ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2006 р. | № 31/98 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Самусенко С.С. –головуючого, |
Грека Б.М., |
Плюшка І.А., |
розглянувши матеріали касаційної скарги | ТОВ “Катмир” |
на рішення | господарського суду Дніпропетровської області від 15 травня 2006 року |
у справі | № 31/98 |
господарського суду | Дніпропетровської області |
за позовом | ТОВ “Катмир” |
до | 1. ТОВ “Лабродарит” 2. Акціонерного комерційного банку “Укрсоцбанк” |
про | розірвання договору |
за участю представників сторін |
від позивача – | Бабіч Л.В. |
від відповідача-1 – від відповідача-2 – | не з’явився не з’явився |
В С Т А Н О В И В:
ТОВ “Катмир” звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до ТОВ “Лабродарит” (відповідач-1) та Акціонерного комерційного банку “Укрсоцбанк” (відповідач-2) про розірвання договору переводу боргу № 9 від 18.06.1997, укладеного між сторонами у зв’язку зі зміною обставин, якими сторони керувалися при укладанні договору.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на ст.652 Цивільного кодексу України, п.4 ст.188 Господарського кодексу України, вказував, що у зв’язку з визнанням договору переводу боргу від 18.06.1997 недійсним сторони не зв’язані будь-якими правами та зобов’язаннями.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2006 у справі № 31/98 (суддя Мороз В.Ф.) у задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що посилання позивача на ст. 652 ЦК України як на підставу розірвання спірного договору є необґрунтованими з огляду на те, що на час укладення зазначеного договору новий ЦК України не вступив в силу, а ЦК УРСР не містив відповідних підстав для розірвання договору, позивач звернувся до суду з позовом за межами трирічного строку позовної давності згідно ст.ст. 71, 76 ЦК УРСР.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2006 у справі № 31/98 повністю і прийняти нове рішення, посилається на неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального права, а саме –застосування положень ЦК УРСР замість положень Цивільного кодексу України, оскільки спірний договір продовжував діяти після набрання чинності ЦК України, а також невірне застосування строку позовної давності.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2006 у справі № 31/98 –без змін, зазначає, що рішення господарського суду першої інстанції повністю відповідає всім нормам матеріального права, а вимоги позивача необґрунтовані і не підлягають задоволенню, перш за все –з огляду на пропущення строку позовної давності згідно положень ЦК УРСР.
Вищим господарським судом України ухвалою від 28.09.2006 у справі №31/98 порушено касаційне провадження.
Розпорядженням Першого заступника Голови Вищого господарського суду України Демченка С.Ф. від 13.11.2006 у справі № 31/98 змінено та призначено наступний склад колегії суддів: Самусенко С.С. –головуючий (доповідач), судді Грек Б.М., Плюшко І.А.
Відповідачі процесуальним правом участі їх повноважних представників в судовому засіданні касаційної інстанції не скористалися.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права місцевим господарським судом, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Господарським судом першої інстанції встановлено, що між АКБ “Укрсоцбанк” в особі Євпаторійської філії та фірмою “Ампелос” укладено кредитну угоду № 130 від 20.06.1996 про надання кредитних коштів на суму 1 млн. грн. строком на 12 місяців зі сплатою 50% річних.
18.06.1997 між відповідачем-2 (кредитор), ЗАТ “Ампелос” (первісний боржник) та позивачем (новий боржник) було укладено договір переводу боргу №9, за яким первісний боржник переводить на нового боржника борг за кредитним договором № 130 від 20.06.1996 у розмірі 995 697 грн., на що кредитор дає згоду.
18.06.1997 було укладено ще один договір переводу боргу № 9 між відповідачем-2 (кредитор), позивачем (первісний боржник) та відповідачем-1 (новий божник), за умовами якого первісний боржник здійснює перевід боргу за вищезазначеним договором на нового божника за згодою кредитора.
За встановленими обставинами господарським судом першої інстанції у даній справі рішенням арбітражного суду Автономної Республіки Крим від 07.09.-10.09.1999 у справі № 2-11/6485-99 за позовом позивача до відповідача-2 та ЗАТ “Ампелос” договір переводу боргу № 9 від 18.06.1997, який було укладено між відповідачем-2, ЗАТ “Ампелос” та позивачем, визнано недійсним на підставі ст.56 ЦК УРСР.
При цьому, місцевим господарським судом встановлено, що позивач звернувся до господарського суду з пропущенням строку позовної давності.
Господарським судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до господарського суду у 2006 році, при тому, що рішення арбітражного суду Автономної Республіки Крим у справі № 2-11/6485-99 про визнання договору переведення боргу № 9 від 18.06.1997, на підставі якого було укладено спірний договір, було прийнято 07.09.-10.09.1999.
Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Згідно ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Враховуючи те, що обставини, якими позивач обґрунтовує розірвання договору переведення боргу № 9 від 18.06.1997 мали місце в 1999 році, господарський суд першої інстанції зазначив, що посилання позивача на ст.652 ЦК України як на підставу для розірвання спірного договору є необґрунтованими, оскільки ЦК України набрав чинності лише в 2004 році.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Виходячи із встановлених господарським судом першої інстанції обставин справи, зокрема, щодо пропуску позивачем строку позовної давності, колегія суддів Вищого господарського суду України, погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки оскаржуване рішення є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України , Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ “Катмир” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2006 у справі № 31/98 залишити без змін.
Головуючий суддя С. Самусенко
Судді: Б. Грек
І. Плюшко