нерухомості перейшло до позивача 30.12.03 на підставі вказаного акту прийняття-передачі, що встановлено рішенням господарського суду Запорізької області від 20.07.05 у справі №17/244.
Відповідно до рішення Вільнянської районної ради від 08.12.97 НОМЕР_2 “Запоріжелектромашоптторг” виданий Державний акт на право постійного користування землею в розмірі 16,5499 га в межах згідно з планом землекористування для ведення виробничої діяльності.
Між ВАТ “Запоріжелектромашоптторг” та Люцернянською сільською радою укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки від 15.02.01, зареєстрований у Вільнянському відділі земельних ресурсів 19.02.01.
Пунктом 4.2 цього договору передбачено, що Державний акт на право власності на придбану земельну ділянку видається покупцеві за умови сплати ним повної вартості земельної ділянки, що відповідає положенню п. 7 ст. 128 ЗК України, згідно з яким документ про оплату є підставою для видачі Державного акту на право власності на землю.
Платіжним дорученням НОМЕР_3 ВАТ “Запоріжелектромашоптторг” перерахувало на рахунок Люцернянської сільської ради кошти в розмірі повної вартості земельної ділянки.
У зв'язку з цим 26.11.04 Вільнянською районною державною адміністрацією виданий ВАТ “Запоріжелектромашоптторг” Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 16,5499 га на землях Люцернянської сільської ради.
За висновком суду апеляційної інстанції, видача вказаного Державного акту саме Вільнянською районною державною адміністрацією зумовлено тим, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту, тому повноваження щодо розпорядження нею відповідно до п. 12 Прикінцевих положень ЗК України здійснюються адміністрацію як органом виконавчої влади.
З постанови у справі не вбачається, на підставі яких наданих сторонами доказів суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розташування спірної земельної ділянки за межами населеного пункту. А за відсутністю посилання на відповідні докази, зокрема землевпорядну документацію, такий висновок є суперечливим, зважаючи на встановлену судами адресу будівель, розташованих на спірній земельній ділянці.
Проте предметом даного спору не є обставини правомірності видання Державного акту певним органом, а також оспорення правомірності набуття ВАТ “Запоріжелектромашоптторг” права власності на спірну земельну ділянку.
Позивач предметом позовних вимог визначив припинення права власності ВАТ “Запоріжелектромашоптторг” на спірну земельну ділянку.
З аналізу ст.ст. 13, 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України, ст.ст. 2, 48, 55 Закону України “Про власність” вбачається, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, окрім випадків примусового відчуження об'єктів власності з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом.
З метою забезпечення принципу непорушності права власності Цивільний кодекс України у ст. 346 закріпив перелік підстав припинення права власності, який є вичерпним і може бути розширений лише шляхом встановлення іншої підстави відповідною нормою закону.
Статтею 378 ЦК України передбачено, що право власності особи на земельну ділянку може бути припинено за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Тобто припинення права власності на земельну ділянку в судовому порядку може бути здійснено лише за наявності підстав, передбачених законом, зокрема ст. 378 ЦК України та ст. 140 ЗК України, який є спеціальним законом, що регулює земельні правовідносини.
Відповідно до ст. 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є:
а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;
б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;
в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;
г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;
ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
д) конфіскація за рішенням суду;
е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
При розгляді справи суди першої та апеляційної інстанцій встановили відсутність обставин, які визначені законом в якості підстав для припинення права власності на земельну ділянку. У касаційній скарзі також відсутні посилання на надані позивачем докази, які підтверджують наявність передбачених ст. 140 ЗК України підстав, проте не були враховані судами попередніх інстанцій. За таких обставин слід погодитись з висновком судів про відсутність підстав для припинення в судовому порядку права власності ВАТ “Запоріжелектромашоптторг” на спірну земельну ділянку.
Натомість, як вбачається з позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у справі, позивач при вирішенні справи доводив обставини щодо переходу до нього права власності на спірну земельну ділянку внаслідок придбання ним розташованих на цій ділянці будівель, посилаючись на положення ст. 377 ЦК України.
Проте виходячи з заявлених у справі позовних вимог, встановлення обставин виникнення у позивача права власності не є предметом даного спору, а спір з цього приводу вже вирішений господарським судом Запорізької області у справі №4/260 за позовом ПП ОСОБА_1. до ВАТ “Запоріжелектомашоптторг” про визнання права власності на спірну земельну ділянку. При розгляді вказаної справи суд у рішенні від 14.11.05 встановив відсутність у позивача права власності на спірну земельну ділянку, посилаючись на те, що ст. 120 ЗК України не передбачає автоматичного переходу права власності на земельну ділянку у зв'язку з переходом права власності на розташовані на ній будівлі чи споруди, а позивач не звертався до власника спірної земельної ділянки та не укладав з ним будь-яких цивільно-правових угод щодо земельної ділянки.
Крім того, позивач посилається на неврахування судами п. 6 Указу Президента України “Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення, згідно з яким земельні ділянки несільськогосподарського призначення продаються покупцям, яким належать об'єкти нерухомого майна, що розташовані на такій земельній ділянці.
При цьому позивач доводить, що при оформленні права власності ВАТ “Запоріжелектромашоптторг” на спірну земельну ділянку Вільнянська районна державна адміністрація не врахувала обставини належності розташованих на цій земельній ділянці об'єктів нерухомого майна позивачу, а не ВАТ “Запоріжелектромашоптторг”.
Проте вказані обставини не визначені законом в якості підстав для припинення права власності на земельну ділянку; а визнання неправомірними обставин набуття ВАТ “Запоріжелектромашоптторг” права власності на спірну земельну ділянку або оскарження дій та рішень відповідних органів щодо відчуження спірної земельної ділянки цій особі не є предметом даного спору, оскільки такі вимоги позивачем не заявлялись.
Стаття 1 ГПК України передбачає право звернення до господарського суду відповідних осіб за захистом порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ч. 2 ст. 16 ЦК України; способи захисту прав на земельні ділянки визначені ч. 3 ст. 152 ЗК України.
Разом з тим, п. 2 ст. 83 ГПК України надає господарському суду право виходити за межі позовних вимог лише в разі, якщо про це є клопотання заінтересованої сторони.
Тобто процесуальне законодавство передбачає здійснення господарським судом захисту порушених або оспорюваних прав та інтересів лише таким способом, який обрав позивач у позовній заяві або відповідному клопотанні.
Зважаючи на відсутність передбаченого п. 2 ст. 83 ГПК України клопотання позивача у справі, суди правомірно вирішили спір у межах позовних вимог щодо припинення права власності ВАТ “Запоріжелектромашоптторг” на спірну земельну ділянку, а висновок суду про нерозповсюдження вказаного Указу Президента на правовідносини щодо спірної земельної ділянки не підлягає прийняттю до уваги, оскільки не стосується предмету позовних вимог у даній справі.
З огляду на встановлення при розгляді справи відсутності передбачених законом підстав для припинення права власності ВАТ “Запоріжелектромашоптторг” на спірну земельну ділянку, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову у справі.
Виходячи з викладеного, судова колегія не вбачає підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарсь кий суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 22.08.06 у справі №15/79/06 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький