ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" березня 2013 р. м. Київ К/9991/12986/11

Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі

Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - ГУПФ, ГУМВС відповідно) про оскарження відмови в перерахунку вислуги років, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Чугуївського міського суду Харківської області від 8 грудня 2009 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 21 серпня 2010 року,

установив:

У поданій до суду в липні 2009 року позовній заяві ОСОБА_4 зазначав, що є учасником війни, має 31 рік загального строку вислуги, у 1976 році звільнений з військової служби (на території Азербайджанської РСР колишнього СРСР) і переїхав на постійне проживання до Української РСР колишнього СРСР.

При звільненні з військової служби у розрахунку вислуги років від 19 січня 1976 року за відсутності на той час підтверджуючих документів не було враховано проходження ним служби вихованцем оркестру Каспійського вищого військово-морського училища з 29 травня 1944 року по 6 червня 1947 року.

ГУПФ залежно від змісту як наданих ним, так і отримуваних на запити цього відповідача архівних довідок змінювало висновок щодо зарахування до загального стажу вислуги років зазначеного періоду і зрештою у січні 2008 року перерахувало пенсію виходячи з вислуги 28 років, зменшивши її розмір із 1224,13 гривні до 946,02 гривні та стягнувши з нього 834,33 гривні з мотивів помилкової переплати у зв'язку з попереднім обчисленням вислуги років без урахування положень статті 2 Угоди про порядок пенсійного забезпечення та державного страхування співробітників органів внутрішніх справ держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (м. Ашгабат, 24 грудня 1993 року) (далі - Угода СНД).

Посилаючись на наведене та на відмову відповідачів усунути порушення його права на призначення пенсії відповідно до наявної вислуги років, позивач просив зобов'язати ГУПФ зарахувати період проходження ним служби вихованцем оркестру Каспійського вищого військово-морського училища до загального строку вислуги років (31 рік), відповідно до якого здійснити перерахунок його пенсії з 1 травня 2003 року.

Судом першої інстанції до участі у цій справі в якості відповідача залучено також ГУМВС

Чугуївський міський суд Харківської області постановою від 8 грудня 2009 року позов ОСОБА_4 до ГУПФ задовольнив частково. Цим судовим рішенням дії ГУПФ щодо нездійснення перерахунку вислуги років та виплати позивачеві пенсії виходячи з вислуги років для призначення пенсії 31 рік визнано неправомірними, зобов'язано його здійснити перерахунок вислуги років позивача з урахуванням проходження ним військової служби в Каспійському вищому військово-морському училищі з 29 травня 1944 року по 6 червня 1947 року та перерахунок і виплату позивачеві підвищення пенсії виходячи із зазначеної вислуги років із часу подачі відомостей про проходження військової служби в цьому закладі. У задоволенні іншої частини позовних вимог, зокрема про перерахунок та виплату позивачеві не отриманої ним пенсії з 1 травня 2003 року, відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 21 серпня 2010 року зазначену постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Судом касаційної інстанції поновлено пропущений позивачем з поважної причини строк на касаційне оскарження ним рішення суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати його рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Зокрема, позивач зазначив, що є людною похилого віку, не знає українського законодавства і користувався допомогою професійного адвоката, який не був присутнім у судовому засіданні. Через недостатнє розуміння української мови він не зміг надати суду пояснення щодо суті справи, водночас судом не було з'ясовано, чи має він можливість брати участь у справі та надавати до суду пояснення без представника. Апеляційний суд, пославшись на Директиву ГШ ЗС РФ № ДГШ-17-96, згідно з якою Каспійське вище військово-морське училище у 1944-1945 роках не відносилося до складу діючої армії, не вказав про застосований ним законодавчий акт, яким обмежено включення періоду проходження служби в цьому училищі позивачем до вислуги років.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами як першої, так і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

Ухвалюючи рішення про визнання протиправними дій ГУПФ і зобов'язання його здійснити перерахунок вислуги років позивача із відповідним підвищенням пенсії позивача, суд першої інстанції виходив із того, що період із 29 травня 1944 року по 6 червня 1947 року, впродовж якого позивач був вихованцем оркестру в Каспійському вищому військово-морському училищі, належало зарахувати до загального строку вислуги років для обрахування пенсії військовослужбовця.

Апеляційний суд, не погодившись із таким висновком суду першої інстанції, взяв до уваги зміст адресованого командирові військової частини, Міністерству внутрішніх справ Азербайджанської РСР та позивачеві листа управління кадрів Міністерства внутрішніх справ СРСР від 9 червня 1977 року № 5/5187 з роз'ясненням неправильності зарахування строку перебування позивача в якості вихованця оркестру в Каспійському вищому військово-морському училищі до стажу військової служби та порядку застосування статті 17 Інструкції, введеної в дію наказом Міністерства внутрішніх справ СРСР від 13 серпня 1973 року (далі - Інструкція МВС) (а.с. 23), згідно з якою до стажу військової служби не період перебування в якості вихованця ні за яких обставин не зараховується, оскільки незалежно від віку вихованці (а також юнги) статусу військовослужбовця не набували.

Суд касаційної інстанції погоджується з рішенням апеляційного суду.

За змістом Угоди СНД пенсійне забезпечення співробітників органів внутрішніх справ держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, у тому числі військовослужбовців органів внутрішніх справ здійснюється на умовах, за нормами та в порядку, встановлених законодавством держави, на території якої вони постійно проживають, а до прийняття учасниками Угоди СНД законодавчих актів із цих питань - на умовах, за нормами та в порядку, встановлених законодавством колишнього СРСР (стаття 1).

Статтею 2 Угоди СНД встановлено взаємоприйнятий учасниками порядок обрахування вислуги років для призначення пенсій, згідно з яким таке здійснюється за законодавством держави, де особа, вислуга років якої обраховується проходила службу. Останнім реченням абзацу першого цієї норми визначено, що встановлена вислуга років не підлягає зміні іншою державою - учасницею Угоди.

Із матеріалів справи вбачається, що на час звільнення позивача зі служби (у січні 1976 року) обрахування вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям здійснювалося відповідними військовими частинами за місцем служби військовослужбовця на момент звільнення на підставі відомчих нормативно-правових актів колишнього СРСР, зокрема положеннями Інструкції МВС.

Згідно з роз'ясненням управління кадрів Міністерства внутрішніх справ СРСР у наведеному вище листі від 9 червня 1977 року № 5/5187 (а.с. 23) звернення позивача до військової частини за місцем служби, Міністерств внутрішніх справ Азербайджанської РСР та СРСР з приводу зарахування періоду його перебування в якості вихованця оркестру в Каспійському вищому військово-морському училищі до стажу військової служби, а відтак до вислуги років для призначення військової пенсії були предметом розгляду цих суб'єктів з прийняттям рішень про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача (а.с. 20).

Остаточний обрахунок військовою частиною за місцем служби позивача в Азербайджанській РСР його вислуги років для призначення пенсії (а.с. 21- 22) у подальшому всупереч імперативній вимозі статті 2 Угоди СНД, тобто безпідставно переглядався відповідними органами України і зрештою обґрунтовано залишений без змін (а.с. 34- 40).

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що при розгляді справи апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені статтями 225- 229 КАС як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Зокрема, позивач особисто з представником - професійним адвокатом брав участь у судових засіданнях, не заявляючи про недостатнє знання мови, якою велося судочинство. Щодо відсутності посилань у рішеннях суду апеляційної інстанції на застосовані ним при розв'язанні спору законодавчі акти України, то в силу наведених вище положень статті 2 Угоди СНД, яка відповідно до статті 9 Конституції України є чинною, підстави для застосування положень статті 17 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» відсутні, нормами інших законів України спірні відносини в цій справі також не врегульовано.

Керуючись статтями 220, 222- 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ухвалив:

Залишити касаційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення, постанову Чугуївського міського суду Харківської області від 8 грудня 2009 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 21 серпня 2010 року - без змін.

Чинним процесуальним законом не передбачена можливість оскарження цього рішення суду касаційної інстанції. Воно може бути переглянуте Верховним Судом України відповідно до положень статей 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді