ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

              Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Донецької області (суддя Приходько І.В.) від 03.07.2006 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Діброва Г.І., судді –Дзюба О.М., Стойка О.В.) від 25.09.2006 року, по справі № 10/163 задоволено позовні вимоги ПП “Центр підтримки містобудівних ініціатив” заявлені до ЗАТ “Донецьксталь” –металургійний завод” про спонукання прийняти зобов’язання по договору № 57/2005/8695дс від 15.11.2005 року по виконанню робіт по розробці архітектурного проекту та стягнути суму основного боргу за договором № 57/2005/8695дс від 15.11.2005 року у сумі 19 720,62 грн., 3% річних в сумі 56,37 грн., збитків від інфляції у сумі 56,16 грн., пеню в сумі 318,06 грн.; зобов’язано відповідача в місячний термін після набуття рішенням законної сили прийняти розробку архітектурно-проектної пропозиції по організації Православного духовно-освітницького центру у складі комплексу Будинку культури металургів у Ленінському районі м. Донецька, здійснену позивачем за договором №57/2005/8695дс від 15.11.2005 року; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 19720,62 грн. по договору № 57/2005/8695дс від 15.11.2005 року, 3% річних в сумі 56,37 грн., збитків від інфляції в сумі 56,16 грн., пеню в сумі 318,06 грн.; стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по сплаті державного мита в сумі 286,51 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.525, 526, 532, 837, 887, 888 ЦК України, ст.193 ГК України, ст.ст.33, 43 ГПК України.

Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 15.11.2005 року між сторонами був укладений договір № 57/2005/8695дс, відповідно до умов якого відповідач доручив позивачеві виконати роботи по розробці архітектурно-проектної пропозиції по організації Православного духовно-освітницького центру у складі комплексу Будинку культури металургів в Ленінському районі м. Донецька.

Відповідно до п.1.2 договору, строки виконання робіт: початок - дата підписання договору, закінчення - 30.11.2005 року. Приймання робіт оформлюється актом приймання-здачі (п.1.3 договору). Термін дії договору, відповідно до п.7.1 договору, сторонами встановлений з моменту його підписання до 30.06.2006 року.

Згідно із п.2.1 договору, в редакції протоколу розбіжностей, сторонами визначена вартість робіт в розмірі 24 650,82 грн.

Розділом 3 договору, сторони встановили порядок та строки приймання-здачі робіт.

Пунктом 3.2 договору сторони передбачили, що передача проектної документації оформлюється в установленому порядку та з супровідним листом виконавця.

Відповідно до пункту 3.3 виконавець при закінченні робіт зобов’язаний надати замовнику акти здачі-приймання робіт.

Розділом 6 сторони встановили відповідальність сторін як за порушення строків виконання робіт, так і за порушення строків оплати виконаних робіт.

У встановлений договором строк, позивач виконав прийняте на себе зобов’язання, про що двічі повідомив відповідача, направивши на його адресу листи № 33/2005 від 30.11.2005 року, № 37/2005 від 09.12.2005 року із актами здачі-приймання робіт, як цього вимагає п.3.3 спірного договору. В матеріалах справи наявні докази їх відправки (фіскальні чеки відділення зв’язку).

Відповідач залишив вказані повідомлення без відповіді та задоволення.

01.12.2005 року відповідачем на рахунок позивача було перераховано суму авансу в розмірі 4 930,20 грн. з призначенням платежу “дог.8695 ДС від 15.11.2005 року”.

01.12.2006 року позивачем на адресу відповідача була направлена платіжна вимога-доручення № 01 від 31.01.2006 року, яка отримана 02.02.2006 року, що підтверджено повідомленням про вручення поштового відправлення.

22.03.2006 року позивачем відповідачеві була направлена претензія №01/2006п., яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно із п.6.2 договору, за порушення строків оплати фактично виконаних робіт, відповідач повинен сплатити пеню в розмірі 0,5% від вартості неоплачених робіт за кожний день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки НБУ.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то суди вірно застосовували до них положення Господарського кодексу України, як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері, і положення Цивільного кодексу України, як загального акту законодавства.

Відповідно до абзацу 2 п.1 ст.193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, ст.ст.33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 ст. 124 Конституції України - юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно із рішенням Конституційного суду України №15-рп/2002 від 09.07.2002 року положення ч.2 ст.124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення передбачено право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами, договором.

Відповідно до вимог ст.ст.525, 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від виконання прийнятих на себе зобов’язань згідно до вказівок закону, договору, не допускається.

Згідно із ст.527 ЦК України, боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК, іншими законами або договором.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірний договір №57/2005/8695дс від 15.11.2005 року є договором підряду, відповідачем зобов’язання за договором не виконано. В порушення вимог чинного законодавства України, відповідачем здійснена одностороння відмова від прийняття зобов’язань за договором (не направлено позивачу підписаний акт, або мотивовану відмову від прийняття робіт).

Виконана позивачем за договором № 57/2005/869дс від 15.11.2005 року проектна пропозиція по організації Православного духовно-освітницького центру у складі комплексу ДК металургів у Ленінському районі м. Донецька є передпроектною роботою, вимоги щодо якої містяться в самому тексті договору та додатках до нього, в розумінні ст.ст.887, 888 ЦК України та пунктів 2.2, 4.2 ДБН 2.2.-3-2004. Це підтверджується матеріалами справи, а саме трьома варіантами архітектурно-проектної пропозиції.

З огляду на наведене, суди зробили вірний висновок, що позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача прийняти виконані проектні пропозиції за договором обґрунтовані та підлягають до задоволення.

Згідно із п.1 ст.889 ЦК України, за договором підряду замовник зобов’язаний сплатити підряднику встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом.

Враховуючи вартість проведених робіт, встановлену протоколом узгодження розбіжностей в розмірі 24 650,82 грн., часткову сплату відповідачем суми боргу в розмірі 4 930,20 грн., суди правомірно дійшли висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 19 720 грн. 62 коп. обґрунтовані та підлягають до задоволення.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Судами правомірно задоволені вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 56,37 грн. та інфляційних в сумі 56,16 грн.

В касаційній скарзі відповідач посилається на відсутність у позивача технічного завдання на виконання підрядних робіт. Таке твердження судами спростовано встановленям того, що для виконання проектної пропозиції позивачу було достатньо в якості технічного завдання умов договору, доповнень до нього та даних кошторису. Колегія суддів не вбачає порушення судами ст.526 ЦК України, оскільки початок виконання позивачем господарського зобов’язання за договором не пов’язаний з настанням якихось подій, зокрема, з наданням відповідачем або третіми особами йому технічного завдання, або отриманням такого завдання в іншому порядку з третіх місць.

Колегія суддів не бере до уваги зазначення в касаційній скарзі про те, що позивачем не передавалась відповідачу виконана робота. Так, всі матеріали справи, і навіть заперечення по справі самого відповідача, свідчать про те, що останній втратив інтерес до роботи, передбаченої договором сторін (а.с.62), отже, саме він відмовився від договору в односторонньому порядку про що не повідомив контрагента, а тому, як висновок, мав можливість але не виявив ініціативи прийняти роботи або скласти мотивований акт про відмову від прийняття предмету підряду, оригінал якого наявний в матеріалах справи.

Стосовно стягнення судами з відповідача вартості неприйнятих ним робіт, то колегія суддів вважає, що суди дійшли правомірного висновку про задоволення позовних вимог і в цій частині, з огляду на таке. Оскільки позивач звернувся з позовом до суду про зобов’язання прийняти роботи та оплатити їх, а позиція позивача полягає у неприйнятті ні в якому вигляді предмету підрядних робіт, суд, встановивши, що відповідач порушив зобов’язання в частині неприйняття і, відповідно, в частині непроведення оплати за неприйняту роботу, не міг прийняти декларативне рішення про зобов’язання виконати умови пункту 3.3 договору, а саме прийняти роботи або скласти мотивовану відмову від приймання робіт, а в іншій частині, або прийняти рішення під умову про задоволення вимог протягом певного строку у разі прийняття, або про відмову в позові у зв’язку з ненастанням строку платежу. На момент винесення рішення строк дії договору закінчився. Приймаючи рішення після закінчення дії договору суд вірно прийняв рішення не про спонукання виконати зобов’язання за договором, а про відповідальність за їх невиконання, якою є імператив здійснення певних дій, та констатація наявності заборгованості та її стягнення. Колегія суддів відзначає, що позивачем було прийнято максимум мір щоб передати відповідачу виконану під час дії договору роботу. Враховуючи що доводи касаційної скарги зводяться до намагання звернути увагу касаційної інстанції на формальні моменти, і, враховуючи необхідність захисту прав позивача у зв’язку з їх доведеністю, колегія суддів вважає, що судами ухвалені справедливі рішення.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст. 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ЗАТ “Донецьксталь” –металургійний завод” від 13.10.2006 року № 17/17-2786юр на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.09.2006 року у справі № 10/163 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.09.2006 року у справі № 10/163 –без змін.