Справа № 2a-267/07
ПОСТАНОВА ІМ*ЯМ УКРАЇНИ
25 червня 2007 року, Приморський районний суд міста Одеси, в складі: головуючого - судді Терьохіна С.Є., при секретарі - Лапшинської Н.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за адміністративним позовом громадянина ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області, про скасування наказу щодо звільнення, поновлення на роботі,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому в остаточній редакції, просив скасувати наказ прокурора Одеської області Галкіна О.Б. за № 61 від 02 березня 2006 року, про його (позивача) звільнення у зв'язку із скороченням штатів (п.1, ст. 40 КЗпП України), відновивши його на попередній посаді.
Також, позивач, посилаючись на ст. 235 КЗпП України, просив суд в разі задоволення його позову - допустити негайне виконання даного рішення в частині поновлення його на роботі.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що він до 02 березня 2006 року, працював заступником прокурора міста Одеси, проте 05 квітня 2006 року, до його відома був доведений оскаржений наказ прокурора Одеської області Галкіна О.Б. за № 61 від 02 березня 2006 року, про його звільнення у зв'язку із скороченням штатів.
Зазначений наказ та сам факт свого звільнення позивач вважає таким, що він винесений
з грубим порушенням діючого законодавства та підлягає скасуванню виходячи із
наступного.
Так позивач, посилаючись на норму ч.3, п. 8, ст. 40 КЗпП України вказує, що його звільнення відбулося під час тимчасової непрацездатності, що підтверджується відповідними медичними документами.
За таких обставин, позивач вважає що його звільнення могло (та повинно) було б проведене, лише в день виходу на роботу після хвороби, чого відповідачем зроблено не було.
На усні заперечення представника відповідача, викладені в суді, позивач та його представник зазначили, що посилання на присутність позивача на роботі 02.03.2006 року, тобто в день звільнення - є нікчемними, та спростовуються відсутністю самого факту видачі позивачу наказу про його звільнення в цей день та відсутність підпису позивача про ознайомлення з наказом про звільнення, а також спростовується фактом оплати його «лікарняних листків» з боку прокуратури, в т.ч. і за 02 березня 2006 року.
Також, як такі що не можуть бути обгрунтовані, стороною позивача були визнані і-доводи представника відповідача відносно наявності іншого наказу прокуратури Одеської області про звільнення позивача за № 78, від 16 лютого 2007 року, згідно якого ОСОБА_1, був звільнений за тих самих підстав, але з 05 квітня 2006 року.
Представник позивача відносно даного наказу зазначив, що позивач, на час видання
зазначеного акту, вже рік як був звільнений, не мав трудових стосунків із відповідачем
тому видання наказів суб'єктом владних повноважень відносно громадянина ОСОБА_1,
що стосується фактично, сторонньої. особи для даного органу - позбавлено взагалі
здорового глузду.
В суді, позивач в Особі представника свої вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник прокуратури - заперечувала проти задоволення позову, пославшися на те,' що позивач дійсно працював на посаді заступника прокурора міста Одеси, проте був звільнений через скорочення штатів прокуратури м. Одеси, попередньо відмовившись від запропонованих йому посад. Звільнення ОСОБА_1 мало законний характер в межах повноважень прокуратури Одеської області, а відносно доводів позивача щодо його перебуванні на «лікарняному» під час звільнення - то в прокуратурі, не було таких відомостей про його хворобу на час 02.03.2006 року у зв'язку із тим що позивач не повідомив керівництво про своє лікування.
В подальшому, прокуратурою були враховані листи непрацездатності позивача, чим і була викликана необхідність приведення у відповідність з даними обставинами попереднього наказу від 02.03.2006 року, шляхом видання нового наказу від 16.02.2007 року.
Суд, заслухавши пояснення та оцінивши доводи сторін, дослідивши наявні в справі докази, дійшов висновку про законність вимог позивача та в зв'язку із чим необхідності задоволення позову, виходячи із наступних підстав.
Так, як було встановлено під час розгляду справи, позивач ОСОБА_1, будучи юристом 1-го класу, працював на посаді заступника прокурора міста Одеси, з якої згідно до оскарженого наказу прокурора Одеської області від 02.03.2006 року, за № 61 - був звільнений, разом із звільненням із органів прокуратури у зв'язку із скороченням штатів.
Додатково в наказі про звільнення позивача було зазначено про його відмову від іншої роботи від 15.12.2005 року та 15.02.2006 року.
Вказана в наказі про звільнення позивача підстава - п.1, ст. 40 КЗпП України, дійсно дозволяє звільнити працівника в разі змін в організації виробництва та праці, в тому числі реорганізації, ліквідації,: банкрутства, а також скорочення чисельності або штату робітників..
Проте, частиною 3 ст. 40 КЗпП України імперативно встановлено, що звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - не допускається в період тимчасової непрацездатності робітника, а також під час його перебування у відпустці (за виключенням звільнення на підставі п.5 даної статті). .
На огляд суду були надані листи непрацездатності позивача ОСОБА_1," за №№ 129393 ААГ та 114509 ААГ, з яких вбачається що позивач з 01.03.2006 року по 10.03.2006 року та з 13.03.2006 року по 04.04.2006 року, перебував на лікуванні у зв'язку із. кардіологічним захворюванням та згідно графи листа непрацездатності «стати до роботи», повинен був повернутися до праці 05.04.2006 року.
Саме 05 квітня 2006 року, згідно до пояснень позивача і власноручно зробленої відмітки, ОСОБА_1 і був ознайомлений с оскарженим наказом та дізнався про своє звільнення.
Наведені вище обставини, (доречи, прямо та опосередковано визнані відповідачем) свідчать про те, що позивач ОСОБА_1, був звільнений саме під час своєї тимчасової непрацездатності, що прямо суперечить вимогам наведеної норми частини 3 ст. 40 КЗпП України.
Те, що звільнення позивача відбулося саме під час його знаходження «на лікарняному», підтверджується
Наведені вище обставини одночасно свідчать і про. нікчемність доводів відповідача про те, що позивач не повідомив керівництво прокуратури про свою хворобу. До того ж, відповідачем при заявлені такого доводу, не було надано до суду будь - яких обгрунтувань чи посилань на законодавчі чи відомчі норми права, які б зобов'язували хворого повідомляти про свою хворобу та якими був би визначений порядок таких-повідомлену (когаЬсаме повідомляти, в який засіб, тощо). До того ж, сам факт хвороби людини, передбачає знаходження особи в такому стані, що обмежує де які її фізичні можливості, та такі обмеження (в залежності від ступеню та характеру хвороби), можуть взагалі не дозволити особі вчиняти будь-яких свідомих дії.
З іншого боку, факт хвороби позивача на. час звільнення є підтверджений та визнаний самим відповідачем через сплату позивачу коштів на підставі листка непрацездатності від 01.03.2006 року (а.с. 23) та виданням наказу № 78,.від 16.02.2007 року, в якому прямо визнано перебування позивача на лікуванні на час видання наказу про його звільнення
02.03.2006року.
Доречи, відносно наказу прокуратури № 78, від 16.02.2007 року, слід зазначити, що доводи позивача, відносно нікчемності даного акту, в своєї більшості є такими, з якими • суд цілком погоджується.
Так, даний наказ був виданий, майже через рік після того, як позивач ОСОБА_1, був звільнений з займаної посади та взагалі з органів прокуратури. Відповідно до п.1), ч.2, ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» - прокурори АРК Крим, областей, міст Києва та .Севастополя - призначають на посади та звільняють робітників, крім тих, яких призначає Генеральний прокурор України. Тобто по відношенню до прокуратури Одеської області та взагалі до органів прокуратури України, позивач знаходився в якості пересічної особи, громадянина України. За таких обставин залишається незрозумілим, якими підставами керувалися посадові особи прокуратури Одеської області, видаючи зазначений наказ.
Додатково слід зазначити, про некоректний характер даного наказу, враховуючи що його поява, мала місце після того як позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом (28.04.2006 року) і суб'єкту відповідача на час винесення наказу (16.02.2007 року), було достойменно відомо про такий факт.
Враховуючи те, що позивач припинив свою трудову діяльність в органах прокуратури саме на підставі оскарженого наказу від 02.03.2006 року, а наказ про звільнення від
16.02.2007 року, був постановлений відносно особи, що на день його видання не'
перебувала в лавах органів прокуратури, даний акт, не міг встановлювати, змінювати чи
припиняти будь-які права та обов'язки сторін, тому в якості доказової бази для вирішення
даного спору є для суду нікчемним.
Відповідно до ч. 2, ст. 19 Конституції України - органи державної влади та органи •місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма Основного закону, прямо розповсюджується й на діяльність органів прокуратури України.
Стаття. З, (правові підстави діяльності прокуратури) в ч.1 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що повноваження прокурорів, організація, підстави та порядок діяльності прокуратури, визначаються Конституцією України, даним Законом та іншими законодавчими актами.
Виходячи з вище наведеного, видання оскарженого наказу про звільнення позивача, вчинене з порушенням вимог трудового законодавства України з боку суб'єкту владних повноважень яким є доречи прокуратура Одеської області, суперечить наведеним нормам ст. 19 Основного закону держави що як наслідок, призвело до порушення конституційних прав позивача щодо гарантії захисту від незаконного звільнення, передбачених в частині 6, ст.43 Конституції України.
Відповідач згідно до вимог ч.2, ст. 71 КАС України - не довів в суді законності своїх дії та не надав переконливих доказів, щодо необґрунтованості вимог позивача.
Разом із постановлениям рішення по даній справі, суд погоджується з процесуальною вимогою позивача, заявленої на підставі ст. 235 КЗпП України, про допущення негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, до того ж, здійснення судом таких заходів, прямо передбачено п.3), ч.1, ст. 256 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 69, 71, 158-163 Кодексу Адміністративного судочинства України, суд-
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Одеської області Галкіна О.Б., за № 61, від 02 березня 2006 року про.звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора міста Одеси і з органів прокуратури Одеської області у зв'язку із скороченням штату (п.1, ст. 40 КЗпП України).
Відновити громадянина ОСОБА_1 в органах прокуратури Одеської області на посаді заступника прокурора міста Одеси.
На підставі статті 235 КЗпП України, п.3), ч.1, статті 256 КАС України - допустити негайне виконання даної постанови суду в частині відновлення громадянина ОСОБА_1 в органах прокуратури Одеської області на посаді заступника прокурора міста Одеси.
Заява про апеляційне оскарження даної постанови, може бути подана до суду протягом 10-ти днів, після її проголошення.
Апеляційна скарга на дану постанову суду, протягом 20-ти днів, після звернення із заявою про її апеляційне оскарження може бути подана до Апеляційного Адміністративного суду Одеської області.