ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 910/129/2013 11.04.13
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Сай А.С.
розглянувши справу № 910/129/2013
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестлайн»;
до публічного акціонерного товариства «Деревообробний комбінат № 3»;
про стягнення 1204191,78 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
обставини справи:
До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестлайн» (надалі - позивач) з позовом до публічного акціонерного товариства «Деревообробний комбінат № 3» (надалі - відповідач) про стягнення 1204191,78 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору № 1-ФД про надання позики від 21.08.2008р. у визначений строк позику не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 1 000 000,00 грн., за прострочення сплати якої нараховані 3% річних у сумі 82602,74 грн. та втрати від інфляції - 136 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2013р. (суддя Бойко Р.В.) порушено провадження у справі № 910/129/2013 та призначено її розгляд на 28.01.2013р.
Судове засідання 28.01.2013р. не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Бойко Р.В. у відпустці.
З метою дотримання процесуальних строків, на підставі розпорядження Голови господарського суду міста Києва Князькова В.В. від 28.01.2013р., проведено повторний автоматизований розподіл справ та справу № 910/129/2013 передано на розгляд судді Привалову А.І.
Ухвалою від 30.01.2013р. справу № 910/129/2013 прийнято до провадження суддею Приваловим А.І. та призначено її розгляд на 21.02.2013р.
В подальшому ухвалами від 21.02.203р. та 21.03.2013р. розгляд справи відкладався, у зв'язку з неявкою в судове засідання повноважного представника відповідача та неподанням витребуваних судом доказів.
Присутнім у судових засіданнях 21.02.2013р. та 21.03.2013р. представником позивача вимоги підтримані у повному обсязі, а також надані витребувані судом документи.
Представник відповідача у судові засідання жодного разу не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив, вимоги суду, викладені в ухвалах від 30.01.2013р., від 21.02.2013р. та від 21.03.2013р., не виконав, письмовий відзив на позов та інші витребувані документи не подав.
Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про прийняття справи до провадження від 30.01.2013р. та ухвали про відкладення розгляду справи від 21.02.2013р., від 21.03.2013р. були надіслані відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві.
Крім того, у судове засідання 11.04.2013р. не з'явився представник позивача, проте через загальний відділ господарського суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника, за раніше поданими документами.
Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представників сторін, яких достатньо для винесення рішення по суті.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
23.03.2005р. між відкритим акціонерним товариством «Деревообробний комбінат № 3» (за договором - боржник), товариством з обмеженою відповідальністю «Тесляри» (за договором - кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестлайн» (за договором - новий боржник) було укладено Договір про переведення боргу, відповідно до п. 1.1. якого відповідач переводить, а позивач приймає на себе зобов'язання по відшкодуванню ТОВ «Тесляри» понесених останнім витрат по ремонту (поліпшенню) переданих в оренду основних фондів, та компенсацію втраченої вигоди, оцінену сторонами на загальну суму 1 000 000,00 грн., в тому числі ПДВ. Вказан сума є остаточною і перегляду не підлягає.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Приписами статті 520 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.
Згідно ст. 521 Цивільного кодексу України, форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
Згідно п. 1.3. договору, кредитор не заперечує проти переводу боргу відповідно до умов цього договору.
Відповідно до п. 2.1. договору, новий боржник зобов'язується перерахувати кредитору суму, що визначена у п. 1.1. договору, протягом 2 банківських днів з дня підписання договору.
Судом встановлено факт заміни в основному зобов'язанні первісного боржника на нового боржника за згодою кредитора, яке здійснено шляхом укладення в належній формі, з погодженням усіх необхідних умов, Договору про переведення боргу від 23 березня 2005 року.
У відповідності з умовами договору про переведення боргу, позивач на підставі платіжного доручення № 16 від 23.03.2005р. перерахував на рахунок ТОВ «Тесляри» 1 000 000,00 грн.
Крім того, 21.03.2008р. між позивачем та відповідачем було укладено Угоду про заміну зобов'язання (новація).
Згідно з умовами п.1 договору новації, сторони прийняли рішення про припинення зобов'язання відповідача, що випливає з Договору про переведення боргу від 23.03.2005р., шляхом його заміни зобов'язання, що випливає з Договору про надання позики № 1-ФД від 21.03.2008р., укладеного між сторонами.
Приписами ч. 2 ст. 604 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
Отже, після укладання сторонами договору новації зобов'язання відповідача по Договору про переведення боргу від 23.03.2005р. припинилися та виникли нові зобов'язання перед позивачем по Договору № 1-ФД про надання позики від 21.03.2008р. (далі - договір позики).
Одночасно, 21.03.2008р. між позивач (за договором - позикодавець) та відповідачем (за договором - позичальник) було укладено Договір № 1-ФД про надання позики, відповідно до п.п. 1.1., 2.1. якого позикодавець надає позичальнику поворотню позику в розмірі 1 000 000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути позику у визначений договором строк.
У п. 3.1. договору встановлено, що при підписанні договору позики позичальник підтверджує, що отримав від позикодавця, визнаену даним договором, позику на підставі Договору про переведення боргу від 23.05.2005р. та Угоди про заміну зобов'язання (новації) від 21.03.2008р. у повному обсязі.
Згідно п. 4.1. договору позики, строк позики розпочинається з моменту набрання чинності цим договором і закінчується 31.12.2009 року (включно).
Відповідно до п. 3.3. договору позики, після закінчення строку повернення позики позичальник зобов'язується протягом 5-ти банківських днів повернути позикодавцеві позику.
Отже, виходячи зі строків, визначених у п.п. 3.3., 4.1 договору та з урахуванням святкових і вихідних днів, строк повернення позики настав 18.01.2010p.
Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором не виконав та позику в сумі 1 000 000,00 грн. у визначений строк не повернув.
05.10.2012p. позивач надіслав на адресу відповідача претензію-вимогу за вих. №70/ІЛ від 01.10.2012р. про сплату заборгованості. Однак, відповідач вказану претензію залишив без відповіді та задоволення.
Таким чином, на день розгляду справи судом встановлено наявність заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 1 000 000,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно частини першої та третьої статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На час розгляду спору в господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання коштів у розмірі 1 000 000,00 грн. та не надано доказів повернення позики у визначений строк, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 1000 000,00 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача нараховані за період з 18.01.2010р. по 25.12.2012р. 3% річних у сумі 88191,78 грн. та інфляційні - 116 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
При цьому, індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце протягом повного календарного місяця, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. № 52/30).
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування втрат від інфляції та 3% річних, задовольняє їх за розрахунком позивача, доданим до позовної заяви.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В :
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Деревообробний комбінат № 3» (04080, м. Київ, вул. Межигірська, 78; код ЄДРПОУ 04012106) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестлайн» (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Дзержинського, 14; код ЄДРПОУ 33240447) 1 000 000,00 грн. - боргу, 88 191 грн. 78 коп. - 3% річних, 116 000,00 грн. - інфляційних, 24083 грн. 84 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 24.04.2013 р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов