Справа №2-6551/07

РІШЕННЯ

Іменем        України

«11» липня 2007 року

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого     - судді Уманець О.В.,

при секретарі    -      Шудрі С.В.,

розглянувши у відкритому попередньому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про розірвання шлюбу, визначення місця

проживання дитини, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2з вимогою про розірвання шлюбу на підставі того, що шлюбні відносини між ним та відповідачкою припинились з 2005 року . Як причину розпаду сім'ї позивач вказує на той факт, що сторони є різними за характером людьми, у них різні погляди на подружнє життя, у зв'язку з чим в родині склалися відчужені відносини. Сторони втратили один до одного почуття любові та поваги, не ведуть спільне господарство, проживають окремо.

Відповідачка у судове засідання з'явилася, позовні вимоги позивача визнала, визнала обґрунтованою вимогу про розірвання шлюбу.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити із задоволенням позову при проведенні попереднього судового засідання. Відповідно до ч. 4 ст. 130 ЦПК України при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст. 174 цього ж Кодексу. Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

У судовому засіданні встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 22 липня 1989 року, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено актовий запис № 1435. Від цього шлюбу є неповнолітня донька ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1 народження. Шлюб у сторін є перший.

Сімейні відносини фактично припинені, сторони спільно не проживають з 2005 року, подружні відносини не підтримують, спільне господарство між сторонами не ведеться. Основною причиною припинення сімейних відносин є те, що сторони втратили взаєморозуміння, почуття любові й поваги один до одного, а також єдність цілей та мети створення та існування спільної сім'ї. Сторони є різними за характерами людьми, у них різні погляди на подружнє життя, у зв'язку з чим в родині склалися відчужені відносини. Несумісність характерів сторін призвела до припинення шлюбних відносин.

На примирення сторони не згодні, обґрунтовуючи це тим, що відновлення сім'ї є неможливим, через що суд не вважає за необхідне вживати заходів щодо примирення сторін.

При дослідженні судом фактичних взаємин між сторонами дійсних причин розірвання шлюбу встановлено, що подальше спільне життя чоловіка й дружини та збереження шлюбу буде суперечити інтересам чоловіка та дружини, а також інтересам неповнолітньої дитини.

Згідно ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне проживання чоловіка й дружини та збереження шлюбу суперечать інтересам одного з них, інтересам дітей, що мають істотне значення.

Видатки по оплаті державного мита при оформленні реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС суд вважає за необхідне покласти на позивача.

Вирішуючи питання щодо визначення місця проживання неповнолітньої доньки сторін ОСОБА_3з відповідачкою , суд вважає цю вимогу такою, що підлягає задоволенню, оскільки донька весь час проживає з матір'ю, з цього питання між сторонами на сьогоднішній момент відсутній спір, місце проживання дитини не заперечується відповідачем та не заперечувалось ним й раніше, відповідачка визнала позов у цій частині.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 104, 105, 110, 112,160 Сімейного кодексу України, ст. ст. 11, 88, ч.4 ст. 130, ч.4 ст. 174, ст. ст. 213,215 Цивільного процесуального кодексу України, СУД -

ВИРІШИВ:

Шлюб між ОСОБА_1та ОСОБА_2, зареєстрований 22 липня 1989 року, актовий запис № 1435, розірвати.

При реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС стягнути з ОСОБА_1державне мито у розмірі 17,0 гривень, ОСОБА_2- від сплати звільнити.

Визначити місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, за місцем проживання її матері ОСОБА_2.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційному суду через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення у порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.